Рішення № 59551790, 26.07.2016, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/9948/16-ц

Провадження 2/522/5874/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2016 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

судді Тарасова А.В.,

за участю секретаря судового засідання Ткаченко О.О.,

розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсиббанк» про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 02.06.2016 року звернулась позивач із зазначеною позовною заявою, вказуючи, що 20.11.2006 року між нею та АКІБ «Укрсиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту №11080894000 з наступними змінами, внесеними додатковою угодою №1 від 29.05.2009 року, додатковою угодою №2 від 12.03.2010 року, додатковою угодою №3 від 13.07.2010 року. Згідно умов кредитного договору банк надав позичальнику кредит в сумі 70 000,00 доларів США, а позичальник зобов`язався щомісяця повертати наданий кредит відповідно з графіком повернення кредиту, а з 13.07.2010 року - шляхом сплати ануїтетних платежів в розмірі 634,44 дол. США 13 числа кожного місяця, але у будь-якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 20.11.2027 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту.

Позивач зазначає, що банком не надано інформації щодо сукупної вартості кредиту, таким чином в договорі відсутні істотні умови, а саме ціна. Також банком не повідомлено про валютні ризики, пов'язані з підвищенням вартості валюти. Позивач вважає, що договір укладений з використанням нечесної підприємницької діяльності, що містить несправедливі для позивача умови та суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів», на підставі чого просить визнати його недійсним.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, звернувся до суду із заявою про застування наслідків спливу позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 20.11.2006 року між позивачем та АКІБ «Укрсиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту №1080894000, згідно умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 70 000,00 доларів США, гривневий еквівалент якої складає 353 500,00 грн., а позичальник зобов'язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти, комісію в строк до 20.11.2027 року. За користування кредитними коштами протягом перших 30 (тридцяти) календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 12,5 %. Позичальник зобов'язався щомісяця повертати наданий кредит відповідно з графіком повернення кредиту, а з 13.07.2010 року - шляхом сплати ануїтетних платежів в розмірі 634,44 дол. США 13 числа кожного місяця

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно п.1.4 договору кредит надається позичальнику для його особистих потреб (безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника), а саме на іпотечний кредит.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Посилання позивача на те, що йому не надавався окремий документ з розписом загальної вартості кредиту є необґрунтованими, оскільки згідно пункту 1.2.2 договору вбачається, що позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути банку кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту. Даний графік погашення кредиту є невід'ємною частиною договору про надання споживчого кредиту, де детально зазначено суми залишку максимально допустимих сум заборгованості за кредитом в конкретний період, а також зазначено, що будь-яка сума заборгованості за кредитом, що перевищує розмір максимально допустимої заборгованості за сумою неповерненого кредиту, який (розмір) встановлений на відповідну дату, зазначену в п. 2 вищевказаного графіку, вважається простроченою сумою основного боргу. З вищезазначеним графіком позивач була ознайомлена, про що свідчить її підпис.

Суд відхиляє посилання позивача на ненадання банком інформації щодо умов кредитування. Проаналізувавши укладений договір, судом встановлено, що сторонами досягнуто згоди щодо суми кредиту, строку його погашення, мети надання кредиту, порядку забезпечення кредиту, типу процентної ставки та ін.

Згідно п. 8.2 договору позичальник підтвердив свою здатність виконувати умови даного договору, що даний договір не суперечить будь-яким договірним обмеженням, що є обов'язковими для позичальника, що позичальник повністю розуміє всі умови цього договору, свої права та обов'язки за цим договором і погоджується з ними, про що свідчить його підпис в договорі, в тому числі на кожній сторінці цього договору.

Суд звертає особливу увагу на п. 9.13 договору, згідно якого перед підписанням договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», тож будь-які посилання позивача на ненадання повної інформації щодо умов кредитування не відповідають дійсності.

Суд не бере до уваги посилання позивача на порушення вимог п.3.8 Постанови Правління НБУ «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10.05.2007 року в частині попередження про валютні ризики, оскільки при вирішення питання щодо дотримання сторонами вимог законодавства при укладенні договорів суд має керуватись нормами матеріального права, що діяли на час укладення договору. Спірний договір укладено сторонами до затвердження вказаних Правил.

Суд відхиляє посилання позивача на здійснення банком нечесної підприємницької діяльності під час укладення договору з огляду на наступне.

Згідно ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Судом встановлено, що при укладенні договору банком надано повну, достовірну інформацію, необхідну для укладення договору та здійснення споживачем свідомого вибору. Своїм підписом позивач засвідчила, що повністю розуміє та приймає всі умови договору, тож у даних правовідносинах суд не вбачає ознак нечесної підприємницької діяльності та підстав застосування наслідків, встановлених ч.1 ст. 230 ЦК України щодо визнання правочину недійсним.

До того ж, протягом певного часу позивач виконував умови договору, що свідчить про безумовне прийняття ним його положень.

Щодо посилань позивача на дискримінаційне становище відносно відповідача слід зазначити наступне. Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» від 22.09.2011 року, яким внесено зміни до Закону України «Про захист прав споживачів» та заборонено надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України набув чинності 16.10.2011 року, а кредитний договір між сторонами було укладено в 2006 році. При цьому відповідно до розділу 2 п. 2 вказаного закону його дія не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності, тож надання кредиту в іноземній валюті відповідало вимогам законодавства та інтересам сторін.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18.04.2016 року у справі № 522/5296/15-ц за позовом ПАТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено позовні вимоги ПАТ «Укрсиббанк» та стягнено на його користь заборгованість у розмірі 55067,78 дол. США, що станом на 25.02.2015 року за курсом НБУ еквівалентно 1557934,57 грн. та пені у розмірі 5338,26 грн. Зі змісту судового рішення вбачається, що відповідач не оскаржувала нараховану суму заборгованості з посиланням на істотний дисбаланс прав та обов'язків на її шкоду та зростання курсу валют. Таким чином, банк реалізував право дострокової вимоги повернення кредитних коштів на визначених сторонами умовах, тож подальші посилання позивача на істотний дисбаланс прав та обов'язків та непомірне зростання курсу гривні до долара втратили правовий сенс.

Крім того, станом на 2006 рік, економічна, суспільна-політична ситуація на момент укладення вказаного договору, мала риси стабільності, передбачуваності та не давала підстав вважати, що курс національної валюти буде підданий різким коливанням. Таким чином, суд не вбачає наявність в діях відповідача дій, що свідчить про умисне введення позивача в оману.

Надаючи оцінку посилання позивача на необхідність врахування висновку Верховного Суду України, викладеного у Постанові від 16.01.2013 року № 6-161цс12, суд зазначає, що правовідносини що виниклі між сторонами по вищезазначеній справі та справі, що була розглянута Верховним Судом України не є аналогічними, тому підстави для врахування вказаного висновку - відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Зважаючи на викладене, суд не вбачає правових підстав визнання укладеного договору про надання споживчого кредиту №11080894000 від 20.11.2006 року недійсним та відмовляє в задоволенні позову саме у зв'язку з безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 206, 212 -214 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсиббанк» про визнання договору недійсним - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя А.В. Тарасов

26 липня 2016 року