Постанова № 59567990, 09.08.2016, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/8800/16-а

Категорія 87

2-а/295/317/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.08.2016 року м. Житомир

Суддя Богунського районного суду м. Житомира Перекупка І.Г., розглянувши у скороченому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач 24.06.2016 року звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на наступні обставини.

Вона є громадянином України та отримувала пенсію за віком на території України до 01.01.2012 року, яка їй була призначена. З 15.11.2011 року вона, не змінюючи громадянства України, вибула на постійне місце проживання до Німеччини. Ій була виплачена пенсія за 6 місяців наперед, тобто до 31.05.2012 року. Після чого виплату пенсії їй було припинено та пенсійна справа була знята з обліку. 27.05.2016 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, однак листом № 128/В-8 від 01.06.2016 року йому було відмовлено. Вважає такі дії відповідача протиправними з огляду на наступне.

Розгляд справи проведено у порядку скороченого провадження у відповідності із ст. 183-2 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Відповідач подав заперечення проти позову, у яких просив відмовити в задоволенні позову.

Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року визнано не конституційними положення п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та втратили силу з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення, тобто з 07.10.2009 року.

У даному рішенні Конституційним Судом України зазначено, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

З прийняттям даного Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року виключена така підстава для припинення пенсійних виплат як проживання пенсіонера за кордоном, що є підставою для поновлення конституційного права позивача на виплату пенсії, незалежно від місця його постійного проживання.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ССПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею І Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Оскільки рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

На підставі наведених обставин та враховуючи викладене, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-IV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Тобто, підстави для поновлення виплати їй пенсії виникли з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009, а саме з 07.10.2009 року, але оскільки позивачу припинено виплату пенсії з 01.01.2012 року, тому виплату пенсії необхідно провести з 01.01.2012 року.

Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду України від 12.05.2015 року. у справі № 21-180а15 та у справі № 21-168а15 від 19.05.2015 року.

Згідно зі ст.244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішеннями Верховного Суду України.

Після прийняття зазначеного рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року і на теперішній час інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято.

Тому, просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо поновлення виплати призначеної їй у пенсії; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01.01.2012 року, здійснивши їй у розрахунок згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та наявного загального трудового стажу; зобов'язати відповідача виплатити їй заборгованість, що утворилася з 01.01.2012 року; стягнути з відповідача на її користь понесені ним судові витрати.

Представник відповідача надала суду письмові заперечення на адміністративний позов, в яких посилається на те, що відповідно до ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи, мають зокрема громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом досягли встановленого цим Законом пенсійного віку. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно ст.99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Позивач не надав до суду клопотання про поновлення пропущеного строку та не виклав поважних причин його пропуску. А отже вимога про здійснення поновлення пенсії з 01.01.2012 року є незаконною. З огляду на вищевказані обставини, просить відмовити позивачу в задоволенні адміністративного позову.

Вивчивши матеріали справи, заперечення на адміністративний позов, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач ОСОБА_1, до 01.01.2012 року отримувала пенсію за віком на території України.

Позивач, не змінюючи громадянства України, вибула на постійне місце проживання до Німеччини. У зв'язку з виїздом позивача на постійне місце проживання відповідачем позивачу було припинено виплату пенсії.

Відповідно до ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

У зв'язку з припиненням виплати пенсії, 27.05.2016 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, однак листом № 128/В-8 від 01.06.2016 року йому було відмовлено. Крім того, відповідач зазначив, що відповідно до ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи, мають зокрема громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом досягли встановленого цим Законом пенсійного віку. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до п.1.5. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1, заява про припинення виплати пенсії у зв'язку з виїздом за кордон, поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації). У п.1.7. Порядку допускається надання заяви поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій).

Суд приходить до висновку, що такі дії відповідача є протиправними, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», винесеного у справі № 1-32/2009, від 07.10.2009 року № 25-рп/2009, положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У вказаному Рішенні зазначено, що п.2 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості (стаття 22, частини перша, друга статті 24, частина третя статті 25, частина перша статті 46).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до ст.24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, з 07.10.2009 року відсутні норми, які унеможливлювали поновлення позивачу виплати пенсії.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Відповідно до ст.5 Закону України «Про громадянство», документами, що підтверджують громадянство України, є: 1) паспорт громадянина України; 3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 4) тимчасове посвідчення громадянина України; 6) дипломатичний паспорт; 7) службовий паспорт; 8) посвідчення особи моряка; 9) посвідчення члена екіпажу; 10) посвідчення особи на повернення в Україну.

Проживаючи в Ізраїлі, позивач має такі ж самі конституційні права як і інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання і, з врахуванням тієї обставини, що відповідачем було неправомірно відмовлено в призначенні пенсії позивачу з підстав відсутності паспорта громадянина України, що засвідчує особу на території України, або посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України.

Суд вважає відмову відповідача про поновленні пенсії неправомірною.

Таким чином, у позивача виникло право на поновлення раніше призначеної пенсії, а тому суд приходить до висновку що відповідач протиправно допустив бездіяльність, яка виразилася у не поновленні позивачу виплати пенсії.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку про те, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом України у постановах від 12.05.2015 року у справі № 21-180а15 та у справі № 21-168а15 від 19.05.2015 року.

Таким чином, відповідач має перерахувати та відновити виплату пенсії позивачу, який виїхав на постійне місце проживання за кордон - до Німеччини, з 01.01.2012 року.

Позивач, крім зобов'язання відповідача перерахувати та поновити виплату йому пенсії з 01.01.2012 року, просить також зобов'язати відповідача виплатити йому заборгованість, що утворилась з 01.01.2012 р. по 01.06.2016 р. Суд приходить до висновку, що вимоги щодо зобов'язання відповідача поновити йому виплату пенсії та зобов'язання відповідача виплатити йому заборгованість є ідентичними. Тому підстав для задоволення двох ідентичних вимог немає.

На думку суду, для відновлення порушеного права позивача достатньо буде зобов'язати Житомирське об'єднане Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області перерахувати та поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 01.01.2012 року.

У відповідності до ч.1 ст.94 КАС України, Закону України «Про судовий збір», за рахунок бюджетних асигнувань з Житомирського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 551,20 грн., сплачений ним при зверненні до суду з даним позовом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9-15,17,18,94,99,159-163,167,183-2,244-2 КАС України, ст.ст. 19,24,46,152 Конституції України, ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.5 Закону України «Про громадянство», Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», винесеного у справі № 1-32/2009, від 07.10.2009 року № 25-рп/2009, Рішення Європейського суду з прав людини у Справі «Пічкур проти України» (Заява № 10441/06) від 7 листопада 2013 року (остаточне 07/02/2014), -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною рішення Житомирського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 128/в-8 від 03.06.2016 року, що виразилася у не поновленні виплати призначеної ОСОБА_1 пенсії.

Зобов'язати Житомирське об'єднане Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області перерахувати, поновити та виплатити ОСОБА_1 пенсії за віком з 01.01.2012 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Житомирського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 551 грн. 20 коп. (п'ятсот п'ятдесят одна грн. 20 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя І.Г. Перекупка