Постанова № 59515853, 19.07.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2016 року Справа № 904/2619/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач) суддів: Білецької Л.М., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Саланжій Т.Ю.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник, довіреність №18/206 від 14.01.2016 р.;

від позивача: ОСОБА_2 представник, довіреність №18/807 від 04.02.2016 р.;

від відповідача: ОСОБА_3 представник, довіреність №1818 від 11.04.2016р.;

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.06.2016 року у справі № 904/2619/16

за позовом Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", м. Жовті Води Дніпропетровської області

до Комунального підприємства "Жовтоводський водоканал" Дніпропетровської обласної ради, м. Жовті Води Дніпропетровської області

про стягнення 57 133,97 грн. заборгованості, 18 682,81 грн. інфляційних втрат, 1 699,93 грн. 3% річних, 16 731,64 грн. пені,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.06.2016 року у справі № 904/2619/16 (суддя Бондарєв Е.М.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства "Жовтоводський водоканал" Дніпропетровської обласної ради на користь державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" 57 133,97 грн. основного боргу та судовий збір у сумі 835,35 грн. В решті позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивачем доведено наявність переплати за надані відповідачем послуги за договором № 10-1/812 на подачу технічної води від 20.01.2013 року на суму 57 133,97 грн. Вказана сума отримана відповідачем без належної правової підстави і відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України підлягає стягненню на користь позивача.

Відмовляючи позивачу в задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені, суд зазначив на те, що грошове зобовязання відповідача перед позивачем, будь-які договірні відносини та погодження щодо забезпечення правочину між сторонами відсутні, правові підстави для стягнення вказаних сум не доведені.

Не погоджуючись з рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що суд безпідставно не задовольнив вимоги про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені, оскільки грошове зобовязання відповідача перед ним існує, виникло із обовязку повернути грошові кошти, набуті без належної правової підстави (ст.1212 Цивільного кодексу України).

Просить оскаржуване рішення суду скасувати в частині відмови в стягненні з відповідача 18 682,81 грн. інфляційних втрат, 1 699,93 грн. 3% річних, 16 731,64 грн. пені, прийняти нове, яким задовольнити позов в цій частині.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що позивач та відповідач 20.01.2013 року уклали договір №10-1/812 на подачу технічної води (том 1 а.с.79-89).

Відповідно до умов зазначеного договору відповідач надавав позивачу послуги з забезпечення подачі технічної води у період з 01.01.2013 року до 20.02.2015 року.

Також між сторонами було укладено договір №973/50 від 01.10.2010 року, згідно якого позивач у період з моменту підписання договору до 01.07.2015 року надавав відповідачу послуги електрозвязку (том 1 а.с.90-127).

Відповідно до договору від 21.01.2014 року №33/45, який діє з моменту підписання і до теперішнього часу, позивач надає відповідачу ряд послуг з повірки, ремонту, обслуговування технічних засобів (том1 а.с.128-133).

Аналогічний договір №52/45 діяв між сторонами з 28.01.2013 року (з моменту його підписання) і до 31.12.2013 року (том 1 а.с.134-138).

Відповідно до п.3.12 договору №10-1/812 від 20.01.2013 року та ст.539 Цивільного кодексу України сторони здійснили взаємозалік однорідних грошових вимог за вищезазначеними договорами, що оформлено відповідними протоколами (том 1 а.с.140,152,167,170,183,196,224).

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач помилково отримав зайву оплату за послуги з постачання технічної води на загальну суму 57 133,97 грн.

Відповідно до п.2.35 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена Постановою Нацбанку України від 21.01.2004 року №22, кошти, помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, встановлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк, повернення їх здійснюється у судовому порядку.

Передбачені даним пунктом Інструкції дії відповідач не вчинив.

Відповідно до ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Оскільки належним чином вимоги закону відповідач не виконав, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про стягнення 57 133,97 грн. на користь позивача.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає помилковими посилання скаржника на те, що відповідач має перед позивачем грошове зобовязання щодо повернення помилково зарахованих коштів і тому є підстави для стягнення 3% річних, інфляційних та пені.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, стаття 625 Цивільного кодексу України встановлює відповідальність за порушення стороною саме грошового зобов'язання. У відповідача перед позивачем відсутнє грошове зобов'язання в розумінні зазначеної статті, оскільки відповідач жодним чином не зобов'язувався сплатити позивачу кошти в сумі 57 133,97 грн.

Тому підстави для застосування статті 625 Цивільного кодексу України та стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних відсутні.

Зазначена правова позиція викладена у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", де у п.5.2 зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 Цивільного кодексу України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 Цивільного кодексу України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

У розумінні положень ст.546, 549, 551 Цивільного кодексу України неустойка, як спосіб забезпечення виконання зобовязання, зокрема її грошова форма, має бути погоджена сторонами щодо її розміру.

Суд правильно зазначив, що докази такого погодження позивач не надав.

Таким чином, жодне з тверджень суду на відмову в задоволенні частини заявлених позовних вимог скаржник не спростував. Тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Оскаржуване рішення слід залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.06.2016 року у справі № 904/2619/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Підписано в повному обсязі 01.08.2016 року.

Головуючий суддя: Т.А. Верхогляд

Суддя: Л.М. Білецька

Суддя: Ю.Б. Парусніков