Рішення № 59522377, 08.04.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 303/4541/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

08 квітня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача ОСОБА_1Д,

суддів Боднар О.В., Кеміня М.П.

за участі секретаря: Чонки Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 жовтня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі по тексту ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 28.09.2006 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір згідно якого останній отримав кредит на суму 9400 доларів США на термін до 27.09.2013 року.

Своїх зобовязань за кредитним договором відповідач не виконував належним чином внаслідок чого виникла заборгованість на загальну суму 23 846,56 доларів США.

Посилаючись на викладене, просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість по кредитному договору в розмірі 23 846,56 доларів США, що згідно курсу НБУ від 28.05.2015 року еквівалентно 501 731,62 грн.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 16 жовтня 2015 року у задоволенні даного позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням ПАТ КБ «ПриватБанк» оскаржив його у апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову. Зокрема, зазначає, що реалізація предмета застави не припиняє грошового зобовязання, оскільки сума, одержана від продажу предмета застави, не покрила заборгованість. Вказує, що судом неправильно застосовано постанову ВСУ №6-31цс15 від 03.06.2015 року та відповідно невірно визначено розмір заборгованості нарахованої в межах позовної давності. Звертає увагу на те, що рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 13.12.2012 року звернуто стягнення на предмет застави, і таким рішенням перервано строк позовної давності.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що 28.09.2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 12 914 доларів США на купівлю авто в сумі 9400 доларів США та оплату страхових платежів 3514 грн., з кінцевим терміном повернення 27.09.2013 року (а.с.8-14).

В рахунок забезпечення зобовязань за даним кредитним договором, 28.09.2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір застави, предметом якого є автомобіль марки «DAEWOO» модель «Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 (а.с.42-44).

Заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровськ від 13.12.2012 року в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором в розмірі 12 158,83 доларів США, звернуто стягнення на предмет застави. Цим же рішенням стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ПАТ «Акцент-Банк» на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 10 000 грн. (а.с.55, 56).

Також на підтвердження своїх вимог, банком надано розрахунок заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором на загальну суму 23 846,56 долари США, яка складається з: 4972,77 доларів США заборгованості по тілу кредиту; 5238,76 доларів США заборгованості по процентам; 366,60 доларів США заборгованості по комісії; 13 268,43 доларів США пеня (а.с.4-6).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, застосувавши висновки викладені в постанові ВСУ №6-31цс15 від 03.06.2015 року, вважав, що правомірним є нарахування в межах строків позовної давності заборгованість по ануїтетним платежам лише за період з серпня 2012 по вересень 2013 року, і така на думку суду має становити 2505,86 доларів США. Далі суд вказав, що після реалізації предмета застави не вся виручена сума була направлена банком на погашення заборгованості, а саме банком не враховано в розрахунку 1752,84 долари США. Крім того, суд вважав, що оскільки рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровськ також стягнуто солідарно з відповідача 10 000 грн. заборгованості, що еквівалентно 1251,56 доларів США, то така сума також має бути врахована на користь відповідача в остаточному розрахунку. Загалом суд дійшов висновку, що заборгованість по кредитному договору відсутня.

Однак з даним висновком суду першої інстанції не може повністю погодитись колегія суддів зважаючи на наступне.

Зважаючи на те, що згідно умов кредитного договору, погашення заборгованості визначено шляхом сплати щомісячних ануїтетних платежів, то суд правомірно застосував до даних правовідносин висновки викладені в Постанові ВСУ №6-31цс15 від 03.06.2015 року. Разом з тим, судом невірно визначено період (в межах строків позовної давності), який підлягає до розрахунку заборгованості.

Так суд, суд вважав, що такий період закінчується в момент закінчення строку дії кредитного договору (вересень 2013 року). Однак, колегія суддів констатує, що саме по собі закінчення строку дії договору не припиняє зобовязань за кредитним договором, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту.

Також на думку колегії суддів, судом невірно визначено початок такого періоду - з серпня 2012 року (за три роки до моменту звернення до суду).

Зокрема, згідно ч.2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі предявлення особою позову до одного чи кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. У відповідності до ч.3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Як уже було вищезазначено, рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровськ від 13.12.2012 року було задоволено частково позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 та ПАТ «Акцент-Банк» про звернення стягнення на предмет застави. Із даного рішення слідує, що такий позов банк предявив у листопаді 2012 року. Внаслідок предявлення даного позову відбулося переривання строків позовної давності. Колегія суддів вважає, що в даному випадку переривання строків давності мало місце щодо всіх ануїтетних платежів строк сплати яких настав починаючи з листопада 2009 року, і строки давності по таким ануїтетним платежам почали спливати заново з листопада 2012 року.

За таких обставин, враховуючи те, що наразі банком предявлено позов в межах трирічного строку, починаючи з листопада 2012 року, колегія суддів вважає, що правомірною та обґрунтованою (такою, що нарахована в межах трирічного строку позовної давності), є заборгованість по тілу кредиту, відсоткам та комісії нарахована в період з листопада 2009 року по 28.05.2015 року (останній день вказаний у розрахунку).

Як вбачається з розрахунку заборгованості, станом на листопад 2009 року у ОСОБА_2 взагалі не було ніякої заборгованості по кредитному договору. Тобто, вся нарахована наразі банком прострочена заборгованість по тілу кредиту, відсоткам та комісії фактично здійснена в межах строків позовної давності (всі ануїтетні платежі строк сплати яких настав до листопада 2009 року є фактично погашеними та не включені до розміру заборгованості).

Стосовно нарахованої банком пені, то до даної вимоги слід застосувати річний строк позовної давності (п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України). Оскільки позов банком предявлено 20.07.2015 року, то пеня нарахована до 20.07.2014 року не підлягає стягненню через сплив строків позовної давності. З наданого банком розгорнутого розрахунку пені вбачається, що до вказаної дати банком було нараховано пеню в розмірі 7952,92 доларів США, а тому вказана сума пені стягненню не підлягає (а.с.143).

Щодо висновку суду першої інстанції про необхідність зменшення розміру заборгованості на суму 1752,84 долари США, яка виникла внаслідок неповного зарахування банком суми одержаної від реалізації предмета застави, то з таким висновком погоджується колегія суддів.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що предмет застави реалізовано банком на суму 28 000 грн., що згідно курсу НБУ станом на дату реалізації становить 3504,38 доларів США. Також судом вірно встановлено, що із даної суми лише 1751,54 долари США спрямовані банком на погашення заборгованості по кредитному договору. Інша частина суми одержаної від реалізації предмета застави в розмірі 1752,84 долари США банкам не була спрямована на погашення заборгованості по кредитному договору та відповідно не відображена в розрахунку заборгованості. Дані обставини фактично позивачем не оспорюються.

В запереченні на позов банк вказував, що така сума пішла на погашення судових штрафів, не навівши жодного обґрунтування такої позиції.

В апеляційній інстанції банком зазначено, що вказана сума пішла на оплату за зберігання та утримання предмета застави на площадці банку за період з 01.09.2011 по 03.04.2013 року, про що додано апеляційному суду відповідний розрахунок (а.с.144-149).

Однак, колегія суддів констатує, що відповідно до п.17.10 договору застави від 28.09.2006 року заставодавець несе витрати повязані лише з доставкою предмета застави. Жодним пунктом договору застави не передбачено обовязку заставодавця нести витрати повязані з зберіганням та утриманням предмета застави на площадці банку, а відтак банк не вправі був частину суми отриманої від реалізації предмета застави спрямовувати на оплату таких витрат. Вказана сума повинна була бути спрямована на погашення заборгованості по кредитному договору, чого банком не зроблено.

Таким чином, висновок суду про наявність підстав для зменшення загального розміру заборгованості нарахованої банком на суму 1752,84 долари США є правильним.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновком суду про зменшення розміру заборгованості на суму 10 000 грн., що еквівалентно 1251,56 доларівСША, яка стягнута рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровськ від 13.12.2012 року солідарно з ОСОБА_2 та поручителя ПАТ «Акцент-Банк».

Зокрема, матеріали справи не містять жодних доказів які б свідчили про виконання рішення суду в цій частині.

При цьому, наявність судового рішення про солідарне стягнення заборгованості (чи її частини) з боржника та поручителя, за відсутності його реального виконання, не позбавляє кредитора права на звернення до суду про стягнення заборгованості з самого боржника.

Узагальнюючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню заборгованість по кредитному договору в розмірі 14 140,80 доларів США (23 846,56 - 7952,92 - 1752,84 = 14 140,80), що згідно курсу НБУ станом на 28.05.2015 року еквівалентно 297 522,43 грн. (14 140,80 * 21,04).

За таких обставин рішення суду першої інстанції, відповідно до приписів п.п.3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по даній справі нового рішення про часткове задоволення позову.

Згідно ч.ч.1, 5 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Банком предявлено позов на суму 501 731,62 грн., а даним рішення такий задоволено частково на суму 297 522,43 грн., що становить 59 % від предявлених вимог. Предявляючи позов банк сплатив судовий збір у розмірі 3654 грн., а за подачу апеляційної скарги 4019,40 грн. Тобто загальний розмір судових витрат по даній справі становить 7673,40 грн., а відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4527,30 грн. (7673,40 * 59%).

Керуючись ст.ст. 256-258, 264 ЦК України, ст. ст. 88, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити по даній справі нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (89600, м.Мукачево, вул. Ю.Гойди, 2/34, ідентифікаційний код - НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору на загальну суму 14 140,80 (чотирнадцять тисяч сто сорок доларів США вісімдесят центів), що станом на 28.05.2015 року еквівалентно 297 522 (двісті девяносто сім тисяч пятсот двадцять дві) гривні 43 (сорок три) копійки.

Стягнути з ОСОБА_2 (89600, м.Мукачево, вул. Ю.Гойди, 2/34, ідентифікаційний код - НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 4527 (чотири тисячі пятсот двадцять сім) гривень 30 (тридцять) копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку на протязі двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач

Судді