Постанова № 59521132, 02.08.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2016 р.м.ОдесаСправа № 814/3993/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Танасогло Т.М.,

суддів - Бойка А.В.,

- Яковлєва О.В.,

при секретарі - Осавуляк О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 січня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агро-Люкс" до Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агро-Люкс" (далі-ТОВ "Компанія "Агро-Люкс") звернулося до суду з позовом до Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі-Первомайської ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 29 травня 2013 року №0000052201, від 29 травня 2013 року № 0000042201 та від 29 травня 2013 року №0000032201.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при здійсненні господарських операцій з його контрагентами він не допускав порушення податкового законодавства, всі господарські операції підтверджені первинними документами та є реальними, тому відповідач неправомірно донарахував грошове зобов'язання з податку на прибуток та податок на додану вартість.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 січня 2016 року адміністративний позов задоволений.

В апеляційні скарзі Первомайської ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального права, а також у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги Первомайської ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

З 11 квітня 2013 року по 07 травня 2013 року, відповідно до наказу Первомайської ОДПІ у Миколаївській області ДПС від 09 квітня 2013 року, податковою інспекцією проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Компанія "Агро-Люкс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року.

В результаті перевірки складено акт № 1786/23/35964834 від 16 травня 2013 року згідно якого встановлено порушення позивачем ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.7.3, п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.4.1, пп.4.1.6 ст.4, п.5.1, п.5.6, п.5.7, пп.5.2.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств..

На підставі акта перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 29 травня 2013 року:

- № 0000032201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 680 494,00 грн. та 117 517,00 грн. штрафні санкції,

- № 0000042201, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 19 802,00 грн. та 4 950,50 грн. штрафні санкції ,

- № 0000052201, яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 169 625,00 грн. та 48 156,00 грн. штрафні санкції.

Відповідно до акта перевірки позивач у період, що перевірявся займався придбанням паливно-мастильних матеріалів.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що угоди, які були укладені між позивачем та його контрагентами спрямовані на реальне настання наслідків, умовлених ними, виконані сторонами в повному обсязі та відповідають положенням вільного, господарського та податкового законодавства. Товар, який придбав позивач притаманний його господарській діяльності та використовувався ним для здійснення господарської діяльності.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вбачається з Акту перевірки № 1786/23/35964834 від 16 травня 2013 року податковою інспекцією були встановлені наступні порушення:

- позивач не включив до інших доходів суму повторної фінансової допомоги, отриману платником податку у звітному періоді фізичними особами - ОСОБА_2, ОСОБА_3;

- позивач безпідставно занизив суму витрат платника податку у грошовій формі від придбання паливно-мастильних матеріалів (ПММ);

- відсутність поставок товарів та укладання угод з метою настання наслідків;

- відсутність у позивача транспортних засобів для транспортування паливно-мастильних матеріалів (ПММ);

- відсутність первинних документів для транспортування (ТТН на відрядження та прийняття палива, дорожні листи).

Статтею 185 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є господарська операція з постачання товарів, постачання послуг, ввезення товарів (послуг) на митну територію України, вивезення товарів (послуг) у митному режимі експорту.

Відповідно до пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

На підставі ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктами 198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Тобто, податковий кредит та податкове зобов'язання у платників податків виникають внаслідок здійснення реальної операції, без здійснення реальної господарської операції не може бути ні податкового зобов'язання, ні податкового кредиту.

Досліджуючи правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення до валових витрат, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач у перевіряємий період мав господарські відносини з контрагентами ТОВ «Катіон», ПП «Укрнафта-Трейд», ТОВ «Напатум», ПП «ТК «Ньюко» та ПП «Експрес-Логістік».

На підтвердження реальності господарських операцій позивач надав до суду наступні документи:

- договір поставки нафтопродуктів № 05/10 від 05 березня 2010 року, укладений з ТОВ «Напатум», видаткову накладну, податкову накладну, рахунок на оплату, докази оплати рахунку, подорожній лист № 005, в якому зазначено автомобіль МАЗ 5432 НОМЕР_5, водій ОСОБА_2;

- договір поставки нафтопродуктів № 0239 від 14 липня 2010 року, укладений з ПП ТК «Ньюко», накладну, податкову накладну, рахунок на оплату, докази оплати рахунку, подорожній лист № 014, в якому зазначено автомобіль МАЗ 5432 НОМЕР_5, водій ОСОБА_2;

- договір на поставку нафтопродуктів № 06/05-10НПР від 06 травня 2010 року, укладений з ПП «Експерес-Логістик», видаткові накладні, податкові накладні, докази оплати товару, що підтверджується випискою банку, подорожні листи № 004,007,011,020,026,009 в якому зазначено автомобіль МАЗ 5432 НОМЕР_5, водій ОСОБА_2;

- договір поставки нафтопродуктів № 22/04-11 від 22 квітня 2011 року, укладений з ТОВ «Катіон», рахунок - фактури, видаткові накладні, податкові накладні, товарно транспортні накладні, виписка з банку.

- договір постави № 12/1101 від 11 січня 2011 року, укладений з ПП «Укрнафта-трейд», видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні.

- договір найма(оренди) транспортного засобу МАЗ 5432,1989 р.в., державний номер НОМЕР_5 від 19 лютого 2011 року та н/причепу-цистерн марки ППЦ, модель 22,1992 р.в, реєстраційний номер НОМЕР_6 від 06 січня 2011 року, за умовами яких ОСОБА_2 передає позивачу МАЗ та н/причеп в оренду, яким ОСОБА_2 володіє на підставі довіреності.

Судом першої інстанції зроблено висновок щодо реальності та товарності господарських угод позивача з його контрагентами у перевіряємий період з огляду на наявність належним чином складених первинних документів (податкових накладних, договорів поставки, договорів виконання роботи, банківських виписок та актом виконаних робіт).

Колегія суддів не погоджується з вищезазначеним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів», небезпечний вантаж - це речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин; небезпечні речовини - це речовини, віднесені до таких класів: клас 1 - вибухові речовини та вироби; клас 2 - гази; клас 3 - легкозаймисті розчини; клас 4.1 - легкозаймисті тверді речовини; клас 4.2 - речовини, схильні до самозаймання; клас 4.3 - речовини, що виділяють легкозаймисті гази при стиканні з водою; клас 5.1 - речовини, що окислюють; клас 5.2 - органічні пероксиди; клас 6.1 - токсичні речовини; клас 6.2 - інфекційні речовини; клас 7 - радіоактивні матеріали; клас 8 - корозійні речовини; клас 9 - інші небезпечні речовини та вироби.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» транспортні засоби, якими перевозяться небезпечні вантажі, повинні відповідати вимогам державних стандартів, безпеки, охорони праці та екології, а також у встановлених законодавством випадках мати відповідне маркування і свідоцтво про допущення до перевезення небезпечних вантажів. У разі дорожнього перевезення небезпечних вантажів відповідні свідоцтва, згідно з законодавством, видаються Державтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України.

Статтею 20 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» встановлено, що перевезення небезпечних вантажів допускається за наявності відповідно оформлених перевізних документів, перелік і порядок подання яких визначається нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту.

Таким чином, зберігання, транспортування та облік нафтопродуктів має свої особливості, та врегульовано Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 вересня 2008 року за N 805/15496 (далі - Інструкція) .

Відповідно до пункту 5.2.3 пункту 5.2 Інструкції встановлено єдині норми організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням відпуском та обліком товарної нафти на нафтопродуктів, які є обов'язковими для всіх суб'єктів господарської діяльності.

Постановою КМ України від 25 лютого 2009 року №207 «Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні» затверджено перелік документів необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.

Відповідно до пункту 3 цієї постанови, у разі перевезення небезпечних вантажів необхідними є додаткові документи, а саме: свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення визначених небезпечних вантажів ДОПНВ - свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі; інструкція на випадок аварії або надзвичайної ситуації; узгодженого маршруту дорожнього перевезення небезпечного вантажу, видане Державтоінспекцією.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи містяться листи УДАІ УМВС у Миколаївській області від 16 квітня 2014 року №9/1405, від 22 квітня 2014 року №9/1450, згідно яких у гр. ОСОБА_2.(водій) відсутнє свідоцтво про доступ до перевезення небезпечних вантажів та відсутні звернення від ТОВ "Компанія "Агро-Люкс" стосовно погодження маршрутів дорожнього перевезення небезпечного вантажу у червні 2010 року до УДАІ УМВС у Миколаївській області.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, первинні документи надані позивачем до суду для доведення фактичності та реальності здійснювання ним господарської операції містять численні недоліки, а саме: у податкових накладних не зазначений вид палива; у дорожніх листах в графах взяття вантажу та доставки зазначено лише назва міста чи села, без адреси; не зазначено вид палива та не можливо ідентифікувати особу, яка заповнювала подорожні листи (в документах міститься лише підпис).

Згідно з порядком приймання нафти та нафтопродуктів перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568 (далі - Правила)

Відповідно до пункту 1 Правил, товарно-транспортна накладна (ТТН) - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу. Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр ТТН залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику. За змістом цієї норми ТТН повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця (вантажоотримувача), так і у продавця (вантажовідправника), безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару.

Крім того, відповідно до абз.2 п. 5.4.1 Інструкції з прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою N 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900 (підпункт 5.4.1 цієї Інструкції).

Згідно з абзацом 3 підпункту 7.3.7 пункту 7.3 Інструкції на кожну завантажену цистерну, групу цистерн або маршрут оформляються залізнична накладна, дорожня відомість, її корінець і квитанція про приймання вантажу. До накладної додаються паспорт якості нафти або нафтопродукту, копія сертифіката відповідності або свідоцтво про визнання іноземного сертифіката (якщо продукт підлягає обов'язковій сертифікації в Україні), у накладній зазначається номер аварійної картки згідно з Правилами безпеки та порядку ліквідації наслідків аварійних ситуацій з небезпечними вантажами при перевезенні їх залізничним транспортом, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 16 жовтня 2000 року N 567, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 23 листопада 2000 року за N 857/5078 (далі - Правила безпеки).

Підпунктом 7.5.6 пункту 7.5 встановлено, що відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи. Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

Кількість нафти і нафтопродуктів, що приймаються для зберігання під час надходження їх залізничним транспортом, визначається на підставі актів приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою N 5-НП, а під час надходження автомобільним транспортом - на підставі ТТН.

Апеляційний суд зазначає, що заповнення товарно-транспортної накладної щодо транспортування специфічного товару - нафтопродуктів без дотримання вимог, встановлених цими нормами, за відсутності, до того ж, у позивача сертифікатів відповідності нафтопродуктів та свідоцтва про доступ до перевезення небезпечних вантажів, нівелюють значення товарно-транспортної накладної як документу, що може бути доказом перевезення нафтопродуктів. Такий вид товару, як нафтопродукти мають певні особливості як транспортування, так і обліку, отже, вказані документи мають бути у наявності у покупця.

Разом з цим, доказів, які б підтверджували транспортування паливно-мастильних матеріалів від постачальників до позивача та від позивача до інших суб'єктів господарювання, а також доказів про наявність місць зберігання (сховищ, ємностей) у відповідності до вимог ГОСТ 1510-84 «Нафта та нафтопродукти. Пакування, маркування, транспортування та зберігання» позивачем суду не надано.

Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.

Відповідно до вищевикладеного та з врахуванням того, що товарно-транспортні накладні надані позивачем не можуть слугувати доказом на підтвердження реальності операцій з контрагентами та відсутність у позивача ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок податкового органу щодо безтоварності операцій позивача з контрагентами ТОВ «Катіон», ПП «Укрнафта-Трейд», ТОВ «Напатум», ПП «ТК «Ньюко» та ПП «Експрес-Логістік», а отже правомірності оскаржених податкових повідомлень-рішень від 29 травня 2013 року №0000052201, від 29 травня 2013 року № 0000042201.

Надані позивачем під час апеляційного розгляду справи додаткові докази вищевказаного висновку податкового органу не спростовують.

Стосовно прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 29 травня 2013 року №0000032201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Згідно з п.5.1, п.5.2, п.5.11 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Пунктом 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 зазначеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з абзацом 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Отже, наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. При цьому господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту та відповідати господарській меті підприємства.

Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.

Відповідно до вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку, що оскільки позивачем не доведено реальність вчинених ним господарських операцій, то податкове повідомлення-рішення від 29 травня 2013 року №0000032201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток є правомірним та оскарженню не підлягає.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при винесенні рішення порушив норми матеріального права, тому відповідно до ст.202 КАС України постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 195, 196; ст. 198; ст. 202; ст.205; ст. 207; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 січня 2016 року скасувати.

Прийняти у справі нову постанову якою відмовити у задоволенні позовних вимог товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агро-Люкс" в повному обсязі.

Стягнути з Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УК у м. Одесі/Приморський р-н/22030001; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38016923; банк отримувача - ГУДКСУ в Одеській області; код банку отримувача (МФО) - 828011; рахунок отримувача - 31212206781008; код класифікації доходів бюджету - 22030001; призначення платежу - судовий збір, ПІБ апелянта чи назва установи, організації, що виступає апелянтом, Одеський апеляційний адміністративний суд, код ЄДРПОУ суду 34380461) - несплачений судовий збір за подання апеляційної скарги на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 січня 2016 року в розмірі 2 523 (дві тисячі п'ятсот двадцять три) грн. 40 коп.

Постанова суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Головуючий: Т.М. Танасогло

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: О.В. Яковлєв