Рішення № 59580846, 08.08.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 300/685/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

08 серпня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів КУШТАНА Б.П., ІГНАТЮКА Б.Ю.

при секретарі ВОЛОЩУК В.І.

за участю представника позивача Дурдинець Р.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про солідарне стягнення боргу, за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Воловецького районного суду від 13 жовтня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

14.08.2015 ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мотивуючи наступним. На підставі кредитного договору від 12.06.2006 № MKW0GK00000018 банк надав ОСОБА_3 на строк до 11.04.2016 кредит у розмірі 10000,00 дол. США зі сплатою за користування коштами 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 2,00% у момент видачі кредиту та 0,21% від суми виданого кредиту щомісячно у період сплати. Виконання зобов'язань позичальником було забезпечено порукою ОСОБА_4, із яким банк 12.04.2006 уклав договір поруки.

Позичальник не виконував належно своїх зобов'язань, внаслідок чого станом на 26.05.2015 утворився борг у розмірі 9808,84 дол. США, що за офіційним курсом НБУ 1 дол. США/21,13 грн на цю дату складає 207260,79 грн, в т.ч., заборгованість: за кредитом - 5000,73 дол. США, за процентами - 2348,05 дол. США, за комісією за користування кредитом - 630,00 дол. США, пеня - 1830,06 дол. США. Вимога банку щодо сплати боргу, надіслана відповідачам, залишилася без задоволення.

Посилаючись на ці обставини, на право вимагати повернення боргу, сплати неустойки та на положення ЦК України щодо солідарного обов'язку позичальника і поручителя сплатити кошти, банк просив стягнути на свою користь з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором від 12.06.2006 № MKW0GK00000018 у розмірі 9808,84 дол. США, що за офіційним курсом НБУ 1 дол. США/21,13 грн на 26.05.2015 складає 207260,79 грн, і покласти на них судові витрати.

Рішенням Воловецького районного суду від 13.10.2015 позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом у розмірі 7978,78 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на 26.05.2015 є еквівалентом 168591,62 грн, а також 2072,61 грн у відшкодування витрат по оплаті судового збору. У решті позову відмовлено.

Позивач ставить в апеляції питання про зміну рішення суду щодо розміру стягнення пені. Зазначає, що суд помилково застосував позовну давність щодо стягнення усього розміру нарахованої пені, оскільки повинен був стягнути пеню за однин рік, який передував зверненню банку до суду із позовом, а саме, за період з 14.08.2014 по 14.08.2015. Просить у цій частині рішення суду змінити, стягнути на його користь із відповідачів солідарно 972,70 дол. США пені за указаний період і покласти на них судові витрати. В іншій частині позивачем, а також - відповідачами рішення суду не оскаржується.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача Дурдинець Р.Ю., яка апеляцію підтримала, та, водночас, подала новий розрахунок належної до стягнення пені і просила стягнути її в розмірі 1228,26 дол. США за період з 26.05.2014 по 26.05.2015, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Із урахуванням положень ст.ст. 10, 11, ст. 303 ч. 1 ЦПК України щодо диспозитивності судового процесу, суд першої інстанції розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, не робить висновків щодо судового рішення по суті в частині, яка не оскаржується, та бере до уваги відповідні пов'язані факти і обставини, оскільки це необхідно для розгляду апеляції.

Спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України щодо зобов'язань, їх забезпечення та позовної давності в редакції, чинній на час їх виникнення:

цивільні права та обов'язки, що виникають з договорів, повинні належно виконуватися; виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею); пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання; позичальник зобов'язаний повернути борг кредитору, а останній вправі вимагати з боржника і поручителя, які відповідають перед ним як солідарні боржники, стягнення боргу, за відповідних умов - достроково, а також сплати неустойки; поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ст.ст. 11-14, 202, 509, 525, 526, 541, 543, 546, 549, 550, 553, 554, 611, 612, 614, 622-625, ст. 1050 ч. 2, ст. 1054);

спеціальна позовна давність у один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені); позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 256, ст. 258 ч. 1, ч. 2 п. 1, ст. 264 ч.ч. 2, 3, ст. 267 ч.ч. 3, 4).

Встановлено, що за кредитним договором від 12.06.2006 № MKW0GK00000018 Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», надало ОСОБА_3 на строк до 11.04.2016 кредит у розмірі 10000,00 дол. США зі сплатою за користування коштами 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструмента у розмірі 2,00% у момент видачі кредиту та 0,21% від суми виданого кредиту щомісячно у період сплати (а.с. 14-16, 20, 22, 23). Виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором було забезпечено порукою ОСОБА_4, із яким банк 12.04.2006 уклав договір поруки (а.с. 17). Поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за порушення боржником зобов'язань за кредитним договором солідарно із останнім у повному обсязі, сплатити на вимогу кредитора заборговане включно зі штрафними санкціями.

Позичальник порушив свої договірні зобов'язання і спричинив виникнення боргу, вимога банку від 02.07.2015 № 30.1.0.0/2-089 щодо сплати боргу, надіслана 09.07.2015 відповідачам рекомендованим листом (а.с. 15-18 т. 1), залишилася без задоволення. Кредитор визначив борг станом на 26.05.2015 загальним розміром у 9808,84 дол. США, що за офіційним курсом НБУ 1 дол. США/21,13 грн на цю дату складає 207260,79 грн, із такими складовими: борг за кредитом - 5000,73 дол. США, борг за процентами - 2348,05 дол. США, борг за комісією за користування кредитом - 630,00 дол. США, пеня - 1830,06 дол. США (а.с. 5-9). Право банку вимагати дострокового повернення всього заборгованого за кредитним договором та сплати неустойки у разі порушення зобов'язань позичальником окрім того, що ґрунтується на положеннях закону та на умовах договору поруки, випливає й з умов кредитного договору (п. 2.3.3. та ін.).

Розпоряджаючись своїми цивільними та процесуальними правами, здійснюючи своє право на захист та виконуючи обов'язки щодо доказування вільно, на власний розсуд (ст. 12 ч. 1, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57-61 ЦПК України), у суді першої інстанції відповідачі не заперечували факти виникнення боргу за кредитним договором і виникнення у кредитора права на стягнення боргу та неустойки як такі, встановленим процесуальним порядком не спростовували розрахунку та розміру боргу, його елементів, пред'явлених до солідарного стягнення, не подавали своїх доказів на заперечення доводів кредитора в цій частині тощо. Позичальник не довів відсутності вини у порушенні зобов'язання, відповідачі не спростували підстав позову та доводів, якими обґрунтовувалася власне вимога про стягнення конкретно визначеного боргу (предмет позову).

Правова позиція відповідача ОСОБА_3, від імені та в інтересах якої діяв представник ОСОБА_5, у справі полягала в необхідності застосування спеціальної позовної давності щодо вимоги про стягнення пені, яка, як убачається з розрахунку боргу, була нарахована за період починаючи з 18.05.2006 і закінчуючи 26.05.2015, тобто, практично за весь період кредитування. Суд першої інстанції виходив з того, що у даному випадку однорічна позовна давність повинна відраховуватися від дати, наступної за датою оплати чергового платежу, який не було здійснено, тобто, з 29.11.2012, тому строк позовної давності до вимог про стягнення пені минув і ця вимога задоволенню не підлягає. Такий висновок помилковий, оскільки не враховує обставин справи та не узгоджується із нормами матеріального права.

За змістом умов кредитного договору, позичальник у період з 7-го по 12-те число місяця був зобов'язаний сплачувати кредитору щомісячний платіж у розмірі 165,44 дол. США, що включав сплату кредиту, відсотків, винагород і комісій, а у випадку порушення грошових зобов'язань, сплачувати понад указану суму 2,54% на місяць, нараховані на суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом; позичальник зобов'язався сплатити кредитору пеню, обраховану в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу за порушення будь-якого грошового зобов'язання, передбаченого п.п. 2.2.2, 2.2.3. договору (п.п. 1.1., 3.2., 4.1. та ін.). Остання за часом сплата позичальником коштів на виконання своїх зобов'язань за кредитним договором зафіксована в розрахунку боргу 29.11.2012, однак, строк дії договору був установлений до 11.04.2016 і відповідні щомісячні зобов'язання не припинилися, продовжували виникати регулярно, у відповідні періоди сплати коштів, несплачена заборгованість за платежами продовжувала накопичуватися.

Беручи до уваги відсутність сплат позичальника за договором і забезпечення виконання позичальником зобов'язань неустойкою (пенею, тобто, триваючим нарахуванням за кожний день прострочення виконання грошових зобов'язань), у кредитора щоразу виникало право на неустойку (пеню) з боржника, продовжували існувати та виникали нові підстави для її нарахування виходячи з динаміки боргу та його складових. Із позовом до боржників кредитор звернувся у період дії кредитного договору.

Місцевий суд вищенаведеного не врахував і залишив поза увагою, що сама по собі постановка кредитором питання про стягнення пені є обґрунтованою, у позивача виникло право на її стягнення з огляду на неодноразові і триваючі порушення зобов'язань позичальником, водночас, стягнення пені у відповідному доведеному розмірі було можливим лише у межах однорічної спеціальної позовної давності, про застосування якої зробив заяву позичальник.

Банк пред'явив позов, що розглядається, 14.08.2015, що стверджується календарною відміткою на відбитку поштового штемпеля, проставленому на конверті, в якому були надіслані до суду матеріали позову (а.с. 24), визнанням позивача в апеляційній скарзі (а.с. 61-62), а також визнанням представника позивача в апеляційному суді (ст. 61.ч 1, ст.ст. 67-70 ЦПК України, Глава 18, ст. 264 ч. 2 ЦК України). Відтак, з урахуванням правил обчислення строків та зробленої стороною заяви про застосування спеціальної позовної давності стягнення пені було можливим за період з 15.08.2014 по 14.08.2015. Поряд із цим, позивач останнім днем розрахунку заборгованості, пред'явленої до стягнення, включаючи пеню, визначив 26.05.2015, чим визначив і підстави та предмет позову, межі судового розгляду, за які не вправі виходити суд ані першої, ані апеляційної інстанції (ст. 12 ч. 1, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст. 11 ч. 1, ст. 303 ч. 1 ЦПК України).

За таких обставин, у суду першої інстанції були передбачені законом підстави для стягнення пені, фактично нарахованої позивачем у періоді починаючи з 15.08.2014 і закінчуючи 26.05.2015. У розрахунку заборгованості зафіксовано нараховану станом на 13.08.2014 пеню в розмірі 1049,49 дол. США, на кінець періоду (26.05.2015) нараховано пеню в розмірі 2022,19 дол. США. В апеляційній скарзі позивач просить стягнути пеню за період з 14.08.2014 по 14.08.2015 у розмірі 972,70 дол. США, які є різницею між сумою пені на 26.05.2015 і сумою пені на 13.08.2014 (2022,19 дол. США - 1049,49 дол. США = 972,70 дол. США). Оскільки початком періоду, за який можливе стягнення пені, є 15.08.2014, то день «14.08.2014» із відповідною сумою з розрахунку пені, наведеного в апеляційній скарзі, підлягає виключенню.

У розрахунку заборгованості відображені нарахування за відповідну кількість днів і за кожний період окремо, що уможливлює визначення розміру пені за період з 15.08.2014 по 26.05.2015, при цьому, враховуючи, що у першому після 13.08.2014 періоді, а саме, за 25 днів з 14.08. по 07.09.2014 було нараховано 66,57 дол. США пені, середньоденний розмір пені складає 2,66 дол. США (66,57 дол. США : 25 днів = 2,66 дол. США). Тож розмір пені за 14.08.2014 склав 2,66 дол. США, тому за 24 дні з 15.08. по 07.09.2014 нарахована пеня складає 63,91 дол. США (66,57 дол. США - 2,66 дол. США = 63,91 дол. США), відповідно, за період з 15.08.2014 по 26.05.2014 розмір нарахованої пені складає 970,04 дол. США (972,70 дол. США - 2,66 дол. США = 970,04 дол. США). У гривневому еквіваленті за обраним позивачем валютним курсом 970,04 дол. США становлять 20496,95 грн (970,04 дол. США х 21,13 грн = 20496,95 грн).

Висловлені під час апеляційного розгляду справи міркування представника позивача про необхідність стягнення пені за період з 26.05.2014 по 26.05.2015 в розмірі 1228,26 дол. США (еквівалент 25957,65 грн) і наданий ним відповідний розрахунок не можуть братися до уваги, оскільки суперечать вимогам закону та обставинам справи. Інтерпретація сторони щодо періоду нарахування пені, який, на її думку, необхідно обраховувати за календарний рік, що передував останньому дню нарахування пені, відображеному в розрахунку, не враховує положень закону про переривання позовної давності саме пред'явленням позову. Спеціальна позовна давність переривається в день, у який був поданий позов, і обраховується за відповідними правилами за календарний рік, що передував цьому дню безвідносно до розрахунку, що його на свій розсуд зробив позивач за обраний ним період та на визначену ним дату.

Наданий представником позивача розрахунок охоплює період за межами строку спеціальної позовної давності і, окрім цього, відрізняється від наявного в справі розрахунку як за кількістю показників (параметрів) нарахування заборгованості (її видів), а саме, 17 проти 13, так і за певними розмірами нарахувань. Власне, поданий розрахунок виходить за межі доводів апеляційної скарги, зміни та доповнення до якої у встановленому законом порядку та у відповідний строк (ст. 294 ч. 1, ст.ст. 295, 296, ст. 300 ч. 1 ЦПК України) не вносилися і вже лиш через це не підлягає врахуванню.

Виходячи з наведеного та беручи до уваги, що відповідачі рішення суду не оскаржували, у відповідній частині доводів позову та апеляційної скарги позивача не спростовували, апеляцію кредитора слід на підставі ст. 309 ч. 1 п.п. 3, 4 ЦПК України та з урахуванням положень ст. 303 ч. 1 цього Кодексу щодо меж апеляційного розгляду справи задовольнити частково: рішення суду першої інстанції у частині відмови в задоволенні вимоги позову банку до боржників про солідарне стягнення боргу щодо стягнення пені скасувати, позов у цій частині задовольнити частково, стягнути на користь банку солідарно з відповідачів пеню за період з 15.08.2014 по 26.05.2015 за порушення грошових зобов'язань за кредитним договором у розмірі 970,04 дол. США (еквівалент 20496,95 грн) та збільшити у зв'язку з цим загальний розмір стягнутих коштів до 8948,82 дол. США (еквівалент 189088,57 грн), а в решті рішення суду щодо стягнутого боргу на підставі ст. 308 ЦПК України - залишити без змін. Питання про судові витрати слід вирішити відповідно до ст. 88 ч.ч. 1, 2, 5 ЦПК України.

Керуючись ст. 88 ч.ч. 1, 2, 5, ст. 303 ч. 1, ст. 307 ч. 1 п.п. 1, 2, 3, ст. 308, ст. 309 ч. 1 п.п. 3, 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково, рішення Воловецького районного суду від 13 жовтня 2015 року у частині відмови в задоволенні вимоги позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про солідарне стягнення боргу щодо стягнення пені за період з 15.08.2014 по 26.05.2015 скасувати, позов у цій частині задовольнити частково, стягнути на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) солідарно з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) і ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) пеню за порушення грошових зобов'язань за кредитним договором від 12.06.2006 № MKW0GK00000018 у розмірі 970,04 дол. США (дев'ятсот сімдесят доларів США 04 центи), що за офіційним курсом НБУ 1 дол. США/21,13 грн на 26.05.2015 складає еквівалент 20496,95 грн (двадцяти тисяч чотирьохсот дев'яноста шести гривень 95 коп.), у зв'язку з чим збільшити загальний розмір стягнутих коштів до 8948,82 дол. США (восьми тисяч дев'ятисот сорока восьми доларів США 82 центів), що за вказаним валютним курсом НБУ складає еквівалент 189088,57 грн (ста вісімдесяти дев'яти тисяч вісімдесяти восьми гривень 57 коп.).

У решті рішення суду щодо стягнутого боргу залишити без змін.

За результатом розгляду справи стягнути на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 по 1985,38 грн у відшкодування витрат по оплаті сплаченого банком з позовної заяви та апеляційної скарги судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді