Ухвала суду № 59521697, 04.08.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/6444/15-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Гончарук В.П.

№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.

22-ц/796/9105/2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2016 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів: - Соколової В.В.

- Борисової О.В.

при секретарі - Сімаченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року у цивільній справі за позовом Кредитної спілки «Фін-Еко» до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про стягнення відсотків за користування кредитом, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року позовні вимоги Кредитної спілки «Фін-Еко» до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про стягнення відсотків за користування кредитом задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_6 на користь Кредитної спілки «Фін-Еко» заборгованість за користування кредитом по кредитному договору № 9756 від 08 листопада 2007 року, у розмірі 21 479,10 грн., а також суму сплаченого судового збору в розмірі 280,00 грн., а всього стягнуто 21 759,10 грн..

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 25 травня 2016 року відповідач ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року скасувати, а провадження у справі закрити.

Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що оскаржуване рішення ухвалене при неповному з'ясуванні всіх обставин, які мають значення для справи. Суд першої інстанції не врахував, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2010 року було стягнуто з неї заборгованість за кредитним договором № 9756 в повному обсязі, а тому, після набрання даним рішенням законної сили, кредитна спілка не може нараховувати відсотки по цьому договору та збільшувати розмір заборгованості. Посилалася також на те, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2010 року було залишено без розгляду позовні вимоги Кредитної спілки «Фін-Еко» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 9756 , з огляду на що позивач не має права повторно заявляти такі вимоги до другого відповідача на підставі даного кредитного договору. Вважає, що чергове звернення позивача до суду з вимогами про стягнення заборгованості, яка виникла на підставі договору № 9756, суперечить ст. 61 Конституції України, яка передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Посилалася також на те, що судом не було застосовано при вирішенні спору положення законодавства щодо строку позовної давності, та не враховано, що цей строк було пропущено позивачем.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 повністю підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Представник відповідача Кредитної спілки «Фін-Еко» в судове засідання не з»явився, про день та час слухання справи судом повідомлений у встановленому законом порядку, подав до суду заяву про розгляд апеляційної скарги у його відсутності.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилася, про день та час слухання справи судом повідомлялася у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомила, а тому, колегія суддів вважає можливим розгляд справи у її відсутність.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення відповідача ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 08 листопада 2007 року між Кредитною спілкою «Фін-Еко» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 9756, відповідно до умов якого позичальнику надано кредитні кошти в розмірі 15 000,00 грн. під 41% річних.

Згідно викладеного в пункті 4.2 договору графіку погашення кредиту, останній підлягав повному поверненню, включаючи нараховані відсотки за користування коштами, 08 листопада 2009 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором № 9756, 08 листопада 2007 року між Кредитною спілкою «Фін-Еко» та ОСОБА_6 було укладено договір поруки № 9756, відповідно до умов якого, поручитель зобов'язалася в повному обсязі солідарно відповідати по зобов'язаннях ОСОБА_4, що випливають з кредитного договору № 9756.

Як вбачається з видаткового касового ордеру від 08 листопада 2007 року, кредитні кошти були видані ОСОБА_4 в повному обсязі в розмірі 15000,00 грн., що підтверджується її особистим підписом.

ОСОБА_4 взяті на себе за договором № 9756 зобов'язання не виконувала, регулярних платежів в рахунок погашення кредиту не здійснювала, в зв'язку з чим у неї виникла заборгованість по оплаті тіла кредиту та відсотків.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2010 року з ОСОБА_4 на користь Кредитної спілки «Фін-Еко» було стягнуто заборгованість за кредитним договором № 9756 в розмірі 20 106,61 грн., до якої входить заборгованість по тілу кредиту та по відсоткам, нарахованим за період, починаючи з 08 листопада 2007 року по 14 травня 2010 року.

Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_4 і ОСОБА_6 про солідарне стягнення відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 21 497,10 грн., позивач Кредитна спілка «Фін-Еко» посилався на те, що рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2010 року позичальником не виконано, кредит не повернуто, а тому нараховані відсотки за період користування коштами з 15 травня 2010 року по 18 листопада 2015 року також підлягають стягненню в судовому порядку.

Задовольняючи позовні вимоги та, стягуючи солідарно з відповідачів, як з позичальника і поручителя, заборгованість по сплаті відсотків в розмірі 21 497,10 грн., суд першої інстанції виходив з того, що рішення про стягнення основної заборгованості позичальником не виконано, суму боргу не погашено, правовідносини сторін за кредитним договором не припинені, а тому відсотки за користування кредитними коштами нараховані правомірно та підлягають стягненню.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року в частині щодо стягнення з ОСОБА_6, як з поручителя, нарахованих відсотків за користування кредитними коштами, відповідачем ОСОБА_6 не оскаржено, а тому, з урахуванням положень ч. 3 ст. 303 ЦПК України, колегія суддів перевіряє правильність висновків суду першої інстанції в межах заявлених доводів апеляційної скарги ОСОБА_4.

Колегія суддів вважає, що висновок суду першої про наявність підстав для задоволення позову зроблений судом на підставі повного та об'єктивного дослідження наявних в матеріалах справи доказів та в повній мірі відповідає вимогам закону, а доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави «Позика», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Пунктом 1.1 кредитного договору № 9756 встановлено, що проценти за користування кредитними коштами становить 41 % річних.

Згідно п. 3.2.2 Кредитного договору № 9756, позичальник ОСОБА_4 зобов'язалася погашати кредит та сплачувати проценти за користування ним в порядку, що визначний у даному договорі.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В пункті 8.1 договору № 9756 встановлено, що цей договір діє до повного виконання позичальником зобов'язань за цим договором.

Згідно правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 25 травня 2016 року по справі № 6-157цс16, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до статті 1048 цього Кодексу. За таких обставин, неправильним є висновок про те, що з видачею судового рішення про задоволення вимог кредитора в період дії строку кредитного договору припиняються правовідносини сторін, які ґрунтуються на кредитному договорі, і що в такому разі нарахування процентів за користування кредитом з моменту ухвалення судового рішення (видачі судового наказу) до його фактичного виконання законом не передбачено.

Розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, відповідач ОСОБА_4 належних та допустимих доказів виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2010 року про стягнення з неї заборгованості за договором № 9756 не надала ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції.

За таких обставин, оскільки в ході розгляду справи достовірно встановлено, що рішення суду про стягнення з позичальника ОСОБА_4 боргу виконано не було, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність визначених законодавством правових підстав для стягнення відсотків за користування кредитом, нарахованих за період після ухвалення судового рішення.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Доводи апеляційної скарги про те, що після ухвалення рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2010 року Кредитна спілка «Фін-Еко» втратила право нараховувати проценти по спірному договору № 9756 від 08 листопада 2007 року, колегія суддів вважає безпідставними, так як не ґрунтуються на положеннях закону, умовах договору та встановлених судом обставинах справи з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 631 цього Кодексу строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За правилами статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється внаслідок його виконання, проведеного належним чином.

В договорі № 9756 було встановлено, що цей договір діє до повного виконання позичальником зобов'язань за договором.

Таким чином, існування невиконаного рішення суду про стягнення спірної заборгованості не припиняє між сторонами правовідносини, які виникли на підставі існуючого кредитного договору, що дає право кредитору нараховувати проценти у відповідності до умов договору.

Посилання апеляційної скарги на те, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2010 року залишено без розгляду позовні вимоги Кредитної спілки «Фін-Еко» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 9756, а тому позивач не має права повторно заявляти позовні вимоги до поручителя, не приймаються до уваги з наступних підстав.

Частиною 2 статті 207 ЦПК України визначено, що особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Таким чином, існування ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2010 року не позбавляє позивача Кредитну спілку «Фін-Еко» права на звернення до суду з позовними вимогами до ОСОБА_6.

Доводи апеляційної скарги про те, що ухваленням оскаржуваного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року порушено принцип недопущення подвійного притягнення до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення, що закріплений в статті 61 Конституції України, є безпідставними з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2010 року було стягнуто з ОСОБА_4 заборгованість по тілу кредиту та по відсоткам за період, починаючи з 08 листопада 2007 року по 14 травня 2010 року.

Оскаржуваним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року стягнуто з відповідачів нараховані проценти за користування кредитними кошами за період з 15 травня 2010 року по 18 листопада 2015 року.

Таким чином, вбачається, що предметом позову у двох даних справах є стягнення процентів за різні періоди, а тому посилання апелянта на подвійне стягнення заборгованості та порушення статті 61 Конституції України є необґрунтованими.

Твердження апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено трирічний строк для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості спростовується матеріалами справи, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Як вбачається з договору № 9756, сторони погодили, що до правовідносин, пов'язаних з укладанням та виконанням цього договору, застосовується строк позовної давності тривалістю у 10 років. (пункт 10.2)

Крім того, зазначена апелянтом дата закінчення строку дії кредитного договору - 08 листопада 2009 року, є датою внесення останнього платежу в рахунок погашення кредиту, яка передбачена графіком, в той час як строк дії договору передбачений до повного виконання позичальником своїх зобов'язань.

За таких обставин, всі доводи щодо пропуску позивачем Кредитною спілкою «Фін-Еко» строку позовної давності є безпідставними.

Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції також не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_4 відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: