Ухвала суду № 59550847, 14.07.2016, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/3005/16-к

1-кс/755/3224/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2016 року слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва Сазонова М.Г., вивчивши клопотання слідчого Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в м.Києві Мєшкового К.О., про арешт майна, в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12015100040017527 від 18 листопада 2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.367 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Слідчий Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в м.Києві Мєшковой К.О. звернувся до суду з клопотання про накладення арешту на нежитлові приміщення № № 97, 98, 102, загальною площею 564,50 кв.м, розташовані у м. Києві по вул. Підгірній/Татарській, 3/7.

Слідчий суддя, перевіривши виконання вимог ст.ст. 171, 172 КПК України за клопотанням, приходить до наступного.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, необхідно з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Так, при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог чинного КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення, згідно зі ст. ст.94, 132, 173 КПК України, необхідно врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Однак, зазначених вимог закону слідчий, який вніс клопотання про арешт майна, не дотримався.

Зокрема, слідчий в клопотанні, ставить питання про накладення арешту на згадане майно з метою збереження речових доказів. При цьому слідчий, як на правову підставу накладення арешту на майно, посилається на ст. 170 КПК України в редакції, яка з 28 лютого 2016 року втратила чинність відповідно до Закону України № 1019-VІІІ від 18 лютого 2016 року, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Згідно з ч. 3 ст. 172 КПК України слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору, цивільному позивачу та встановлює строк в сімдесят дві години або з урахуванням думки слідчого, прокурора чи цивільного позивача менший строк для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України (в редакції від 27.02.2016 р.), арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Статтею 171 вказаного Кодексу передбачено, що у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

В той же час, слідчий, в обгрунтування свого клопотання посилається на необхідність збереження речових доказів у даному кримінальному провадженні, однак, в супереч вимогам ст. 171 КПК України, не надає підтверджуючих документів того, що приміщення, про арешт яких вказано в клопотанні, визнано речовим доказом.

У кожному конкретному кримінальному провадженні, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, необхідно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно має бути достатньо доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, які б давали підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

За таких умов слідчий суддя приходить до однозначного висновку, що дане клопотання не відповідає вимогам ст. 171 КПК України, у зв'язку з чим останнє підлягає поверненню прокурору для усунення недоліків в сімдесят дві години.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 170-172, 309, 310 КПК України, слідчий суддя,

УХВАЛИВ:

Клопотанням слідчого Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві Мєшкового К.О. про арешт майна в рамках кримінального провадження унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100040017527, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.367 КК України повернути прокурору Київської місцевої прокуратури № 4 Щебетуну Ю.В. для усунення недоліків в сімдесят дві години з моменту отримання даного судового рішення.

Ухвала оскарження не підлягає та є обов'язковою до виконання на всій території України.

Слідчий суддя: М.Г.Сазонова