Ухвала суду № 59554068, 27.07.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4716/16

Головуючий у першій інстанції Тарасов А. В.

Доповідач Фальчук В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2016 року м. Одеса

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого - Фальчука В.П.,

суддів Кравця Ю.І., Ващенко Л.Г.,

секретаря Лопотан В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні Апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2016 року, в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним підпункту 3.1.1. пункту 3.1 кредитного договору, -

встановила;

13.06.2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним підпункт 3.1.1. пункту 3.1 кредитного договору №СL-501/031/2007 від 03.09.2007 року, посилаючись на такі обставини:

03.09.2007 року між позивачем та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»), був укладений кредитний договір №СL-501/031/2007, за умовами якого позивачу був наданий кредит у розмірі 30969,24 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,49% річних, з кінцевим терміном повернення кредитних коштів - 03.09.2013 року. Підпунктом 3.1.1. пункту 3.1 кредитного договору встановлена відповідальність позивача за порушення зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки у вигляді пені, у розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожний день прострочки. Вказана пеня сплачується додатково до прострочених сум, що підлягають сплаті згідно умов цього договору. На підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010 року ПАТ „ОТП Банк" відступило право вимоги за зазначеним кредитним договором ТОВ „ОТП Факторинг Україна". У лютому 2012 року ТОВ „ОТП Факторинг Україна" звернулося до суду з позовом про стягнення з позивача заборгованості за цим кредитним договором. 30.05.2014 року з роз'яснень адвоката позивачу стало відомо про те, що оспорюваний підпункт 3.1.1. пункту 3.1 кредитного договору є несправедливим та таким, що суперечить принципам розумності і добросовісності в межах договірних зобов'язань, а також суперечить засадам цивільного законодавства, та його інтересам, як споживача, у зв'язку з чим може бути визнаний судом недійсним. Тому позивач і звернувся до суду із цим позовом, оскільки про порушення своїх прав він дізнався лише 30.05.2014 року.

Представник відповідача ПАТ „ОТП Банк", а також представник третьої особи у справі - ТОВ „ОТП Факторинг Україна" проти позову заперечували, та просили відмовити у його задоволенні у зв'язку зі спливом строку позовної давності за зверненням до суду із цими вимогами.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18.04.2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким його вимоги задовольнити у повному обсязі вказуючи, що висновок суду про те, що перебіг строку позовної давності починається з моменту укладання кредитного договору є хибним. Про порушення своїх прав, як сторони у договорі, позивач дізнався лише у лютому місяці 2012 року, з моменту подачі до суду позовної заяви ТОВ «ОТП Факторинг України».

За правилами ч.1ст.303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, що оскаржене, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні проводитися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за наступних підстав;

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк позовної давності за зверненням до суду із цим позовом. При цьому суд визнав, що умови підпункту 3.1.1. пункту 3.1 Кредитного договору №СL-501/031/2007 від 03.09.2007 року, укладеного між ЗАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_2 є такими, що не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи, 03.09.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» (назву якого було змінено на ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №СL-501/031/2007 від 03.09.2007 року.

За умовами укладеного договору ЗАТ «ОТП Банк» надав ОСОБА_2 кредит в іноземній валюті у розмірі 30969,24 дол. США на купівлю автомобіля «SKODA SUPER-B», з кінцевим терміном повернення кредиту - 03.09.2013 року. У свою чергу позичальник зобов'язався сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 12,49% річних у строки та на умовах, визначених договором.

Отже, між сторонами виникли договірні правовідносини із приводу надання споживчого кредиту, які врегульовані Главою 71 ЦК України та загальними положеннями ЦК України про зобов'язання та договір, а також Законом України «Про захист прав споживачів».

Положеннями частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

У частинах третій, четвертій статті 18 цього Закону наведено окремі несправедливі умови договору, перелік яких не є вичерпним. Так, відповідно до пункту п'ятого частини третьої статті 18 цього Закону встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

При цьому згідно з пунктом 4 частини першої статті 21 Закону встановлено, що для цілей застосування цього закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

У своєму рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Як випливає із підпункта 3.1.1. пункту 3.1. кредитного договору №СL-501/031/2007 від 03.09.2007 року, за порушення взятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, позичальник ОСОБА_2 зобов'язаний сплатити банку пеню у розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум, що підлягають сплаті згідно цього договору.

Відповідно до вказаних вище норм матеріального права, умови підпункту 3.1.1. пункту 3.1. кредитного договору №СL-501/031/2007 про покладення на позичальника відповідальності за порушення прийнятих на себе зобов'язань у вигляді пені в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки є несправедливим, оскільки суперечить принципу добросовісності, спричиняють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника. Адже визначений у договорі розмір процентної ставки за користування кредитними коштами становить 12,49 % річних, тобто 0,0342 % в день, у той час як пеня за порушення виконання зобов'язання складає 1% за кожний день прострочення, що в 29 раз перевищує щоденну процентну ставку. За таких умов сума пені за порушення зобов'язання в рази перевищуватиме суму відсотків, належних до сплати за відповідний період, які за своєю правовою природою є платою за користування наданими кредитними ресурсами.

Відповідно до частин п'ятої та сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Згідно зі статями 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

До вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення - ч.3 ст.267 ЦК України.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту - ч.4ч.5ст. 267 ЦК України.

Кредитний договір №СL-501/031/2007 був укладений 03.09.2007 року. Позивач був ознайомлений з умовами договору, у тому числі щодо відповідальності за порушення зобов'язань за цим договором, та вільно висловив згоду на приєднання до запропонованих банком умов цього договору шляхом його підписання. Тому, саме з моменту укладання цього договору позивач міг дізнатися про порушення своїх прав встановленням банком вимоги про сплату позичальником непропорційно великої суми неустойки у разі невиконання ним зобов'язань. Проте відповідний позов про визнання недійсним цього положення договору ОСОБА_2 подав до суду лише 13.06.2014 року, тобто майже через сім років після укладення кредитного договору.

Представник відповідача просив суд першої інстанції застосувати строки позовної давності до заявлених позивачем вимог, і суд першої інстанції законно і обґрунтовано застосував ці положення закону, правомірно відмовивши ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском ним вказаного строку, незважаючи на те, що умови підпункта 3.1.1. пункту 3.1. кредитного договору №СL-501/031/2007 від 03.09.2007 року не відповідають вимогам закону.

Колегія судді визнає, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального і процессуального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не пропущений строк позовної давності за зверненням до суду із цими позовними вимогами не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки висновків суду першої інстанції не спростовують, та не містять правових підстав, передбачених ст.309 ЦПК України, для скасування рішення суду першої інстанції, та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог апелянта.

Керуючись ст.304, п.1ч.1ст.307, ст.308 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

ухвалила;

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на протязі двадцяти днів, з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.П. Фальчук

Ю.І. Кравець

Л.Г. Ващенко