Рішення № 59515810, 03.08.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2016 р.Справа № 922/1771/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Терновій М.П.

розглянувши справу

за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго", м. Харків до Військової частини 3017, м.Харків простягнення коштівза участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (дов. № 01-16юр/7803 від 15.09.2015 року);

від відповідача: ОСОБА_2 (дов. № 2005 від 04.07.2016 року);

вільний слухач: ОСОБА_3 (паспорт).

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна компанія "Харківобленерго" (позивач) звернулась до господарського суду Харківської області із позовом до Військової частини 3017 (відповідач) про стягнення коштів у розмірі 1 115 827, 07 грн., з яких: 1 019 242, 90 грн. - вартість електричної енергії з листопада 2015 року по березень 2016 року, 83 042, 51 грн. - пеня за лютий, березень, квітень 2016 року, 5 794, 41 грн. - 3 проценти річних за лютий, березень, квітень 2016 року, 7 747,25 грн. - інфляційні втрати за січень, березень 2016 року) та до стягнення заявлені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про постачання електричної енергії № 321,61 від 18.08.2014 року у частині повного та своєчасного розрахунку.

Ухвалою суду від 06.06.2016 року порушено провадження у справі № 922/1771/16 та призначено до розгляду у судовому засіданні на 14.06.2016 року.

У межах строків визначених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалою суду від 12.07.2016 року повернуто Акціонерній компанії "Харківобленерго" з Державного бюджету різницю переплати судового збору.

У судовому засіданні 12.07.2016 року оголошено перерву до 03.08.2016 року.

15.07.2016 року позивач через канцелярію суду надала заяву вх. № 23266 у якій просить суд долучити до матеріалів справи розрахунок заборгованості індексу інфляції за період з січня 2016 року по березень 2016 року станом на 01.05.2016 року.

03.08.2016 року позивач через канцелярію суду надав пояснення вх. № 25536 у яких зазначає, що 18.08.2014 року між позивачем та відповідачем укладено договір про постачання електричної енергії № 321/61 який пролонговано відповідно до додаткової угоди від 29.02.2016 року на 2016 рік.

Також зазначає. що відповідач є державною установою, згідно з вимогами Закону України, від 10.04.2014 року № 1197-VІІ «Про здійснення державних закупівель», сторони уклали договори про закупівлю від 11.03.2016 року № 115 та від 07.07.2016 року № 219 для врегулювання правових та економічних засад здійснення державних закупівель товарів, робіт та послуг для забезпечення потреб відповідача по договору про постачання електричної енергії. В пунктах 1.1. вищезазначених договорів про закупівлю сторони визначили, що всі умови договору про постачання електричної енергії від 18.08.2014 року № 321,61 залишаються чинними та обовязковими для виконання їх сторонами. У разі виникнення спірних питань між умовами цих договорів та умовами договору про постачання електричної енергії від 18.08.2014 року № 321,61 пріоритет має договір про постачання електричної енергії від 18.08.2014 року № 321,61. Тому за твердженнями позивача, предмет та умови договорів про закупівлю не стосуються зміни будь-яких умов про постачання електричної енергії та їх укладання, тому не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобовязання за первісним договором.

03.08.2016 року відповідач через канцелярію суду надав клопотання вх. № 25586 про зменшення штрафних санкцій, у якому зазначає, що виникнення заборгованості за спожиту відповідачем електроенергію зумовлено зокрема, скороченням видатків на оплату спожитої електроенергії та несвоєчасного фінансування установи з державного бюджету також неможливістю припинення або суттєвого скорочення енергопостачання відповідачем у звязку із постійними виконаннями заходів з проведення анти терористичної операції та підтримання постійної бойової готовності підрозділів у звязку із чим просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, предявлених позивачем до стягнення із відповідача на 90 відсотків.

Присутній у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі із підстав викладених у позовній заяві та наданих до суду додаткових поясненнях. Проти задоволення заяви відповідача про зменшення штрафних санкцій заперечував у повному обсязі, вважає її необґрунтованою та безпідставною.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував із підстав викладених у наданому до суду відзиві та просив суд задовольнити заяву та зменшити розмір штрафних санкцій, предявлених позивачем до стягнення із відповідача на 90 відсотків.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 4-3 Господарського процесуального кодексу та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункт 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обовязку по доведенню своєї правової позиції.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 03.08.2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані докази і таким чином з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, судом встановлено наступне.

Як зазначає позивач, 18.08.2014 року між Акціонерною компанією "Харківобленерго" (далі- позивач, постачальник) та Військовою частиною 3017 (далі відповідач, споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії № 321,61 (т. 1, а.с. 11-16).

Пунктом 9.4. договору, сторони погодили, що договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 18.02.2015 року включно, а в частині розрахунків до їх повного завершення. Строк дії договору може бути продовженим тільки після укладання додаткової угоди щодо продовження терміну дії цього договору з енергопостачальною організацією (т. 1, а.с. 15).

06.03.2015 року між сторонами було укладено додаткову угоду щодо продовження терміну дії договору про постачання електричної енергії № 321,61 від 18.08.2014 року з 19.02.2015 року по 18.09.2015 року (т. 1, а.с. 86).

18.09.2015 року між сторонами було укладено додаткову угоду щодо продовження терміну дії договору про постачання електричної енергії № 321,61 від 18.08.2014 року з 18.09.2015 року по 18.03.2016 року (т. 1, а.с. 87).

29.02.2016 року між сторонами було укладено додаткову угоду щодо продовження терміну дії договору про постачання електричної енергії № 321,61 від 18.08.2014 року з 19.03.2016 року по 31.12.2016 року (т. 1, а.с. 88).

Постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з дозволеною потужністю, зазначеною у додатку №3.1 "Перелік місць встановлення розрахункових приладів обліку та тарифів, що застосовуються при проведенні розрахунків за спожиту електричну енергію" до цього договору, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електроенергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами (розділ 1 договору).

Згідно з пункту 2.2.2. договору, сторони погодили, що постачальник зобов'язався постачати споживачу електроенергію, як різновид товару: в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 договору, із урахуванням вимог розділу 6 цього договору, відповідно до додатку № 1 "Договірні величини електроспоживання".

Пунктом 5 Додатку № 2 остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом). За результатами розрахункового періоду споживачем та постачальником електричної енергії визначається фактичний обсяг поставленої споживачу електричної енергії та оформлюється додаток №20 "Акт про використану електричну енергію", який споживач отримує разом із рахунками та повинен повернути підписаним та скріпленим печаткою в термін до 5 днів.

Для проведення остаточного розрахунку споживач протягом 3-х робочих днів з дня закінчення розрахункового періоду повинен отримати в розрахунковому відділенні відповідного РВЕ або у відділі розрахунків з юридичними особами СО "Харківенергозбут" рахунок на оплату електричної енергії. Цей рахунок має бути оплачений споживачем протягом 5 операційних днів з дня його отримання.

В разі неявки споживача для отримання рахунку постачальник направляє рахунок споживачу рекомендованим листом. У такому разі рахунок вважається отриманим споживачем з дня його відправлення.

Пунктом 1 додатку № 2 до договору, сторони визначили, що розрахунковим періодом вважається період з 01 числа місяця до такого ж числа наступного місяця (т. 1, а.с. 17).

Позивач свої зобовязання за даним договором виконав у повному обсязі, здійснив відпуск теплової енергії відповідачу за період з листопада 2015 року по березень 2016 року. Про що свідчать рахунки на оплату за спожиту теплову енергію, які долучено до матеріалів справи (т. 1, а.с. 33-37).

Відповідач вартість спожитої електроенергії своєчасно та у повному обсязі не сплатив, внаслідок чого позивачем нараховано відповідачу суму у розмірі 1 115 827, 07 грн., з яких: 1 019 242, 90 грн. - вартість електричної енергії з листопада 2015 року по березень 2016 року, 83 042, 51 грн. - пеня за лютий, березень, квітень 2016 року, 5 794, 41 грн. - 3 проценти річних за лютий, березень, квітень 2016 року, 7 747,25 грн. - інфляційні втрати за січень, березень 2016 року), що і стало причиною звернення до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до Закону України Про електроенергетику та Правил користування електричною енергією, затвердженими Постановою НКРЕ України від 31.07.1996 р. № 28 (зі змінами та доповненнями від 25.12.2008 року), договір на користування електричною енергією є основним документом, який регламентує відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обовязків сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Відповідно до приписів статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві, товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір укладається на розсуд сторін.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання (частина 1 статті 714 Цивільногокодексу України).

У відповідності до вимог приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частиною 2 статті 275 Господарського кодексу України встановлено, що окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються законами України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України" та "Про електроенергетику".

За змістом частин 1, 2 статті 26 Закону України "Про електроенергетику", споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Факт наявності у відповідача заборгованості з вартості електричної енергії з листопада 2015 року по березень 2016 року підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та не заперечується відповідачем.

У відповідності до статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, в установлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, крім передбачених законом випадків.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм закону, а також враховуючи, що відповідач, в установленому статтями 32, 33 Госпдраського процесуального кодексу України порядку обставини, які повідомлені суду позивачем не спростував, не надав суду доказів належного виконання умов вищезазначеного договору, тобто доказів сплати позивачу заборгованості із вартості електричної енергії у розмірі 1 019 2042, 90 грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги акціонерної компанії "Харківобленерго" в частині стягнення 1 019 242, 90 грн. заборгованості із вартості електричної енергії за період з листопада 2015 року по березень 2016 року є обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивачем було нараховано відповідачу за зобов'язаннями, що виникли у листопаді, грудні 2015 та у січні, лютому, березні 2016 року :

- 3% річних у розмірі 5 794, 41 грн. - 3 проценти річних за період: лютий, березень, квітень 2016 року,

- інфляційні витрати за зобов'язаннями що виникли у листопаді, грудні 2015 та у січні 2016 року у розмірі - 7 747,25 грн. за період: січень 2016 року та березень 2016 року).

Згідно пункту 4.2.1. договору, за внесення платежів, передбачених пунктом 2.3.3. 2.3.4. договору, з порушенням термінів, визначених додатком № 2 «Порядок розрахунків», споживач сплачує постачальнику суму боргу із урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, 3 проценти річних та індекс інфляції. Сума пені нараховується споживачу з першого дня прострочення платежу, який повинен бути здійснений споживачем в термін, встановлений у додатку № 2 «Порядок розрахунків», до дня сплати заборгованості включно та зазначається в рахунку окремим рядком (т. 1, а.с. 13).

Щодо стягнення із відповідача, нарахованих позивачем 5 794, 41 грн. - 3 % річних за вищезазначений період, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом здійснено перевірку нарахування позивачем відповідачу 3% річних у сумі 5 794, 41 грн. за період:

- з 01.02.2016 року по 30.04.2016 року на суму боргу у розмірі 143 290, 84 грн. (за зобовязання листопада 2015 року) нараховано 1 060, 20 грн.;

- з 01.02.2016 року по 30.04.2016 року на суму боргу у розмірі 227 118,10 грн. (за зобовязання грудня 2015 року) нараховано 1 680, 30 грн.;

- з 24.02.2016 року по 30.04.2016 року на суму боргу у розмірі 275 354, 02 грн. (за зобовязання січня 2016 року) нараховано 1 516, 21 грн.;

- з 10.02.2016 року по 30.04.2016 року на суму боргу у розмірі 248 472, 80 грн. (за зобовязання лютого 2016 року) нараховано 1 061,84 грн.;

- з 09.04.2016 року по 30.04.2016 року на суму боргу у розмірі 263 204,64 грн. (за зобовязання березня 2016 року) нараховано 475, 86 грн. та встановлено що позивачем при здійсненні розрахунку допущено помилку.

Суд здійснивши власний розрахунок суми 3 процентів річних за вище заявлений період у системі законодавство, приходить до висновку що сума яка підлягає до стягнення становить 5 794, 24 грн.

В решті нарахованих позивачем 3 % річних у розмірі 0, 17 грн. відмовити як безпідставно нараховані.

Щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат у розмірі 7 747,25 грн. за зобовязання листопада 2015 року, грудня 2015 року та січня 2016 року, за період:

-за зобовязання листопада 2015 року (сума боргу 143 290, 84 грн.) за період січень 2016 року нараховано суму у розмірі - 1 289, 62 грн. та період березень 2016 року нараховано суму у розмірі - 1 432, 91 грн.;

-за зобовязання грудня 2015 року (сума боргу 227 118, 10 грн.) за період березень 2016 року нараховано суму у розмірі 2 271, 18 грн.;

-за зобовязання січня 2016 року (сума боргу 275 354, 02 грн.) за період березень 2016 року нараховано суму у розмірі 2 753, 54 грн. (відповідно до наданого позивачем розрахунку (т. 1, а.с. 24), суд керується наступним.

Відповідно до пункту 2.1. інформаційного листа ВГСУ 17.07.2012 № 01-06/928/2012, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат, суд дійшов висновку що позивачем при розрахунку інфляційних втрат допущено помилку, а саме в частині розрахунку щодо визначення періоду нарахування інфляційних втрат.

Суд здійснивши власний розрахунок суми інфляційного відшкодування у системі Законодавство, приходить до висновку про задоволення суми інфляційного відшкодування у розмірі 6 265, 62 грн., а саме:

- за період з січня 2016 року по березень 2016 року (за зобовязання листопада 2015 року сума боргу 143 290, 84 грн.) сума у розмірі 2 149, 37 грн.;

- за період з лютого 2016 року по березень 2016 року (за зобовязання грудня 2015 року на суму боргу 227 118, 10 грн.) сума у розмірі 1 362, 71 грн.;

За період березень 2016 року (за зобовязання січня 2016 року сума боргу 275 354, 02 грн.) сума у розмірі 2 753, 54 грн.

В решті нарахованих 1 481, 63 грн. інфляційних втрат, суд відмовляє як безпідставно заявлених.

Щодо стягнення із відповідача, нарахованих позивачем 83 042, 51 грн. - пені за період:

- з 01.02.2016 року по 30.04.2016 року на суму боргу у розмірі 143 290, 84 грн. (за зобовязання листопада 2015 року) нараховано 15 291, 99 грн.;

- з 01.02.2016 року по 30.04.2016 року на суму боргу у розмірі 227 118,10 грн. (за зобовязання грудня 2015 року) нараховано 24 238,53 грн.;

- з 24.02.2016 року по 30.04.2016 року на суму боргу у розмірі 275 354, 02 грн. (за зобовязання січня 2016 року) нараховано 21 772,75 грн.;

- з 10.02.2016 року по 30.04.2016 року на суму боргу у розмірі 248 472, 80 грн. (за зобовязання лютого 2016 року) нараховано 15 166,35 грн.;

- з 09.04.2016 року по 30.04.2016 року на суму боргу у розмірі 263 204,64 грн. (за зобовязання березня 2016 року) нараховано 6 572, 89 грн. (відповідно до наданого позивачем розрахунку (т. 1, а.с. 22), суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до пункту 6 додатку № 2 Порядок розрахунків до договору про постачання електричної енергії, сторони погодили, що у разі несвоєчасної оплати обумовлених даним додатком нарахувань, позивач проводить відповідачеві нарахування за весь час прострочення, у тому числі за день оплати, пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюється нарахування, від суми боргу, та 3% річних з прострочення суми. При цьому сума грошового зобов'язання за цим договором повинна бути оплачена відповідачем з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у сумі 83 042, 51 грн. за вищезазначений період, судом встановлено що такий розрахунок здійснено невірно.

Суд здійснивши власний розрахунок суми пені у системі законодавство, приходить до висновку що сума яка підлягає до стягнення становить 83 042, 33 грн.

В решті нарахованих позивачем 0, 18 грн. - пені відмовити.

Щодо заявленого відповідачем клопотання вх. № 25586 від 03.08.2016 року про зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, суд, приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Пунктом 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 223 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

За даних обставин, суд приймаючи до уваги майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, заперечення позивача щодо заявленого клопотання, об'єктивно оцінивши даний випадок, зважаючи на те, що неустойка - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного, господарський суд прийшов до висновку про винятковість даного випадку.

Тому вважає за доцільне скористатися повноваженнями, наданими йому чинним законодавством, у відповідності до вимог пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, частково задовольнити клопотання відповідача. Зменшити розмір пені на 70%. Та стягнути із відповідача 24 912,70 грн. пені за неналежне виконання умов договору. В решті нарахованих 58 129,63 грн. слід відмовити.

Заперечення відповідача викладені у відзиві вх. № 22823 на позовну заяву (т. 1, а.с. 89-90) не приймаються судом, оскільки в укладених договорах про закупівлю послуг з постачання електроенергії сторони у пункті 1.1. погодили, що всі умови договору про постачання електричної енергії від 18.08.2014 року № 321,61 залишаються чинними та обовязковими для виконання їх сторонами. У разі виникнення спірних питань між умовами цих договорів та умовами договору про постачання електричної енергії, пріоритет має договір про постачання електричної енергії.

Щодо посилання відповідача на відсутність доказів продовження терміну дії договору про постачання електричної енергії від 18.08.2014 року № 321,61 то у матеріалах справи наявні копії додаткових угод щодо продовження строку дії договору (т. 1, а.с. 86-88).

Тому надані 12.07.2016 року заперечення відповідача є необґрунтованими та безпідставними, а також ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм законодавства та їх розумінні, спростовуються матеріалами справи та викладеними вище нормами, тому не приймаються судом.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (стаття 4-3 Господарського процесуального кодексу України).

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (статті 32 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вищенаведені обставини є підставою для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до приписів пункту 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача у розмірі 16 715, 18 грн.

Керуючись статтями 33, 34, 35, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини 3017 (61070, м. Харків, вул. Ак. Проскури, 1, ЄДРПОУ 39309315) на користь Акціонерної компанії "Харківобленерго" (61003, м. Харків, вул. Плеханівська, 149, ЄДРПОУ 00131954) 1 056 215 ,46 грн. (з яких: 1 019 242, 90 грн. - вартість електричної енергії, 24 912, 70 грн. - пеня, 5 794, 24 грн. - 3 проценти річних, 6 265,62 грн. - інфляційні втрати) та 16 715,18 судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені у розмірі 58 129, 81 грн., 3-х процентів річних у розмірі 0,17 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1 481, 63 грн. - в задоволенні позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Повне рішення складено 08.08.2016 р.

Суддя ОСОБА_4