Ухвала суду № 59543730, 25.07.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 463/4414/14 Головуючий у 1 інстанції: Гирич С.В.

Провадження № 22-ц/783/2656/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Я. А.

Категорія: 6

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Бакуса В.Я., Гірник Т.А.,

секретар: Симець В.І.,

за участі в судовому засіданні представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3, що є також третьою особою, відповідача ОСОБА_4, що представляє також інтереси відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 25 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, треті особи: Львівська міська рада, управління природних ресурсів та регулювання земельних відносинЛьвівськоїміськоїради, Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, Львівське комунальне підприємство «№500», ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном, зобов'язання демонтувати металеві стовпи та металеві штирі, надати ключ від замка, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 25 лютого 2015 року позов задоволено частково. Зобовязано ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8 не чинити перешкод ОСОБА_2 в користуванні хвірткою для проходу до прибудинкової території, розташованої за адресою: м.Львів, вул. Погулянка, 43 та передати представнику позивача ОСОБА_3 примірник ключа від хвіртки для виготовлення дублікату. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено за їх безпідставністю.

Дане рішення оскаржила ОСОБА_6

В апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права та є необєктивним та необґрунтованим. Зазначає, що суд застосував норми права, які не підлягали до застосування. Так, зазначає, що жоден із співвласників квартир будинку не являється власником сходів, хвіртки та прибудинкової території, на якій вони знаходяться, яка у свою чергу знаходиться у власності міста і перебуває на обслуговуванні ЛКП №500. Взагалі на територію подвіря можна потрапити через дві хвіртки. Фактично між володільцями квартир у будинку склався порядок користування хвіртками, згідно якого вони (відповідачі) використовують спірну. Крім цього, хвіртка, а також сходи, огорожа утримуються та ремонтуються за їх рахунок, а використання такої позивачем лише спричиняє конфлікти та сварки, що зокрема негативно впливає на стан здоровя відповідача ОСОБА_7

В судове засідання окрім представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3, що є також третьою особою, відповідача ОСОБА_4, що представляє також інтереси відповідача ОСОБА_5, решта особи, що беруть участь у справі (їх представники) не зявилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності, зважаючи на те, що такі особи належним чином повідомлялись про час та місце судового розгляду, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 305 ЦПК України та те, що від відповідача ОСОБА_7 до суду надійшла письмова заява про розгляд справи у його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3, що є також третьою особою в заперечення апеляційної скарги, відповідача ОСОБА_4, що представляє також інтереси відповідача ОСОБА_5 на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, посилаючись зокрема на ст.ст. 382, 391 ЦК України, ст.ст. 39, 42 ЗК України та задовольняючи позов частково, виходив з того, що позивач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_3 є співвласниками квартири №1 в будинку № 43 на вул. Погулянка в м. Львові.Крім цього, власниками квартири № 2 в будинку №43 на вул. Погулянка в м. Львові є відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_8Між співвласниками квартир №1 та №2 вказаного будинку тривалий час існує спір з приводу порядку користування земельною ділянкою, закріпленою за будинком. На даний час земельна ділянка, яка закріплена за багатоквартирним будинком №43 на вул. Погулянка в м. Львові є комунальною власністю Львівської міської ради і перебуває у спільному користуванні усіх співвласників житлового будинку.Вхід на територію будинковолодіння №43 на вул. Погулянка в м.Львові здійснюється, зокрема, через хвіртку загального входу, яка зачиняється на замок, ключів від якого позивач не має, як і можливості користуватися цим входом на територію будинковолодіння.За таких обставин, оскільки позивач має рівні із відповідачами права на користування допоміжними спорудами та обладнанням, що розміщені на земельній ділянці, закріпленій за будинком №43 на вул. Погулянка в м. Львові, в тому числі хвірткою загального входу, однак відповідачі безпідставно їй чинять перешкоди у цьому, суд вважав, що в цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення шляхом зобовязання відповідачів не чинити перешкод позивачу у користуванні цим обєктом спільної власності та передати представнику позивача ОСОБА_3 примірник ключа від хвіртки для виготовлення його дублікату.Одночасно суд вважав безпідставними позовні вимоги ОСОБА_2 щодо зобовязання відповідачів за власний рахунок демонтувати самовільно встановлені металеві стовпи (один біля будинку №43 на вул. Погулянка в м. Львові, другий біля гаражу на земельній ділянці за адресою: м. Львів, вул. Погулянка, 43), ліквідувати металеві штирі з дротами на садово-городній частині земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Погулянка, 43, з огляду на те, що позивачем не доведено факту встановлення металевих стовпів, штирів з дротами на земельній ділянці та що таким встановленням порушуються її права на спільне користування ділянкою.Крім цього, суд вважав зайвими вимоги позивача про визнання права позивача на користування загальною хвірткою основного проходу до земельної ділянки будинковолодіння, оскільки таке право випливає з положень ст. 369 ч.1 ЦК України і постановляючи рішення в частині усунення перешкод у користуванні хвірткою, суд в такий спосіб підтверджує право позивача на користування нею.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, доводи ж апеляційної скарги безпідставні.

Як встановлено судом першої інстанції, вбачається із матеріалів справи та сторонами не оспорювалось, сторони (фізичні особи) та третя особа ОСОБА_3 є співвласниками трьох квартир у будинку № 43 на вул. Погулянка в м. Львові. Земельна ділянка перебуває у комунальній власності міста та такою користуються співвласники квартир будинку. Порядок користування ділянкою із визначенням конкретних площ конфігурації та меж частин ділянок, які передаються у користування співвласникам квартир не встановлено. З цього приводу триває спір та встановлення певного порядку користування ділянкою, на що посилаються відповідачі, позивач та третя особа ОСОБА_3 заперечують. Фактично з цього приводу існують спори між співвласниками квартир, зокрема і даний спір. На ділянці окрім житлового будинку розташовані господарські будівлі та дворові споруди. Так, зокрема, навколо ділянки встановлена огорожа, а також у такій влаштовані брама з хвірткою та окремо друга хвіртка, користування останньою є предметом даного спору. Відповідачами чиняться перешкоди у користуванні спірною хвірткою позивачу з приводу чого і подано позов. Неможливість користування хвірткою позивачем відповідачі обґрунтовують: встановленим порядком користування ділянкою між сторонами, за яким спірною хвірткою позивач не вправі користуватись, оскільки вона частину ділянки, на яку веде вхід через хвіртку не використовує, а навпаки такий веде до підвальних приміщень, що належать відповідачам; крім цього, така обслуговується та підтримується в належному стані силами та коштами відповідачів; також позивач взмозі використовувати хвіртку влаштовану у воротах; також користуючись хвірткою позивач спричиняє відповідачам незручності та створює конфлікти.

Відповідно до ст. 382 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з даним позовом) квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Зважаючи на вказану норму закону слід вважати, що дворові споруди такі зокрема як хвіртки перебувають у користуванні усіх власників квартир у дво- або багатоквартирному житловому будинку та жоден із співвласників квартири (квартир) не має переважного права на користування чи визначення порядку користування такою спорудою перед іншими співвласниками квартир поза їх волею, незважаючи на докладання зусиль та витрату коштів, тощо на її утримання.

Зважаючи на вказане, створення відповідачами позивачу перешкод у користуванні спірною хвірткою шляхом встановлення замка слід вважати неправомірним та таким, що підлягає усуненню у спосіб вказаний позивачем у позові, що і зроблено рішенням суду першої інстанції.

Доводи про певні незручності для відповідачів та створення конфліктів позивачем при користуванні хвірткою, а також наявність іншої хвіртки жодним чином не можна вважати правомірними підставами створення перешкод відповідачами позивачу у користуванні спірною хвірткою. Також слід вважати необґрунтованими доводи відповідачів про встановлений порядок користування земельною ділянкою та дворовими спорудами, який позивачем заперечується та нічим не підтверджено.

Зважаючи на вказане, перевіряючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, доводи скарги слід вважати безпідставними, а саму скаргу відхилити, рішення ж суду, як таке, що відповідає вимогам закону та обставинам, що мають значення для справи залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, -

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 25 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: В.Я. Бакус

ОСОБА_9