Рішення № 59557475, 02.08.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.08.2016Справа № 927/535/16За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Технова"

до Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто"

про стягнення 41 363,00 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Ігнатенко І.В. (представник за довіреністю №16 від 29.01.2016р.);

від відповідача: не з'явились.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірми "Технова" (надалі також - позивач) звернулося до суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" (надалі також - відповідач) суми заборгованості в розмірі 41 363,00 грн. за Договором №621 на постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.12.2001р., з яких 33 017,76 грн. сума основного боргу, 1 719,27 грн. пені, 5 873,90 витрат від інфляції та 752,07 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем обов'язку з оплати вартості теплової енергії у вигляді гарячої води за договором за період з 01.11.2014р. по 30.04.2016р.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судових засідань повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 07.06.2016р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі №927/535/16 та призначено її розгляду.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 01.07.2016р. справу №927/535/16 було скеровано до Господарського суду міста Києва за територіальною підсудністю.

Листом від 02.07.2016р. позовні матеріали №927/535/16 було надіслано до Господарського суду міста Києва.

Проведеним 06.07.2016р. автоматизованим розподілом судових справ між суддями в Господарському суді міста Києва, дана справа була розподілена на суддю Морозова С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2016р. справу №927/535/16 прийнято до провадження суддею Морозовим С.М. та призначено справу до розгляду на 02.08.2016р.

В судове засідання 02.08.2016р. представник відповідача не з'явився.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 02 серпня 2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.12.2001р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) було укладено Договір №621 на постачання теплової енергії в гарячій воді (надалі - Договір), згідно п. 1. якого позивач брав на себе зобов'язання постачати відповідачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах для об'єктів, вказаних у додатку №1 цього договору, а відповідач зобов'язувався сплачувати одержану теплову енергію на розрахунковий рахунок позивача за встановленими тарифами (цінами) в терміни, на умовах та порядку постачання і сплати, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 2.1. Договору теплова енергія постачається споживачу для об'єктів та в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору вигляді гарячої води на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гаряче водопостачання - протягом року, технологічні потреби.

Згідно п. 5.1. Договору облік спожитої відповідачем теплової енергії здійснюється із теплоносієм постачальника приладом обліку.

Додатковою угодою від 01.12.2008р. до Договору сторони домовились змінити п. 5.1. Договору та викласти його в наступній редакції: облік спожитої споживачем теплової енергії здійснюється із теплоносієм постачальника: п/п 1 додатку №1 від 01.12.2008р. до Договору - розрахунком за м2.

Додатковою угодою від 01.05.2010р. до Договору сторони домовились змінити п. 5.1. Договору та викласти його в наступній редакції: облік спожитої споживачем теплової енергії здійснюється із теплоносієм постачальника: п/п 1 додатку №1 від 01.12.2008р. до Договору - у відсотковому відношенні згідно показань загально-будинкового приладу обліку.

Додатковою угодою від 01.06.2011р. до Договору сторони змінили преамбулу Договору та виклали реквізити постачальника та споживача в розділі 12 Договору.

Додатковою угодою від 14.10.2014р. до Договору домовились викласти п. 1.1. Договору в наступній редакції: постачальник бере на себе зобов'язання постачати споживачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах та надавати послугу з централізованого постачання гарячої води для об'єктів, вказаних у додатку №1 цього договору, а споживач зобов'язується сплачувати одержану теплову енергію на розрахунковий рахунок позивача за встановленими тарифами (цінами) в терміни, на умовах та порядку постачання і сплати, передбачених цим договором.

Крім того, додатковою угодою від 14.10.2014р. до Договору сторони змінили п. 5.1. Договору та виклали його в наступній редакції: облік спожитої споживачем теплової енергії (Гкал) здійснюється у відсотковому відношенні згідно показників загально-будинкового приладу обліку теплової енергії, а за його відсутності розрахунковим способом згідно з тепловими навантаженнями, визначеними у цьому договорі.

Додатками №1 та №3 до Договору сторони оформили обсяги постачання теплової енергії, умови припинення подачі теплової енергії.

На підтвердження виконання своїх зобов'язань за Договором, позивачем надано до матеріалів справи належним чином засвідчені копії актів зняття показань приладів, виконуючих облік тепла на опалення та ГВП за період з 01.11.2014р. по 30.04.2016р., підписаних обома сторонами.

Позивачем на виконання умов Договору було виставлено та направлено на адресу відповідача (докази направлення у справі) рахунки фактури № 0621 від 30.11.2014р. на суму 1 757,62 грн., № 0621 від 31.12.2014р. на суму 3 194,32 грн.,№ 0621 від 31.01.2015р. на суму 4 026,35 грн., № 0621 від 28.02.2015р. на суму 3 819,26 грн.,№ 0621 від 31.03.2015р. на суму 3 613,10 грн., № 0621 від 30.04.2015р. на суму 887,26 грн., № 0621 від 31.10.2015р. на суму 332,95 грн., № 0621 від 30.11.2015р. на суму 1 867,78 грн., № 0621 від 31.12.2015р. на суму 2 298,48 грн., № 0621 від 31.01.2016р. на суму 5 885,82 грн., № 0621 від 29.02.2016р. на суму 2 908,54 грн., №0621 від 31.03.2016р. на суму 2 095,48 грн., № 0621 від 30.04.2016р. на суму 330,80 грн.

Згідно п. 6.5. Договору розрахунки споживача із постачальником за відпущену теплову енергію у вигляді гарячої води виконується згідно з діючим законодавством, згідно з рахунками постачальника щомісячно у відповідності з показаннями приладів обліку або розрахунковим способом при відсутності приладів обліку. Розрахунковим періодом є календарний місяць.

Як передбачено в п. 6.6. Договору споживач за 3 дні до початку розрахункового періоду сплачує постачальнику 50% вартості зазначеної у договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.

Цей Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 30.11.2002р. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. (п. 10.1. та п. 10.4. Договору).

Спір в між сторонами виник в зв'язку з тим, що відповідачем не сплачено вартість теплової енергії у гарячій воді за період з 01.11.2014р. по 30.04.2016р., в зв'язку з чим позивач змушений був звернутись до суду з даним позовом.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є Договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію за Договором у вказаний період в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, яка становить 33 017,76 грн.

Згідно п. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Як визначено ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Вартість теплової енергії на суму в розмірі 33 017,76 грн. станом на час розгляду справи в суді відповідачем не оплачена.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 33 017,76 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 1 719,27 грн. пені, 5 873,90 грн. інфляційних втрат та 752,07 3% річних.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 6.9. Договору у випадку несплати споживачем рахунку до 15 числа наступного місяця, нараховується пеня у розмірі 0,5% належної до сплати суми за кожен день прострочення.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Судом перевірено доданий до позовних матеріалів розрахунок пені та встановлено, що він відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору, а розрахований позивачем розмір пені по кожному рахунку не перевищує розрахованого судом розміру пені.

При цьому, суду відзначає, що згідно розрахунку позивача сума пені за заявлений позивачем період становить 1 651,16 грн., тоді як позивачем в резолютивній частині позовної заяви заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 1 719,27 грн.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми пені підлягають частковому задоволенню на суму 1 651,16 грн.

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1. та 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що вони не перевищують розрахованих судом сум таких витрат та з урахуванням заявлених позивачем вимог до стягнення з відповідача за заявлений позивачем період підлягає сума витрат від інфляції в розмірі 5 873,90 грн. та 3% в розмірі 752,07 грн.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №927/535/16 підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача 33 017,76 грн. суми основного боргу, 1 651,16 грн. пені, 5 873,90 витрат від інфляції та 752,07 грн. 3 % річних.

Судовий збір позивача у розмірі 1 375,73 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант-Авто" (код ЄДРПОУ 16467237, адреса: 01042, м. Київ, пров. Новопечерський, буд. 19/3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Технова" (код ЄДРПОУ 24100060, адреса: 04071, м. Київ, вул. Оболонська, буд. 38, кв. 36) суму основного боргу в розмірі 33 017,76 грн. (тридцять три тисячі сімнадцять гривень 76 коп.), пеню в розмірі 1 651,16 грн. (одна тисяча шістсот п'ятдесят одна гривня 16 коп.), витрати від інфляції в розмірі 5 873,90 грн. (п'ять тисяч вісімсот сімдесят три гривні 90 коп.), 3 % річних в розмірі 752,07 грн. (сімсот п'ятдесят дві гривні 07 коп.) та судовий збір в розмірі 1 375,73 грн. (одна тисяча триста сімдесят п'ять гривень 73 коп.).

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.08.2016р.

Суддя С.М. Морозов