Рішення № 59557461, 02.08.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.08.2016Справа №910/13348/15

За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпромальпсервіс»

До Київської міської ради

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпромальпсервіс» - Публічне акціонерне товариство «Київопорядкомплект»

Про визнання права власності

За зустрічним позовом Київської міської ради

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпромальпсервіс»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Київської міської ради - Публічне акціонерне товариство «Київопорядкомплект»

Про визнання права власності

За участю Прокуратури міста Києва

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпромальпсервіс»: не з'явився

Від Київської міської ради: Тхорик С.М. представник за довіреністю № 225-КР-2082 від 29.06.15.

Від Публічного акціонерного товариства «Київопорядкомплект»: Ющенко І.В. представник за довіреністю № б/н від 20.07.16.

Від Прокуратури міста Києва: Константинова І.В. посвідчення № 040864 від 29.01.16.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будпромальпсервіс» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання права власності на намитий пісок в затоці Канівського водосховища та наземному складі площею 5,9 га на території Жукового острова у м. Києві по вул. Лютневій, 64 об'ємом 500 000 тонн та вартістю 50 000 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.15. порушено провадження у справі № 910/13348/15 та призначено її до розгляду на 09.06.15.

05.06.15. до Господарського суду міста Києва через відділ діловодства надійшла зустрічна позовна заява Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпромальпсервіс» про визнання за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради право власності на намитий пісок в затоці Канівського водосховища та наземному складі площею 5,9 га на території Жукова острова у м. Києві по вул. Лютневій, 64 загальною масою 503 319 тонн (загальний об'єм пісочної суміші 335 546 куб. м) та вартістю 21 474 944 грн.

Крім того, разом із зустрічною позовної заявою Київською міською радою на підставі ст. ст. 66, 67 ГПК України було подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.15. зустрічний позов прийнято до розгляду з первісним.

09.06.15. прокуратура міста Києва подала заяву про вступ у справу.

09.06.15. до Господарського суду міста Києва через відділ діловодства Київською міською радою було подано заяву про уточнення заяви про вжиття заходів до забезпечення позову та письмовий відзив на позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпромальпсервіс».

В судовому засіданні 09.06.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 02.07.15.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.15. у справі № 910/13348/15 (залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.15.) на підставі ст. ст. 66, 67 ГПК України було вжито заходів до забезпечення позову.

В судовому засіданні 02.07.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 07.07.15., про що учасники судового процесу були повідомлені під розписку.

В судовому засіданні 07.07.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 15.07.15.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.15. на підставі ст. 27 ГПК України було залучено до участі в розгляді даної справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом - Публічне акціонерне товариство «Київопорядкомплект».

15.07.15. третьою особою через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 15.07.15. на підставі ст. 41 ГПК України призначено в даній справі судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз та зупинено провадження у справі № 910/13348/15 на час проведення судової експертизи та отримання висновку експерта.

23.06.16. матеріали справи повернулись до Господарського суду міста Києва без проведення експертизи з підстав того, що сторонами не надано витребувані експертною установою документи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.16. поновлено провадження у справі № 910/13348/15 та призначено її до розгляду на 21.07.16.

За результатами судового засідання 21.07.16. розгляд справи було відкладено на 02.08.16., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

02.08.16. третьою особою через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 02.08.16. Київською міською радою підтримано подане нею 01.08.16. через відділ діловодства суду клопотання про залучення до участі в розгляді даної справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Комунальне підприємство «Плесо» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва.

Представник прокуратури міста Києва поклав вирішення вказаного клопотання на розсуд суду.

Третя особа в судовому засіданні 02.08.16. проти задоволення означеного клопотання заперечувала.

Розглянувши в судовому засіданні 02.08.16. клопотання про залучення третьої особи, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Клопотання обґрунтовано тим, що оскільки Комунальне підприємство «Плесо» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва слідкує за раціональним використанням штучних водойм з прибережними захисними смугами, їх благоустроєм та створенням належних умов для відпочинку населення міста, зовнішнім благоустроєм, охороною, утриманням та експлуатацією внутрішніх водойм та земель водного фонду, покращенням їх рекреаційної спроможності та екологічного стану, влаштуванням, утриманням та обслуговуванням об'єктів відпочинку громадян, в тому числі пляжів, штучних водойм тощо відповідно до чинного законодавства України, а земельна ділянка по вул. Лютневій, 64 на якій складований пісок належить до території ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків», то рішення в даній справі вплине на права та обов'язки вказаної юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Слід зазначити, що метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Допущення або притягнення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому (п. 1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Предметом спору в даній справі як за первісним так і за зустрічним позовом є визнання права власності на намитий пісок в затоці Канівського водосховища та наземному складі площею 5,9 га на території Жукового острова у м. Києві по вул. Лютневій, 64. При цьому, спору щодо земельної ділянки по вул. Лютневій, 64 на території ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» в межах даної справи немає, а тому рішення чи ухвала в даній справі ніяким чином не може впливати на права і законні інтереси Комунального підприємства «Плесо» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва, як і не буде вказану юридичну особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, не буде змінено її наявні права та/або обов'язки, як і не буде позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

В судовому засіданні 02.08.16. Київською міською радою підтримано подане нею 01.08.16. через відділ діловодства суду клопотання про призначення по справі повторної судової експертизи.

Представник прокуратури міста Києва поклав вирішення вказаного клопотання на розсуд суду.

Третя особа в судовому засіданні 02.08.16. проти задоволення означеного клопотання заперечувала.

Розглянувши в судовому засіданні 02.08.16. клопотання про призначення повторної експертизи, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Приписами ст. 42 ГПК України встановлено, що при необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту.

В п. 15.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.12. № 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» вказано, що повторною визнається судова експертиза, у проведенні якої експерт досліджує ті ж самі об'єкти і вирішує ті ж самі питання, які досліджувалися і вирішувалися у первинній судові експертизі. Нові об'єкти на дослідження повторної судової експертизи подаватися не можуть, так само як не можуть ставитися на її вирішення питання, які не розглядалися попередньою експертизою.

Повторна судова експертиза призначається з ініціативи суду або за клопотанням учасників процесу, якщо висновок експерта визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або коли він викликає сумнів у його правильності, або за наявності істотного порушення норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Повторну судову експертизу може бути призначено також, якщо є розходження у висновках кількох експертів і їх неможливо усунути шляхом одержання додаткових пояснень експертів у судовому засіданні.

Разом з тим, призначену судову експертизу у справі № 910/13348/15 взагалі не було проведено з підстав того, що сторонами не надано витребувані експертною установою документи, а тому відсутні підстави для призначення повторної судової експертизи в даній справі.

Київською міською радою в судовому засіданні 02.08.16. підтримано свої зустрічні позовні вимоги та висловлено заперечення проти задоволення первісного позову.

Третя особа в судовому засіданні 02.08.16. заперечувала проти задоволення і первісного і зустрічного позовів.

Прокуратура міста Києва в судовому засіданні 02.08.16. підтримала зустрічні позовні вимоги Київської міської ради.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпромальпсервіс» в судове засідання 02.08.16. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпромальпсервіс» не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/13348/15.

В судовому засіданні 02.08.16. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників Київської міської ради, третьої особи та прокуратури міста Києва, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будпромальпсервіс» просить суд визнати право власності на намитий пісок в затоці Канівського водосховища та наземному складі площею 5,9 га на території Жукового острова у м. Києві по вул. Лютневій, 64 об'ємом 500 000 тонн та вартістю 50 000 000,00 грн.

Пред'явлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем з'ясовано, що видобуток (намив) піску здійснюється без будь-яких дозволів, а тому ним було направлено на адресу Київської міської ради лист № 165 від 02.02.15. з проханням надати дозвіл на вивезення піску в затоці Канівського водосховища та наземному складі площею 5,9 га на території Жукового острова у м. Києві по вул. Лютневій, 64. В зв'язку з тим, що Київською міською радою відповіді на зазначений лист надано не було. На підставі зазначеного Товариство з обмеженою відповідальністю «Будпромальпсервіс» дійшло висновку, що пісок, намитий з водойми річки Дніпро є власністю всього українського народу, в тому числі позивача, а тому, Київська міська рада не визнає право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпромальпсервіс» на зазначений пісок, що є підставою для звернення з даним позовом до суду.

Київська міська рада просить суд визнати за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради право власності на намитий пісок в затоці Канівського водосховища та наземному складі площею 5,9 га на території Жукова острова у м. Києві по вул. Лютневій, 64 загальною масою 503 319 тонн (загальний об'єм пісочної суміші 335 546 куб. м) та вартістю 21 474 944 грн.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпромальпсервіс» відсутні правовстановлюючі документи на зайняття земельної ділянки площею 5,9 га на території Жукова острова у м. Києві по вул. Лютневій, 64, в тому числі і для вивезення спірного піску, що на ній знаходиться. Оскільки рішення про надання відповідачу за зустрічним позовом спеціального дозволу на видобуток корисної копалини (піску) місцевого значення не приймалось, то вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпромальпсервіс» про визнання права власності на намитий пісок в затоці Канівського водосховища та наземному складі площею 5,9 га на території Жукового острова у м. Києві по вул. Лютневій, 64 об'ємом 500 000 тонн порушують права та охоронювані законом інтереси територіальної громади міста Києва як розпорядника земель комунальної власності міста Києва. Київська міська рада наголошує на тому, що оскільки вона є власником земельної ділянки площею 5,9 га на території Жукова острова у м. Києві по вул. Лютневій, 64, то і намитий пісок, що на ній знаходиться є власністю територіальної громади міста Києва.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Частиною 1 статті 316 ЦК України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Приписами ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ст.334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

З моменту передачі майна власник набуває право на захист набутої власності передбаченими законом способами, отримує можливість здійснювати правомочності власника щодо володіння, користування та розпорядження майном, на нього переходить тягар власності і ризик випадкової загибелі або пошкодження майна.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюються (п. 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" № 5 від 07.02.2014).

Доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, ГПК України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 30/5009/2733/11 від 02.04.12.).

Разом з тим, позивачами за первісним та зустрічним позовами не доведено факту того, що вони є власниками намитого піску в затоці Канівського водосховища та наземному складі площею 5,9 га на території Жукова острова у м. Києві по вул. Лютневій, 64, правовстановлюючі документи на оспорюваний пісок у Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпромальпсервіс» відсутні.

Факт перебування оспорюваного піску на земельній ділянці площею 5,9 га на території Жукова острова у м. Києві по вул. Лютневій, 64 територіальної громади міста Києва не тягне за собою наслідків автоматичного переходу намитого піску у власність позивача за зустрічним позовом.

Факт видобутку іншими юридичними особами піску не породжує у позивача за первісним позовом права на його вивезення та права власності на нього.

При цьому судом враховано, що положеннями ст. 333 ЦК України встановлено, що особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки.

Особі надано можливість набути право власності, наприклад, на загальнопоширені корисні копалини, лише в тих випадках, коли добування відповідних об'єктів було дозволено законом.

Крім того, позивачем за первісним позовом не доведено наявності у нього передбачених законом підстав (наданих дозволів, ліцензій, тощо) для здійснення видобутку піску, та як наслідок, набуття права власності на нього.

Пунктом 9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення» передбачено, що у рішеннях за позовами про витребування майна чи про визнання права власності на майно зазначається найменування майна, місце його знаходження (у спорі про передачу майна), строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення.

За приписами ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою (ч. 2 ст. 184 ЦК України).

Проте, вартість, маса, об'єм оспорюваного піску жодними документами не підтверджена, як і не підтверджено факту того, що пісок, який складований в затоці Канівського водосховища та наземному складі площею 5,9 га по вул. Лютневій, 64 (код ділянки 90:337:006) на території Жукова острова у м. Києві, намитий із затоки Канівського водосховища та які саме характеристики він має (чи є він за своїми характеристиками є будівельним (придатним для виготовлення залізобетонних виробів та дорожніх будівельних робіт) піском, отриманим з донних носіїв (ґрунту), чи є необробленою корисною копалиною місцевого значення).

При цьому, для встановлення вказаних обставин судом призначалась судова експертиза, яка повернулась від дослідної установи без виконання з підстав ненадання сторонами витребуваних експертом документів.

З огляду на вказане позивачами за первісним та зустрічним позовами не доведено оспорення або не визнання саме їх права власності, а доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпромальпсервіс» та Київської міської ради не підтверджуються матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.

З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Враховуючи вищевикладене, з наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Разом з тим, звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому, господарський суд зазначає, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Проте, обставини, на які посилається позивач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом, не свідчать про наявність у них порушеного суб'єктивного права з боку відповідача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення первісного та зустрічного позовів.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору залишаються за кожною з сторін, яка їх понесла.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні первісного позову відмовити повністю.

2. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.08.16.

Суддя Т.М. Ващенко