Постанова № 59522541, 02.08.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" серпня 2016 р. Справа № 917/433/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Івакіна В.О. , суддя Пелипенко Н.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників сторін:

позивача не зявився,

відповідача ОСОБА_1, за довіреністю №28 від 06 червня 2016 року;

третьої особи не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. 1585 П/1-6) на рішення господарського суду Полтавської області від 12 травня 2016 року у справі № 917/433/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні системи автоматизації", м. Полтава

до Територіального управління Державної судової адміністрації в Полтавській області, м.Полтава

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області

про стягнення 112 035,06 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 12 травня 2016 року у справі № 917/433/16 (суддя Киричук О.А.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальні системи автоматизації" 112 035,06 грн. 3% річних, 1680,53 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Полтавської області від 12 травня 2016 року у справі № 917/433/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, зокрема, те, що судом першої інстанції помилково визнано відповідача таким, що прострочив зобовязання, оскільки, у відповідності до вимог статті 612 Цивільного кодексу України, якщо боржник доведе, що приступив до виконання зобовязання вчасно у строк, встановлений договором або законом, то він не може вважатися таким, що прострочив виконання грошового зобовязання, адже здійснив всі дії для його виконання.

На думку відповідача, він здійснив всі необхідні дії, направлені на своєчасне виконання умов договору, проте затримка у розрахунку з позивачем сталася з вини Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області, яке при наявності державних коштів та в порушення умов договору про здійснення розрахунково-касового обслуговування, укладеного між відповідачем та третьою особою, не сплатило платіжні доручення ТУ ДСА України в Полтавській області на оплату товару.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що подана відповідачем апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки її доводи є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції ухвалене у відповідності до вимог чинного законодавства, враховуючи всі обставини справи, вірно застосовані як норми матеріального, так і норми процесуального права, в повному обсязі зясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та обєктивному розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Зокрема, зазначає, що факт порушення відповідачем свого грошового зобовязання щодо несвоєчасної сплати за товар та його вина в цьому, визнані та підтверджені судовими рішеннями у справі № 917/449/15, які набрали законної сили та якими застосовано до відповідача приписи частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. Тобто, на думку позивача, мав місце преюдиційний факт, оскільки в справі № 917/449/15 брали участь ті ж сторони, а спір виник з одного і того ж договору № 43 від 21.08.2013 року про закупівлю товарів, робіт або послуг (вх.. 6702 від 07.07.2016 р.).

У призначене судове засідання представники позивача та третьої особи не зявились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи зворотні повідомлення про вручення поштового відправлення.

27.07.2016 року на адресу Харківського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про продовження строків та відкладення розгляду справи у звязку із відпусткою його представника (вх.. № 7463).

Колегія суддів відхиляє дане клопотання виходячи з того, що позивач не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, як з числа своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України).

Крім цього, за приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до пп. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, апеляційний суд не оцінює вказану обставину як підставу для відкладення розгляду справи.

Таким чином, зважаючи на належне повідомлення позивача про час та місце розгляду справи, враховуючи встановлений процесуальним законом строк розгляду апеляційної скарги на рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що сторонам створені належні умови для реалізації їх процесуальних прав та вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника позивача.

Представником відповідача в судовому засіданні заявлено усне клопотання про зупинення провадження у справі № 917/433/16 до закінчення розгляду Вищим господарським судом України справи № 917/2657/15, повязаної з даною справою.

Судова колегія, дійшла висновку про відмову в задоволенні вищезазначеного клопотання представника відповідача як безпідставного, з огляду на те, що відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України окрім взаємопов'язаності справ необхідною умовою для зупинення провадження у справі є неможливість її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи.

Розгляд Вищим господарським судом України справи №917/2657/15 не може бути перешкодою для встановлення відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України істотних обставин у господарській справі № 917/433/16.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як убачається із матеріалів справи, 21.08.2013 року між ТОВ "Індустріальні системи автоматизації" та ТУ Державної судової адміністрації України в Полтавській області укладений договір про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти № 43, у відповідності до умов якого, постачальник (позивач) в строк до 31.12.2013 року зобовязався поставити покупцю (відповідач) товар на загальну суму 3084605,00грн., зазначений в Державному класифікатору ДК 016-2010 за кодом 26.20.1 "Машини обчислювальні, частини та приладдя до них", а покупець, згідно п.п. 1.1, 3.1, 4.1 цього Договору зобовязався прийняти і оплатити зазначений товар (Т. 1 А.С. 17-20).

Свої зобовязання за договором позивач в строк до 08.11.2013 року виконав; поставив відповідачу товару в асортименті, якості, кількості та в строки, згідно з умовами договору, що підтверджується видатковими накладними: від 13.09.2013 р. № 1251 на суму 98 250,00 грн.; від 13.09.2013 р. № 1252 на суму 98 250,00 грн.; від 13.09.2013 р. № 1254 на суму 98 250,00 грн.; від 13.09.2013 р. № 1255 на суму 98 250,00 грн.; від 13.09.2013 р. № 1256 на суму 96 940,00 грн.; від 13.09.2013 р. № 1257 на суму 88 440,00 грн.; від 13.09.2013 р. № 1258 на суму 88 440,00 грн.; від 13.09.2013 р. № 1260 на суму 88 440,00 грн.; від 13.09.2013 р. № 1261 на суму 97 805,00 грн.; від 13.09.2013 р. № 1279 на суму 82 942,00 грн.; від 13.09.2013 р. № 1280 на суму 99 368,00 грн.; від 13.09.2013 р. № 1281 на суму 78 662,00 грн.; від 13.09.2013 р. № 1282 на суму 37 600,00 грн.; від 13.09.2013 р. № 1379 на суму 10 168,00 грн.; від 20.09.2013 р. № 1298 на суму 98 000,00 грн.; від 20.09.2013 р. № 1299 на суму 98 000,00 грн.; від 20.09.2013 р. № 1299 на суму 98 000,00 грн.; від 20.09.2013 р. № 1302 на суму 98000 грн.; від 20.09.2013р. № 1301 на суму 98 000,00 грн.; від 23.09.2013 р. № 1303 на суму 68 600,00 грн.; від 23.09.2013 р. № 1406 на суму 24 500,00 грн.; від 04.10.2013 р. № 1262 на суму 98000,00 грн.; від 04.10.2013 р. № 1263 на суму 98 000,00 грн.; від 04.10.2013 р. № 1287 на суму 73 500,00 грн.; від 04.10.2013 р. № 1288 на суму 98 000,00 грн.; від 04.10.2013 р. № 1289 на суму 98000,00 грн.; від 04.10.2013 р. № 1290 на суму 98 000,00 грн.; від 04.10.2013 р. № 1296 на суму 98 000,00 грн.; від 04.10.2013 р. № 1297 на суму 98 000,00 грн.; від 04.10.2013 р. № 1437 на суму 63140,00 грн.; від 08.11.2013 р. № 1291 на суму 98 000,00 грн.; від 08.11.2013 р. № 1292 на суму 98 000,00 грн.; від 08.11.2013 р. № 1293 на суму 98 000,00 грн.; від 08.11.2013 р. № 1294 на суму 98 000,00 грн.; від 08.11.2013 р. № 1295 на суму 98 000,00 грн. та від 08.11.2013 р. № 1469 на суму 27 060,00 грн., а також були пред'явлені відповідачу рахунки на оплату отриманого ним товару (т. 1 а.с. 21-28).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного Кодексу України). Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару (ст. 692 Цивільного Кодексу України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідач в строк до 08.11.2014 року виконав свої грошові зобовязання щодо оплати товару частково на суму 112020,00 грн. (30.09.2013 року та 02.10.2013 року).

У звязку із частковим погашенням заборгованості по договору у розмірі 1057925,00 грн. (30.09.2013 року на суму 98000,00 грн., 02.10.2013 року на суму 14020 грн., 07.03.2014 року на суму 293440 грн., 29.05.2014 року на суму 283325,00 грн., 30.05.2014 року у розмірі 260972 грн., 13.08.2014 року у розмірі 10168,00 грн., 29.08.2014 року у розмірі 98000,00 грн.) та залишенням частково несплаченої суми за товар, позивач звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавські області заборгованості у розмірі 2 026 680,00 грн., пені у розмірі 522 230,31 грн., штрафу у розмірі 100 153,70 грн. та інфляційних нарахувань на суму 582 770,52 грн. за невиконання грошових зобовязань за договором про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти від 21.08.2013 року № 43.

З матеріалів справи свідчить, що рішенням господарського суду Полтавської області від 09.04.2015 року у справі №917/449/15 позовні вимоги задоволені частково; стягнуто з відповідача 135 800,00 грн. основного боргу, 715,50 грн. пені, 100153,70 грн. штрафу та 61935,18 грн. інфляційних (т. 1 а.с. 181-185).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 року у справі № 917/449/15 рішення суду першої інстанції у частині відмови у стягненні пені у сумі 521514,81 грн. та інфляційних у сумі 520835,34 грн. скасовано. У цій частині прийнято нове рішення, яким позов задоволено та стягнуто з відповідача суму пені у розмірі 521514,81 грн. та інфляційні в сумі 520835,34 грн. В іншій частині рішення залишено без змін (т. 1 а.с. 186-190).

Постановою Вищого господарського суду України 18.11.2015 року у справі № 917/449/15 рішення Господарського суду Полтавської області від 09.04.2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 року в частині стягнення пені та штрафу скасовано. Справу в цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області. В іншій частині рішення Господарського суду Полтавської області та постанову Харківського апеляційного господарського суду у справі № 917/449/15 залишено без змін (т. 1 а.с. 191-196).

Таким чином, господарськими судами в межах розгляду судової справи №917/449/15 вирішено питання щодо заборгованості Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області за договором від 21.08.2013 року №43, визнано відповідача таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання в частині встановленого договором строку проведення оплати за поставлений товар, а також правомірність стягнення з відповідача нарахувань, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В постанові Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо (п. 2.6 Постанови).

Враховуючи, що рішенням у справі № 917/449/15, яке набрало законної сили, між тими ж сторонами встановлено неналежне виконання боржником взятого на себе зобов'язання за договором про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти від 21.08.2013 року № 43, а також правомірність нарахування інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання, у відповідності до вимог статті 35 Господарського процесуального кодексу України відповідні факти є встановленими та не підлягають доведенню стороною під час розгляду даної справи.

У рішенні від 25.07.2002 року по заяві № 48553/99 у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 повинно тлумачитись в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів («Брумареску проти Румунії», параграф 61).

Судовою колегією встановлено, що повне погашення заборгованості відбулось у квітні 2015 року, зокрема, сплачено відповідачем 06.04.2015 року платіжними дорученнями № 579-584, № 586-589, № 591 суму боргу у розмірі 896 200,00, та 30.04.2015 року платіжним дорученням № 712-725 на загальну суму 1130480,00 грн.

Тобто, остаточне погашення боргу відповідачем було здійснено на суму 1130480,00 грн. - 30.04.2015 року.

Враховуючи, що при розгляді справи № 917/449/15 судами встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань, в межах вказаної справи вимога про стягнення 3% річних не заявлялась, з огляду на встановлені судами всіх інстанцій при розгляді справи № 917/449/15 дат здійснення відповідачем оплат та кінцевого розрахунку відповідачем, позивач звернувся до Господарського суду Полтавської області із зазначеним позовом про стягнення з відповідача на свою користь 3% річних за порушення відповідачем зобов'язань з оплати:

-отриманого 13.09.2013 р. з 14.09.2013р. по 07.03.2014 р. (175 днів) із сумою боргу 1 161 805,00 грн., з 08.03.2014 по 29.05.2014 року (83 дні) із сумою боргу 868 365 грн., з 30.05.2014 по 30.05.2014 року (1 день) із сумою боргу 585 040 грн., з 01.06.2014 по 13.08.2014 року (74 дні) із сумою боргу 324 068 грн. (різниця між 585 040 грн. та 260 972,00 грн.), з 14.08.2014 по 30.04.2015 року (260 дні) із сумою боргу 313 900 грн.;

- за порушення відповідачем зобов'язань з оплати отриманого 20.09.2013 р. товару з 21.09.2013р. по 30.09.2013 р. (10 днів) із сумою боргу 490 000 грн., з 01.10.2013 по 29.08.2014 року (333 дні) із сумою боргу 392 000 грн., з 30.08.2014 по 06.04.2015 року (220 днів) із сумою боргу 294 000 грн., з 07.04.2015 по 30.04.2015 року (24 дні) із сумою боргу 196 000 грн.;

- за порушення відповідачем зобов'язань з оплати отриманого 23.09.2013 р. товару з 24.09.2013р. по 02.10.2013 р. (9 днів) із сумою боргу 93100,00 грн., з 03.10.2013 по 06.04.2015 року (551 день) із сумою боргу 79 080 грн. (різниця між 93100,00 грн. та 14 020,00 грн.), з 07.04.2015 по 30.04.2015 року (24 дні) із сумою боргу 68 600,00 грн. (різниця між 79 080 грн. та 10 480,00 грн.);

-за порушення відповідачем зобов'язань з оплати отриманого 04.10.2013 р. товару з 05.10.2013р. по 06.04.2015 р. (549 днів) із сумою боргу 822 640,00 грн., з 07.04.2015 року по 30.04.2015 року (24 дні) із сумою боргу 528 640,00 грн. (різниця між 822 640,00 грн. та 294 000 грн.);

-за порушення відповідачем зобов'язань з оплати отриманого 08.11.2013 р. товару з 09.11.2013р. по 06.04.2015 р. (514 днів) із сумою боргу 517 060,00 грн., з 07.04.2015 року по 30.04.2015 року (24 дні) із сумою боргу 23 340,00 грн. (різниця між 517 060,00 грн. та 493 720 грн.).

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні у справі № 917/433/16 визнав відповідача таким, що прострочив грошові зобовязання перед позивачем, перевіривши розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, задовольнив позовні вимоги у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У відповідності до п.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування на суму боргу трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором, що передбачено частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі N 6-42цс11).

З огляду на те, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області є боржником перед ТОВ "Індустріальні системи автоматизації" та є таким, що порушив свої грошові зобовязання за договором від 21.08.2013 року №43, що також встановлено судовим рішенням (№ 917/449/15), яке набрало законної сили, зазначення у п. 7.1 Договору сторін відповідальності за порушення умов цього договору, позивач правомірно скористався законодавчо визначеним правом на звернення до відповідача з вимогою щодо стягнення 3% річних.

Судова колегія зазначає, що за приписами статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності до статті 607 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання (стаття 614 Цивільного кодексу України).

Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (стаття 617 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України, слід враховувати особливість правової природи цієї відповідальності.

Так, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається на відсутність з його боку вини за прострочення виконання зобовязання, оскільки виконав всі необхідні дії для своєчасної сплати за товар: платіжні доручення на оплату товару відповідно до Реєстрів бюджетних зобовязань розпорядників бюджетних коштів подавались до територіального органу Казначейства вчасно, на кожну дату предявлення рахунків на оплату рахунки. Територіальний орган Казначейства не повідомляло відповідача про невиконання умов договору між ним та відповідачем про розрахунково-касове обслуговування в частині своєчасного здійснення розрахункових операцій за дорученням Клієнта , при тому, що державні кошти були в достатній кількості для здійснення повного розрахунку з позивачем.

Колегія суддів зазначає наступне.

Кошторисом на 2013 рік передбачено, що кошторисні призначення ТУ ДСА України в Полтавській області на 2013 рік на капітальні видатки по КЕКВ 3110 Придбання обладнання і предметів довгострокового користування склали 3 362 900,00 грн.

Планом спеціального фонду Державного бюджету на 2013 рік кошторисні призначення на придбання обладнання і предметів довгострокового користування, що відображаються у КЕКВ 5000 Інші видатки, були розділені на щомісячні платежі, які становили на серпень - 1 573 500,00, вересень -1 544 300,00 жовтень - 1 228 400, листопад 1 031 600.

На підставі кошторису на 2013 рік, Управлінням було складено річний план закупівель на 2013 рік, яким було передбачено закупівлю машин обчислювальних, частин та приладдя до них код ДК 016:2010 - 26.20.1 на суму 3 121 800,00 грн.

На підставі Річного плану та відповідно до Закону України Про здійснення державних закупівель від 01.06.2010 року були проведені відкриті торги на закупівлю Машин обчислювальних, частин та приладдя до них, переможцем якої було визначено позивача ТОВ Індустріальні системи автоматизації.

15.02.2012 року між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Полтавській області та Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Полтавській області укладений договір про здійснення розрахунково-касового обслуговування № 16 відповідно до умов якого Казначейство відкрило рахунок ТУ ДСА України в Полтавській області та здійснює його розрахунково-касове обслуговування.

Після поставки товарів (відповідно до видаткових накладних) та пред"явлення рахунків на їх оплату 13.09.2013 року на загальну суму 1 161 805,00 грн., 20.09.2013 року - 490 000,00 грн., 23.09.2013 року - 93 100,00 грн., 04.10.2013 року - 822 640,00 грн. та 08.11.2013 року - 517 060 грн., відповідач надавав в ГУ ДКС України в Полтавській області платіжні доручення на оплату рахунків, а саме: 13.09.2013 року - на загальну суму 1 160 245,00 грн., 20.09.2013 року - 490 000,00 грн., 23.09.2013 року - 93 100,00 грн., 04.10.2013 року - 822 640,00 грн., 08.11.2013 року - 517 060,00 грн., які відповідно до Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов"язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 02.03.2012 року № 309, реєструються, обліковуються та по ним проводиться оплата.

Згідно виписок з рахунку кошти на видатки по КЕКВ 3110 станом на 12.09.2013 рік перебували на рахунку ТУ ДСА України в Полтавській області у сумі 1110100,00 грн.; станом на 19.09.2013 рік - 1 610 100,00 грн.; станом на 03.10.2013 рік - 1 558 892,00 грн.; станом на 07.11.2013 рік - 2 175 292,00 грн.

Відповідно до п.п. 2.3.2 Договору про здійснення розрахунково-касового обслуговування № 16 від 15.02.2012 року, укладеного між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Полтавській області та Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Полтавській області, ГУ ДКС України в Полтавській області зобов"язується своєчасно здійснювати розрахункові операції за дорученням Клієнта (відповідача).

Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 року № 460/2011 Казначейство України є учасником системи електронних платежів Національного банку України.

В статті 8 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні від 05.04.2001 року банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов"язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документів, не пізніше наступного робочого дня.

З матеріалів справи вбачається, що в порушення умов договору про здійснення розрахунково-касового обслуговування, ГУ ДКС України в Полтавській області не своєчасно проводило перерахунок коштів за наданими платіжним дорученням.

У 2013 році ГУ ДКС України в Полтавській області перерахувало кошти ТОВ Індустріальні системи автоматизації лише на загальну суму 112 020,00 грн. (98 000,00 грн. - 30.09.2013 року та 14 020,00 грн. - 02.10.2013 року), внаслідок чого кредиторська заборгованість по Договору про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти № 43 від 21.08.2013 року у розмірі 2 972 585 грн. залишилась на 2014 рік. Про зазначений факт свідчить пояснювальна записка за 2013 рік при складанні звіту про фінансово-господарську діяльність ТУ ДСА України в Полтавській області, в якій зокрема йшлося про те, що кредиторська заборгованість станом на 01.01.2014 року становила 5242732, 29 грн. та утворилася по причині не проведення платежів ГУ ДКС України у Полтавській області.

По пред"явленим повторно ТУ ДСА України в Полтавській області платіжним дорученням у 2014 році ГУ ДКС України в Полтавській області частково здійснило перерахування коштів на оплату поставки товарів, а саме: за платіжними дорученням від 07.03.2014 року на загальну суму 293 440,00 грн., 27.05.2014 року - 5747,35 грн. (банком проведено 13.08.2014 року), 29.05.2014 року - 283 325,00 грн., 30.05.2014 року - 260 972,00 грн. 04.06.2014 року - 4420,65 грн. (банком проведено 13.08.2014 року), 25.06.2014 року - 98 000,00 грн. (банком проведено і 29.08.2014 року). Внаслідок чого заборгованість ТУ ДСА України в Полтавській області зменшилася до 2 026 680,00 грн.

По платіжним дорученням від 09.12.2014 року, пред"явленими Управлінням на загальну суму 2 026 680,00 грн. ГУ ДКС України в Полтавській області перерахування не здійснило.

Як зазначає відповідач, у зв"язку з невиконанням ГУ ДКС України в Полтавській області свого обовязку по своєчасному здійсненню розрахункових операцій за дорученням ТУ ДСА України в Полтавській області кредиторська заборгованість останнього перед позивачем у розмірі 2 026 700,00 грн. залишилася на 2015 рік., про що також свідчить пояснювальна записка за 2014 рік при складанні звіту про фінансово-господарську діяльність ТУ ДСА України в Полтавській області за 2014 рік, в якій зокрема йшлося про те, що кредиторська заборгованість станом на 01.01.2015 року становила 4270656,25 грн. та утворилася по причині не проведення платежів ГУ ДКС України у Полтавській області.

Тобто, на думку відповідача, орган Казначейства у спірних правовідносинах повинно відповідати за несвоєчасний розрахунок з ТУ ДСА України в Полтавській області по договору №43 від 21.08.2016 року, оскільки відповідач здійснило всі дії, спрямовані на належне виконання свого грошового зобовязання з позивачем.

Як пояснила представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції, що дані, які відображені у звіті органу Казначейства щодо існування державних коштів хоча і відповідають дійсності, проте «віртуально», реальні кошти були відсутні.

Як вже було встановлено судовою колегією, відповідач розрахувався з відповідачем невчасно, майже через півтора року після настання строку оплати за договором №43 від 21.08.2013 року (30.04.2015 року); в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до територіального органу Казначейства з вимогою негайного виконання умов договору №16 від 12.02.2012 року про здійснення розрахунково-касового обслуговування, відповідно до умов якого, Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області зобовязалось своєчасно здійснювати розрахункові операції за доручення Клієнта, яким є відповідач у цій справі.

До того ж, сторони укладаючи договір №16 від 12.02.2012 року не погоджували таку умову оплати, що розрахунки за договором будуть здійснюватись у разі наявності бюджетних асигнувань та після отримання бюджетних коштів.

Також слід зазначити, що територіальний орган Казначейства не є тією особою, за рахунок якої можливо було б задовольнити позовні вимоги позивача, оскільки, відповідно до приписів ч. 1 статті 43 Бюджетного кодексу України, Державна казначейська служба України, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України, в той час, як зобов'язаною стороною здійснювати оплату через казначейство є саме відповідач.

Судова колегія бере до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошове зобов'язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей та інших підстав) не звільняє його від відповідальності.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення останнього від відповідальності за порушення договірного зобов'язання, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, посилання відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, щодо відсутності своєчасного бюджетного фінансування, як підстави для звільнення останнього від обов'язку сплати 3% річних на суму боргу, сплаченого в простроченням визначеного договором строку, є безпідставним.

Колегія суддів враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 18.10.2005 року у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України", відповідно до якої відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобовязання, наявність обовязку погашення боргу, перевіривши арифметичних розрахунок 3% річних за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство», враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 року, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних на суму 112 035,06 грн.

Не приймається до уваги і посилання відповідача на неможливість визнання преюдиційного значення встановлених в межах судової справи №917/449/15 фактів для спірних правовідносин, з огляду на те, що господарськими судами під час розгляду вказаної справи не було досліджено обставин порушення відповідачем зобовязань за договором від 21.08.2013р. № 43 з вини Головного управління Державної казначейської служби України, оскільки судове рішення набрало законної сили та у відповідності до положень статті 115 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковим на всій території України.

Посилання відповідача на неврахування судом першої інстанції частини пятої статті 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель», колегія суддів не приймає до уваги, оскільки зазначена норма права до спірних правовідносин не застосовується.

За змістом цієї норми, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятись від змісту пропозицій конкурсних торгів або цінової пропозиції переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобовязань сторонами у повному обсязі.

Зі змісту спірного договору №43 від 21.08.2013 року вбачається, що умови договору відповідають змісту пропозицій конкурсних торгів, після підписання цього договору, сторони зміни до нього не вносили, додаткових угод не укладали.

Щодо незалучення судом першої інстанції Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області в якості співвідповідача, колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом цілком ґрунтовно залучено зазначену особу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, оскільки, як вже було зазначено в цій поставі, територіальний орган Казначейства не є стороною спірного договору та сторони договору (позивач і відповідач) не погоджували таку умову оплати, що розрахунки за договором будуть здійснюватись у разі наявності бюджетних асигнувань та після отримання бюджетних коштів.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частинами 1-2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків Господарського суду Полтавської області, викладених у рішенні від 12.05.2016 року у цій справі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та обєктивного дослідження усіх фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 12 травня 2016 року у справі № 917/433/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 08.08.2016р.

Головуючий суддя Камишева Л.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Пелипенко Н.М.