Ухвала суду № 59521681, 04.08.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И [1]

04 серпня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді: Прокопчук Н.О.

суддів: Лапчевської О.Ф.,Саліхова В.В.

при секретарі: П'ятничук В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 від імені та в інтересах ОСОБА_2

на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа: ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки частково недійсним,-

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із вищевказаним позовом.

Просив визнати недійсними пункти 12.3., 12.3.1., 12.3.2. іпотечного договору № 2622/0708/71-077-Z-1 від 24.07.2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк». В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що вказані пункти іпотечного договору є по своїй природі договором про задоволення вимог іпотекодержателя, викладеним у вигляді відповідного застереження у розумінні ст. 36 Закону України «Про іпотеку», а відтак, він як чоловік ОСОБА_3 повинен був надати нотаріально посвідчену згоду на укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя. У зв'язку з відсутністю такої згоди, вказані умови іпотечного договору є недійсними.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13.04.2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням суду ОСОБА_1, діючи в інтересах ОСОБА_2 за довіреністю, подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Зазначає,що суд ухвалив оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, воно є незаконним та необґрунтованим. Вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, викладений у вигляді іпотечного застереження в іпотечному договорі, є недійсним, оскільки він є окремим правочином, який має бути нотаріально посвідченим, а відтак, в силу вимог ст. 65 Сімейного кодексу України позивач мав надати нотаріально засвідчену згоду на укладення такого договору.

В суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених в ній.

Представник ПАТ «Дельта Банк» - Толкачов О.І. просив апеляційну скаргу відхилити як безпідставну.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася. З огляду на положення ч.5 ст.74,ч.2 ст.305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за її відсутності.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 24.07.2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 2622/0708/71-077, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 100 000,00 дол. США на строк з 24.07.2008 року по 17.07.2038 року включно зі сплатою процентної ставки за користування кредитом у розмірі 11,9 % річних. Пунктом 1.4. вказаного договору визначено, що кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з метою придбання квартири АДРЕСА_1.

В цей же день з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором, між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір № 2622/0708/71-077-Z-1, предметом якого стала квартира АДРЕСА_2.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договору, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як убачається зі змісту іпотечного договору, укладеного між ОСОБА_3 та ВАТ «Сведбанк», він містить в собі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Так, пунктом 12.3 договору іпотеки визначено, що за вибором іпотекодержателя застосовується, зокрема, такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя, як укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в пп. 12.3.1. та 12.3.2. цього договору.

Відповідно до п.12.3.1. іпотечного договору, задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання за кредитним договором у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку», у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання даної процедури, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. При цьому, вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена після прийняття іпотеко держателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі висновку незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності. При цьому, сторони домовляються, що кандидатура суб'єкта оціночної діяльності визначається іпотеко держателем. При оцінці предмету іпотеки незалежний експерт повинен використовувати всі методи оцінки, які будуть передбачені чинним законодавством на момент оцінки.

Якщо фактичний розмір заборгованості іпотекодавця за основним зобов'язанням менший за вартість, що вказана у висновку незалежного експерта-суб'єкта оціночної діяльності, іпотекодержатель перераховує різницю та поточний рахунок іпотекодавця протягом 60 (шести десяти) робочих днів з моменту набуття у власність предмета іпотеки.

Сторони з розумінням змісту ст. 37 Закону України «Про іпотеку» свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту п. 12.3. цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав основне зобов'язання.

Пунктом 12.3.2. визначено, що задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст.. 38 Закону України «Про іпотеку» за ціною, що буде встановлена після прийняття іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до висновку незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджується сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності. При цьому, сторони домовляються, що кандидатура суб'єкта оціночної діяльності визначається іпотекодержателем.

Для реалізації іпотекодержателем права звернути стягнення на предмет іпотеки способом, визначеним попереднім абзацом п.п. 12.3.2. цього договору, іпотекодавець, керуючись ст. 237-239 Цивільного кодексу України, доручає іпотекодержателю отримувати витягни з Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо предмета іпотеки, а також представляти інтереси іпотекодавця в усіх державних органах, органах місцевого самоврядування, бюро технічної інвентаризації, установах, організаціях та підприємствах незалежно від форми їх власності, у відносинах з будь-якими фізичними та юридичними особами (незалежно від їх форм власності) з питань, пов'язаних з предметом іпотеки, підписувати відповідні заяви та запити, а також отримувати будь-які документи відносно предмета іпотеки.

При цьому іпотекодавець свідчить, що виконання дій, визначених попередній абзацом п.п.12.3.2. цього договору, здійснюється іпотекодержателем на підставі цього договору, без отримання будь-якої окремої довіреності.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 з 17.07.2004 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про одруження, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Жовтневого районного управління юстиції м. Дніпропетровська 17.09.2004 року, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с. 12).

24.07.2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дмух Б.Л. була засвідчена справжність підпису ОСОБА_2 на його заяві про надання згоди ОСОБА_3 на укладення та підписання на умовах та за ціною на її розсуд договору купівлі-продажу квартири № АДРЕСА_1, а також на передання цієї квартири в іпотеку ВАТ «Сведбанк» (а.с.26). А відтак, ОСОБА_2 надав згоду на передачу квартири АДРЕСА_3 в іпотеку ВАТ «Сведбанк» відповідно до п. 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 року, що була чинною на момент укладення іпотечного договору.

Відповідно до ст. ст. 3, 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Умови договору визначаються і погоджуються на розсуд сторін, крім тих, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відмовляючи у задоволенні позову,суд виходив з того ,що укладений між сторонами правочин відповідає вимогам закону і відсутні підстави для визнання його окремих пунктів недійсними.

Колегія суддів вважає такий висновок суду правильним, він належним чином мотивований на підставі матеріалів справи та поданих доказів, аналіз яких наведено в рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину серед іншого є недодержання в момент його вчинення стороною або сторонами вимог, встановлених ч. 1 ст. 203 ЦК України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про іпотеку" майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників.

Частиною 1 ст. 65 СК України встановлено, що чоловік та дружина розпоряджаються майном, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Зважаючи на те, що договір іпотеки підлягає нотаріальному посвідченню, а іпотека як обтяження нерухомого майна - державній реєстрації, згода другого подружжя згідно з п. 2 ч. 3 ст. 65 СК України повинна бути нотаріально засвідчена. Другий з подружжя у разі укладення договору іпотеки без його згоди має право в судовому порядку оскаржити дійсність цього договору в силу ч. 2 ст. 65 СК України.

Як було установлено судом, позивач надав нотаріально посвідчену згоду на укладення його дружиною, ОСОБА_3, на умовах та за ціною на її розсуд договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, а також на передачу даної квартири в іпотеку ВАТ «Сведбанк».

Згідно з ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною 1 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" закріплено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Укладення 24.07.2008 року ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 іпотечного договору, умови якого містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, згоду на укладення якого надав позивач і така згода у встановленому порядку нотаріально посвідчена, не дає підстав вважати, що умови договору не відповідали вимогам закону, зокрема ст.ст. 215, 203 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що оскільки іпотечне застереження, яке міститься в договорі іпотеки, є по своїй природі окремим правочином, який потребує нотаріального посвідчення, однак позивач не надавав згоди на укладення такого застереження, а відтак, пункти 12.3., 12.3.1, 12.3.2. іпотечного договору є недійсними, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони є такими, що не ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Окрім того, як зазначає Верховний Суд України у своїй постанові від 30.03.2016 року у справі № 6-533цс16, відповідно до статті 578 ЦК України тастатті 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином. Згідно із частиною першою статті 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

З врахуванням викладеного суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог.

Доводи апелянта не спростовують наведеного і зроблених в рішенні суду першої інстанції висновків.

За таких обставин підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, виходячи з наведених в апеляційній скарзі підстав, відсутні.

Керуючись ст. ст. 303,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 від імені та в інтересах ОСОБА_2 -відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення ,але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий :

Судді:

Справа № 755/22530/15-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/9123 /2015

Головуючий у суді першої інстанції: Яровенко Н.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Прокопчук Н.О.