Постанова № 59516400, 03.08.2016, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року Справа № 803/1085/16

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

суддів Андрусенко О.О., Денисюка Р.С.,

при секретарі Головатій І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії УДАІ УМВС України у Волинській області про зобовязання нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу та коштів при виході у відпустку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся з позовом до Ліквідаційної комісії УДАІ УМВС України у Волинській області (далі відповідач, Ліквідаційна комісія УДАІ), в якому просить суд з урахуванням уточнених позовних вимог зобовязати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.12.2014 року по 25.08.2015 року, кошти після поновлення на роботі за період з 25.08.2015 року по 06.11.2015 року, а також кошти при виході у відпустку з 15.09.2015 року по 08.10.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що згідно наказу УМВС України у Волинській області від 09.12.2014 року №399о/с позивач був звільнений з посади начальника центру надання послуг, повязаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування м.Ковель, Ковельського, Турійського, Старовижівського та Маневицького районів (на правах відділу м. Ковель), підпорядкованого управлінню Державної автомобільної інспекції управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, з 09 грудня 2014 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (у звязку з реорганізацією). Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 13.02.2015 року вказаний наказ визнаний протиправним та скасовано, а позивача поновлено на займаній посаді. На виконання рішення суду УМВС України у Волинській області видано наказ від 25.08.2015 року №245о/с про поновлення ОСОБА_1 на службі. Після поновлення на посаді позивач з 15.09.2015 року по 08.10.2015 року перебував у щорічній відпустці згідно наказу УДАІ УМВС України у Волинській області від 14.09.2015 року №208. Наказом від 05.11.2015 року №319 о/с ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у звязку із скороченням штату працівників (пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України). Позивач зазначає, що роботодавець за період з 10 грудня 2014 року по 15 вересня 2015 року та з 08 жовтня 2015 року по 06 листопада 2015 року (час вимушеного прогулу та поновлення на роботі) та за період з 15 вересня 2015 року по 08 жовтня 2015 року (час основної відпустки) не отримував заробітної плати. На звернення до відповідача отримав відповідь про те, що рішенням суду не було присуджено виплату заробітної плати, а поновлення ОСОБА_1 відбулось на неіснуючій посаді, з огляду на що правових підстав для виплати заробітної плати за вказаний період немає. Позивач стверджує, що невиплата йому заробітної плати за час вимушеного прогулу та за період проходження служби після поновлення на посаді порушує гарантовані йому трудовим законодавством права, відтак просить зобовязати відповідача нарахувати та виплатити на його користь заробітну плату та кошти при виході у відпустку.

Позивача в судове засідання не прибув, подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с.47).

Відповідач заперечень проти позову не подав та в судове засідання свого представника не направив, однак у відповідній заяві просив розгляд справи здійснювати за відсутності представника (а.с.32).

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Як передбачено частиною першою статті 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи вищевикладене, судовий розгляд справи здійснювався у відсутності позивача, представника відповідача, без фіксування судового процесу технічними засобами, на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити повністю з огляду на наступне.

Судом встановлено, що постановою Волинського окружного адміністративного суду від 13.02.2015 року у справі 803/27/15-а, яка набрала законної сили 10.07.2015 року, визнано протиправним та скасовано наказ УМВС України у Волинській області від 09.12.2014 року №399о/с «По особовому складу» про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника центру надання послуг, повязаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування м.Ковель, Ковельського, Турійського, Старовижівського та Маневицького районів (на правах відділу м. Ковель), підпорядкованого управлінню Державної автомобільної інспекції управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, та поновлено позивача на займаній посаді з 09 грудня 2014 року. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді допущено до негайного виконання (а.с.10-12).

Наказом від 25.08.2015 року №245 о/с «По особовому складу» на виконання рішення суду ОСОБА_1 поновлено на вищевказаній посаді з 09.12.2014 року (а.с.18).

Після поновлення на службі згідно з наказом УДАІ УМВС України у Волинській області від 14.09.2015 року №208 позивач перебував у щорічній відпустці в період з 15.09.2015 по 08.10.2015 року (а.с.19).

Відповідно до наказу від 05.11.2015 року №319 позивача звільнено із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України (скорочення штату працівників) з 06.11.2015 року (а.с.20).

З приводу виплат заробітної плати за час вимушеного прогулу та поновлення на роботі (період з 10 грудня 2014 року по 15 вересня 2015 року та з 08 жовтня 2015 року по 06 листопада 2015 року відповідно) та коштів за час основної відпустки (період з 15 вересня 2015 року по 08 жовтня 2015 року) позивач звернувся 14.03.2016 року із заявою до в.о.начальника Головного Управління національної поліції у Волинській області ОСОБА_2 (а.с.14). У відповіді від 31.03.2016 року №410/01/29-2016 останній зазначив, що УДАІ УМВС України у Волинській області ліквідовується, а Головне управління Національної поліції не є правонаступником підрозділів УМВС, а щодо проведення розрахунків при звільненні необхідно звернутися до ліквідаційної комісії УДАІ УМВС України у Волинській області (а.с.15).

21.04.2016 року ОСОБА_1 звернувся до ліквідаційної комісії УДАІ УМВС України у Волинській області (а.с.16), на що отримав відповідь від 27.04.2016 року №31/3-30-П, у якій вказано, що згідно рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13.02.2015 року не було передбачено виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу. Крім того, зазначено, що позивач був поновлений на неіснуючій посаді, а тому підстав для виплат немає (а.с.17).

Позивач із заявою від 30.05.2016 року звернувся до Міністерства внутрішніх справ України (а.с.21-22). У відповіді від 01.07.2016 року №15/2-П-869 вказано, що відповідно до постанови суду від 13.02.2015 року позивача поновили на посаді. Оскільки в рішенні суду не передбачено виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому підстав для її виплати немає, а щодо виплати за період відпустки звернутися до відповідача (а.с.23).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті 94 Кодексу законнів про працю України (далі КЗпП України) передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Як зазначає стаття 98 КЗпП України, оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про міліцію» форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Відповідно до пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обовязків, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з розясненнями Вищого адміністративного суду України, наданими у пункті 27 постанови Пленуму від 20.05.2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», позовна вимога публічних службовців про стягнення заробітної плати (грошового утримання) за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи у звязку з незаконним звільненням або переведенням, у тому числі в разі, коли її заявлено окремо від вимоги про поновлення на роботі, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки стосується проходження особою публічної служби.

Відповідно до пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, днем звільнення вважається останній день роботи.

Отже, час вимушеного прогулу у звязку з незаконним звільнення позивача зі служби становить з 10.09.2014 року (наступний день після звільнення згідно наказу від 09.12.2014 року) по 13.02.2015 року (дата постановлення судом рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Крім того, як свідчать матеріали справи, наказ про поновлення позивача на посаді був виданий 25.08.2015 року, тобто із затримкою, що свідчить про збільшення вимушеного прогулу до вказаної дати.

Статтею 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Таким чином, оскільки факт невиплати позивачу грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в період з 10.12.2014 року по 25.08.2015 року відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобовязаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Як передбачає стаття 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

З матеріалів справи вбачається, що в день звільнення позивача з посади, а саме: з 06.11.2015 року згідно наказу від 05.11.2015 року №319о/с, з ним не було проведено повного розрахунку, розмір якого не оспорювався ні на момент звільнення, ні під час судового розгляду. Доказів про те, що ОСОБА_1 в період з 25.08.2015 року по 06.11.2015 року нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, відповідач суду не надав.

Крім того, судом встановлено, що в період з 15.09.2015 року по 08.10.2015 року позивач перебував у щорічній відпустці.

Так, стаття 74 КЗпП України передбачає, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про відпустки» заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.

З матеріалів справи слідує, що відповідно до наказу від 14.09.2015 року №208 позивачу була надана щорічна (чергова) відпустка, проте заробітна плата за час відпустки не виплачена.

Відтак, аналізуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що відповідач протиправно не провів з позивачем розрахунок за періоди його служби з 25.08.2015 року по 15.09.2015 року, з 08.20.2015 року по 06.11.2015 року, а також проти вимог чинного законодавства не провів оплату за час перебування у черговій відпустці в період з 15.09.2015 року по 08.10.2015 року, з огляду на що позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою, другою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав суду достатніх та допустимих доказів в підтвердження обґрунтованості та правомірності своїх дій у непроведенні повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні, а тому суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити повністю.

Відповідно до пунктів 2 та 3 частини першої статті 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах стягнення за один місяць, поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

За таких обставин, суд приходить до висновку про звернення до негайного виконання постанови в частині нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах місячного розміру.

Керуючись ст.ст.11, 17, 158, 160, 162, 163, 186, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Кодексу законів про працю України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Зобовязати Ліквідаційну комісію Управління Державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області (43021, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Залізнична, будинок 15, ідентифікаційний код 24525635) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (43000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 10 грудня 2014 року по 25 серпня 2015 року та за періоди служби з 25 серпня 2015 року по 15 вересня 2015 року, 08 жовтня 2015 року по 06 листопада 2015 року.

Зобовязати Ліквідаційну комісію Управління Державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області (43021, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Залізнична, будинок 15, ідентифікаційний код 24525635) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (43000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошове забезпечення за час щорічної відпустки в період з 15 вересня 2015 року по 08 жовтня 2015 року.

Постанову суду в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць звернути до негайного виконання.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

ОСОБА_3Плахтій

Судді О.О.Андрусенко

ОСОБА_4

Постанова в повному обсязі складена 05 серпня 2016 року.