Постанова № 59518667, 29.07.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 липня 2016 року № 826/1234/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.06.2015 №1737-17, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн. та зобов'язання відповідача врахувати здійснений позивачем платіж за вказаним повідомленням-рішенням від 19.06.2015 №1737-17 в рахунок майбутніх платежів.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що спірним рішенням на підставі статті 267 Податкового Кодексу України (в редакції Закону №71-VIII від 28.12.2014) донараховано позивачу суму грошового зобов'язання зі сплати транспортного податку з фізичних осіб. Разом з тим, позивач вважає, що справляння транспортного податку за 2015 рік на підставі наведених положень Податкового Кодексу України не є правомірним та суперечить основним засадам податкового законодавства, зокрема, принципу стабільності, який зумовлює неможливість внесення змін до будь-яких елементів податків та зборів пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, а відтак позивач не вбачає підстав для прийняття оскаржуваного рішення та просить його скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, письмових заперечень проти позову та матеріалів, що були або мали бути взяті ним до уваги при прийнятті рішення, з приводу якого подано позов не надав.

З огляду на вищевикладене, з урахуванням вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні подані документи і матеріали, дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на час прийняття оскаржуваного рішення мав у власності легковий автомобіль марки Land Rover Range Rover, об'ємом двигуна 4999 куб.см., державний номер НОМЕР_1, дата першої реєстрації транспортного засобу - 12.10.2010.

ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві згідно з п.п. 54.3.3 п.54.3 ст.54 та відповідно до п.п. 267.6.2 п.267.6 статті 267 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №1737-17 від 19.06.2015, відповідно до якого позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 25 000 грн.

Вказане податкове зобов'язання позивачем було сплачено, що підтверджується копією квитанції від 30.12.2015 №0.0.484122245.1.

Проте, незважаючи на сплату податку, позивач, вважаючи, що вказане податкове повідомлення рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, звернувся з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015, передбачено зміни до Податкового кодексу України шляхом викладення в новій редакції статті 267 Податкового кодексу України, якою введено транспортний податок.

Так, як передбачено підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

При цьому згідно пункту 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України закріплено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Тобто із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України 01.01.2015, власники транспортних засобів віком до 5 років та об'ємом циліндрів двигуна більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.

Разом з тим, відповідно до пункту 8.1. статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Поряд з цим, відповідно до частини першої статті 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII, що діє з 01.01.2015), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

У статті 10 Податкового кодексу України передбачено, що до місцевих податків належать: податок на майно (п.10.1.1).

Отже, транспортний податок згідно з положеннями Податкового кодексу України є місцевим податком.

Особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до пункту 8.3. статті 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно пункту 4.4 статті 4 Податкового кодексу України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини першої статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 143 Конституції України.

Зокрема, відповідно до пункту 10.3. статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (п.п. 12.3.1 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (п.п. 12.3.2 Податкового кодексу України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (п.п. 12.3.3 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених п.п. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Таким чином, положеннями Податкового кодексу України передбачено, що місцеві ради зобов'язані до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів, обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

В ході розгляду даної справи судом встановлено, що транспортний податок у місті Києві встановлено рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629», яке опубліковано у газеті Хрещатик у січні 2015 року за № 13/1, тобто після 15 липня 2014 року, а тому в силу положень підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України норми вказаного рішення Київської міської ради підлягають застосуванню з метою оподаткування не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01.12.2015 року у справі №361/2373/15-а.

Водночас слід зазначити, що інші положення Податкового кодексу України, які регулюють питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, мають суперечність, непослідовність та неузгодженість із зазначеними вище положеннями, а тому судом вбачається наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.

Зокрема, підпунктом 12.3.5. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

В контексті наведеного суд зазначає, що основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу принцип стабільності, закріплений у підпункті 4.1.9. пінту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Враховуючи наведене, беручи до уваги те, що Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким викладена в новій редакції статті 267 Податкового кодексу України (щодо транспортного податку) ухвалений 28.12.2014, тобто після 15.07.2014, суд приходить до висновку, що в даному випадку стаття 4 Податкового кодексу України має пріоритет над статтею 267 Податкового кодексу України, а відтак застосування контролюючим органом положень статті 267 Податкового кодексу України з метою оподаткування транспортним податком можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Вказана позиція узгоджується з позицією Київського апеляційного адміністративного суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 28.01.2016 у справі №826/25685/15.

Суд також звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини (рішення цього суду від 14.01.2011 у справі «Щокін проти України» та від 07.10.2011 у справі «Серков проти України») щодо необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб, яка у відповідності до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягає застосуванню як джерело права.

З огляду на зазначені вище обставини, суд дійшов висновку, що справляння транспортного податку з власників легкових автомобілів, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., можливо було не раніше 2016 року, а тому визначення позивачу суми податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік не відповідає основним засадам податкового законодавства, які встановлені Податковим Кодексом України, та є протиправним, відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 19.06.2015 №1737-17 підлягає скасуванню.

Водночас, щодо вимоги про зобов'язання відповідача врахувати здійснений позивачем платіж за вказаним повідомленням-рішенням від 19.06.2015 №1737-17 в рахунок майбутніх платежів, суд вважає, що відсутні підстави для її задоволення, оскільки вимога стосується захисту прав позивача на майбутнє та може бути розглянута лише після набрання законної сили рішенням про скасування податкового повідомлення-рішення від 19.06.2015 №1737-17.

Відповідно до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Разом з тим, частиною другою статті 71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності та обґрунтованості оскаржуваного рішення.

В той час, позивачем наведено достатньо обставин та надано належні докази в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням доказів у справі в їх сукупності, враховуючи ту обставину, що контролюючим органом не доведено законність та обґрунтованість винесення оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню.

Беручи до уваги положення частини третьої статті 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 19.06.2015 №1737-17.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_2) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко