Рішення № 59515329, 25.07.2016, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 32/24/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2016 Справа № 908/454/16

за позовом Державного регіонального проектно вишукувального інституту Запоріждніпроводгосп (69095, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 105)

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Наш дім (69050, м. Запоріжжя, вул. Радгоспна, буд. 61)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, (69001, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 50)

про стягнення 61743,83 грн.,

Колегія суддів господарського суду Запорізької області у складі: головуючий суддя Колодій Н.А., судді Гончаренко С.А., Немченко О.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність № 134 від 29.03.2016 р.

від відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 4 від 10.03.2016 р.

від третьої особи: ОСОБА_4, довіреність № 22/860 від 07.12.2015 р.

Суть спору:

До господарського суду Запорізької області звернувся Державний регіональний проектно вишукувальний інститут Запоріждніпроводгосп з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Наш дім про стягнення 61 743,83 грн. заборгованості.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 17.02.2016 р. справу № 908/454/16 передано на розгляд судді Колодій Н.А.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.02.2016 р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/454/16, справі присвоєно номер провадження 32/24/16, справу призначено до розгляду на 30.03.2016 р.

30.03.2016 р. судом оголошено сторонам перерву в розгляді справи до 06.04.2016р. для підготовки справи для розгляду за допомогою технічного засобу фіксації судового процесу на підставі клопотання відповідача.

06.04.2016р. розгляд справи проводився за допомогою технічного засобу фіксації судового процесу. В судовому засіданні судом оголошено сторонам перерву в розгляді справи до 12.04.2016 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.04.2016 р. строк розгляду справи продовжено, розгляд справи відкладено до 25.04.2016 р.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду Запорізької області ОСОБА_5 від 25.04.2016 р., у звязку з особливою складністю даної справи, справу № 908/454/16 передано на розгляд колегії суддів у складі трьох суддів: головуючий суддя Колодій Н.А., судді Кутіщева Арнет Н.С., Гончаренко С.А.

25.04.2016 р. зазначеною колегією справу прийнято до провадження, на підставі ст. 27 ГПК України залучено до участі у справі Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Запорізькій області, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача. Розгляд справи призначено на 17.05.2016 р.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду Запорізької області ОСОБА_5 від 16.05.2016 р., у звязку з перебуванням судді члена колегії Кутіщевої -Арнет Н.С. у відпусті, справу № 908/454/16 передано на розгляд колегії суддів у складі трьох суддів: головуючий суддя Колодій Н.А., судді Кагітіна Л.П.., ОСОБА_6

16.05.2016 р. зазначеною колегією справу прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 06.07.2016 р.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду Запорізької області ОСОБА_5 від 05.07.2016 р., у звязку з перебуванням судді члена колегії Кагітіної Л.П. у відпусті, справу № 908/454/16 передано на розгляд колегії суддів у складі трьох суддів: головуючий суддя Колодій Н.А., судді Гончаренко С.А., Немченко О.І.

05.07.2016 р. зазначеною колегією справу прийнято до провадження, дата розгляду справи не змінювалася.

В судовому засіданні 06.07.2016 р. оголошено перерву до 25.07.2016 р.

Позивач в судовому засіданні 25.07.2016 р. підтримав позовні вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовує їх ст. ст. 360, 509, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 13, 19, 20 Законом України «Про житлово комунальні послуги».

Відповідач вимоги позивача не визнав з мотивів викладених у відзиві на позовну заяву (відзив долучений до матеріалів справи).

Третя особа в судовому засіданні та в письмових поясненнях повідомила, що згідно відомостей з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, уповноваженим органом управління Державного регіонального проектно-вишукувального інституту Запоріждніпроводгосп є Державне агентство водних ресурсів України. Отже, Державний регіональний проектно-вишукувальний інститут Запоріждніпроводгосп не належить до сфери управління Регіонального відділення ФДМ України по Запорізькій області. Документи щодо передачі в оперативне управління спірного майна Державному регіональному проектно-вишукувальному інституту Запоріждніпроводгосп в Регіональному відділенні ФДМ України по Запорізькій області відсутні. Інших пояснень стосовно предмету спору третя особа не надала.

У засіданні суду 25.07.2016 р., на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, колегія суддів

ВСТАНОВИЛА:

Вимоги позивача ґрунтуються на тих обставинах, що адміністративна будівля за адресою пр. Леніна, 105 в м.Запоріжжі була введена в експлуатацію в березні 1970 року та збудована за рахунок державних коштів з метою розміщення працівників водогосподарських організацій та інституту «Запоріждніпроводгосп» за відповідним проектом наданим Запорізьким філіалом «Укргіпроводгосп». Вказана інформація підтверджується Актом приймання будинку (споруди) виробничої будівлі «Укргіпроводхоза» по пр. Леніна, 105.

З 1970 року по 1993 рік єдиним балансоутримувачем будівлі був Державний регіональний проектно вишукувальний інститут «Запоріждніпроводгосп», який здійснював технічне обслуговування, експлуатаційні витрати на утримання площ загального користування будівлі, прибудинкової території, технічне обслуговування і утримання внутрішніх та зовнішніх мереж тепло-, водо-, електро-постачання, каналізації, зв'язку. Інститут проводив сплату комунальних послуг (опалення, електропостачання, вода, стоки, вивіз сміття) за всю будівлю відповідним обслуговуючими організаціями, на договірних засадах.

Інші користувачі будівлі (Запорізькій облводгосп, трест «Запоріжводбуд»), які займали 25% площі будівлі були орендарями і відшкодовували інституту комунальні послуги і експлуатаційні витрати пропорційно займаної площі.

15 лютого 1993 року головою Державного комітету України по водному господарству було затверджено «Розподіл площ адміністративної будівлі (м. Запоріжжя, пр. Леніна, 105), які з 1970 року знаходяться на балансі «Запоріждніпроводгосп», між організаціями Держводгоспу України», згідно якого адміністративна будівля по проспекту Леніна, 105 в м. Запоріжжі, була розподілена між п'ятьма організаціями.

У 2005 році згідно наказу Державного агентства водних ресурсів України відбувся перерозподіл площ будівлі між балансоутримувачами, зроблений технічний паспорт будівлі. У зв'язку з тим, що на балансі Інституту залишились всі інженерні комунікації будівлі і відповідно чинні договори з відповідними обслуговуючими організаціями на постачання електроенергії, водопостачання, водовідведення, вивіз сміття, Інститут продовжував утримувати необхідну кількість обслуговуючого персоналу для належного і безперервного утримування адміністративної будівлі.

Як зазначає позивач, з моменту введення зазначеного адміністративного будинку в експлуатацію, обслуговуванням займається Державний регіональний проектно вишукувальний інститут Запоріждніпроводгосп, яким укладені договори з виконавцями, постачальниками комунальних послуг (водо електропостачання, вивіз сміття). Позивачем також організовано експлуатаційну службу для обслуговування всіх інженерних комунікацій адміністративного будинку, утримання площ загального користування та прибудинкової території. У звязку з чим, позивачем з усіма співвласниками даної адміністративної будівлі укладено договори на відшкодування комунальних послуг, експлуатаційних витрат на утримання площ загального користування і прибудинкової території.

Як зазначив позивач, в серпні 2013 року між позивачем та відповідачем було укладено договір на відшкодування наданих комунальних послуг і експлуатаційних витрат строком до 31.12.2013 р. Вказаний договір був підписаний позивачем лише на чотири місяці, адже умови даного договору не відповідали дійсним витратам, які ніс Інститут.

В 2014 та 2015 роках відповідачем на адресу Інституту було направлено проекти договорів на відшкодування комунальних та експлуатаційних витрат на утримання будинку датовані 01.01.2014 р. та 01.01.2015 р. з умовами, які на думку позивача, не відповідали реальним витратам Інституту, і про які неодноразово в письмовій формі, з урахуванням посилань на чинне законодавство, було повідомлено відповідача. У звязку з цим на підставі норми ст. 181 Господарського кодексу України, відповідачу були повернені вказані вище договори, підписані зі сторони Інституту з протоколом розбіжностей. На сьогоднішній день в порушення вимог ст. 181 Господарського кодексу України, протоколи розбіжностей не повернуті.

Посилаючись на наявність у відповідача заборгованості по відшкодуванню витрат за надані комунальні послуги та експлуатаційні витрати на утримання адміністративного будинку по пр. Леніна, буд. 105, з 01.01.2014 р. по 31.12.2015 р. у ТОВ Наш Дім в розмірі 61 743,83 грн.

Витрати за надані комунальні послуги та експлуатаційні витрати на утримання адміністративного будинку по пр. Леніна, буд. 105, з 01.01.2014 р. по 31.12.2015 р. відповідно до ст. 360 ЦК України позивачем розподілено між співвласниками пропорційно часткам в спільній частковій власності (за відношенням площ власника до загальної площі будівлі). Позивач виставляв відповідачу для сплати рахунки в період з 01.01.2014 р. по 31.12.2015 р. для оплати зазначених витрат, копії яких містяться в матеріалах справи. В матеріалах справи також містяться копії не підписаних відповідачем ОСОБА_7 наданих послуг, розрахунки оплати за комунальні послуги та експлуатаційні витрати по будівлі, Довідки про витрати на утримання обслуговуючого персоналу, податок на землю, вивіз сміття, Розрахунки споживання води та електроенергії за заявлений період.

Мотивуючи тим, що відповідач не визнав заборгованість та в добровільному порядку не здійснив оплату виставлених йому рахунків за надані йому комунальні послуги та експлуатаційні витрати по утриманню будівлі, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача боргу в розмірі 61 743,83 грн. в примусовому порядку, що і стало предметом судового розгляду по даній справі.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України унормовано, що особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 356 Цивільного кодексу України встановлено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Згідно частин 1, 2, 3 статті 358 Цивільного кодексу України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до ст. 360 Цивільного кодексу України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобовязаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обовязкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобовязаннями, повязаними із спільним майном.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (надалі - Закон).

Відповідно до ст. 1 Закону під житлово-комунальними послугами слід розуміти результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Статтею 13 Закону серед житлово-комунальних послуг відокремлено, зокрема, послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником (ст. 19 Закону).

Балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом (ст. 1 Закону).

За приписами п. 2 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни/тарифи на комунальні послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Відповідач заперечуючи проти доводів позивача, наполягає на відсутності договірних відносин та правових підстав для відшкодування експлуатаційних витрат на утримання адміністративної будівлі за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, буд. 105, посилаючись на наступне.

Так, відповідач зазначає, що ТОВ Наш Дім зі своєї ініціативи в 2013 - 2015 роках неодноразово направляло на адресу ДРПВІ "Запоріждніпроводгосп" проекти договорів на відшкодування реальних експлуатаційних витрат та фактично спожитих комунальних послуг, що підтверджується супровідними листами ТОВ "Наш Дім" № 81 від 23.09.2013 року; лист ДРПВІ "Запоріждніпроводгосп" № 413 від 08.10.2013 року; Проект договору ДРПВІ "Запоріждніпроводгосп" № 1/08/13 від 22.08.2013 року; лист ТОВ "Наш Дім" № 85 від 11.10.2013 року; лист ДРПВІ "Запоріждніпроводгосп" № 433 від 22.10.2013 року.

В кінці 2013 року ДРПВІ "Запоріждніпроводгосп" все ж таки було підписано Договір № 3/08/13 від 22.08.2013 року на відшкодування експлуатаційних витрат та фактично спожитих комунальних послуг на умовах ТОВ Наш Дім.

Як зазначено сторонами в судовому засіданні та встановлено судом, за вказаним Договором відповідач сплатив всі необхідні суми, та заборгованість по ньому відсутня.

Відповідач повідомив суду, що позивач відмовлявся укласти аналогічні договори у 2014 - 2016 роках на запропонованих відповідачем умовах, вимагаючи безпідставного підвищення вартості витрат шляхом включення до витрат заробітної плати працівників позивача (завгосп, сантехніки, енергетики, телефоністи та інші), та послуг які ТОВ «Наш дім» не отримує.

Крім того, відповідач зазначає, що у штаті ТОВ "Наш Дім" є власний персонал здатний здійснювати обслуговування мереж та будівлі. Надіслані позивачеві проекти договорів на 2014 та 2015 роки було повернуто з протоколом розбіжностей, в яких містились неприйнятні для товариства відповідача умови, у зв'язку із чим було прийнято рішення його не підписувати.

Суд вислухавши доводи представників сторін та оцінивши надані докази, дійшов висновку, що спірні правовідносини сторін не є такими, що врегульовані договором, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. ст. 11, 509 ЦК України, ст. 174 ГК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства ( ч. 1 ст.628 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є: умови про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частина 2 ст. 180 ГК України передбачає, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

До істотних умов закон, згідно ч. 2 ст. 180 ГК України, та ч. 1 ст. 638 ЦК України, відносить умови, визнані такими законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч. З ст.180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь - якому разі погодити предмет, ціну та строк його дії.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг (ч. 4 ст. 180 ГК України).

Загальний порядок укладення договорів визначений ст. 181 ГК України і складається з таких стадій: проекту договору, протоколу розбіжностей, безпосереднього врегулювання розбіжностей, судового розгляду переддоговірних спорів. При цьому на кожній з цих стадій процес укладення договору може бути завершений, якщо сторони дійшли згоди з усіх його істотних умов. У разі недосягнення такої згоди між сторонами процес укладення договору переходить до наступної стадії.

Частиною 2 ст. 181 ГК України передбачено, що проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Частина 4 ст. 181 ГК України встановлює, що за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Тобто, сторона, яка одержала проект договору, може, виявивши свою волю на укладення запропонованого їй договору, викласти свою редакцію окремих умов останнього чи доповнити договір певними умовами шляхом складання протоколу розбіжностей. Прийняття запропонованого проекту договору із зауваженням є акцептом на інших умовах, а відтак укладання договору переходить до стадії протоколу розбіжностей.

Відповідно до ч. 5 п'ятої ст. 181 ГК України, сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Проаналізувавши правовідносини сторін по справі суд дійшов висновку, що спірні договори від 01.01.2014 року та 01.01.2015 року є неукладеними (такими, що не відбулися) через недотримання сторонами загального порядку для укладення господарських договорів (неотримання на оферту акцепту, неправильний акцепт, відсутність згоди з усіх істотних умов договору).

Враховуючи приписи законодавства щодо справедливого суду, суд також виходить з тих позицій, що відповідно до частини 2 статті 14 ЦК України, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Суд також приймає до уваги і вважає обґрунтованими заперечення відповідача, якими він спростовує доводи ДРПВІ "Запоріждніпроводгосп" з посиланням на норми Закону України "Про житлові-комунальні послуги", як на підстави заявленої до стягнення заборгованості.

Відповідно до статті 1 вищевказаного закону, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Стаття 3 Закону визначає, що, предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.

Стаття 13 Закону вказує, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1)комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудицкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно - технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Для здійснення права на надання зазначених послуг, підприємство (установа, організація) зобов'язання зареєструвати у відповідних державних органах види економічної діяльності (КВЕД).

Суду надано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань витяг № 21849883 від 07.04.2016 року стосовно інформації про ДРПВІ "Запоріждніпроводгосп", код ЄДРПОУ 01039228. У відповідному витязі № 21849883 від 07.04.2016 року, зазначені види діяльності якими ДРПВІ "Запоріждніпроводгосп" має право займатися, серед зазначених відсутні види діяльності, які надають право на надання житлово-комунальних послуг стороннім організаціям.

Крім того, суд погоджується з доводами відповідача, що позивачем не надано доказів на підтвердження визначення ДРПВІ "Запоріждніпроводгосп" виконавцем з надання житлово-комунальних послуг будинку, а відтак правові підстави надання позивачем вказаних послуг, порядок встановлення цін/тарифів на комунальні послуги з утримання будинку, якими позивач керується у своїх розрахунках із споживачем є необґрунтованими.

Крім того, на думку суду недоведеним є факт, які саме послуги надавалися відповідачу, чи відповідають ці послуги тим, заборгованість за якими заявлена до стягнення, оскільки за весь спірний період відповідачем акти виконаних робіт не підписувались, таким чином замовлення послуг та їх отримання узгоджене не було.

ТОВ "Наш Дім" повідомило суд про те, що у березні 2014 року укладено прямий Договір з концерном "МТМ" в особі Філії концерну "МТМ" Олександрійського району м. Запоріжжя на отримання теплової енергії для опалення приміщень об'єкту нерухомості 2/25 частини будівлі Літера А-5, розташованої за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний (Леніна), б. 105 яка належить товариству.

Взаємовідносини в сфері електроенергетики регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про електроенергетику", Правилами користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996, у редакції постанови НКРЕ № 910 від 17.05.2005 р. зі змінами та доповненнями (надалі -ПКЕЕ), Правилами користування електричною енергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1357 від 26.07.1999 (надалі -ПКЕЕ), іншими нормативно - правовими актами.

Статтею 1 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що споживачами енергії є суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.

Згідно з приписами ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Правила користування електричною енергією містять наступні визначення електрична енергія (активна) - енергоносій, який виступає на ринку як товар, що відрізняється від інших товарів особливими споживчими якостями та фізико-технічними характеристиками (одночасність виробництва та споживання, неможливість складування, повернення, переадресування), які визначають необхідність регулювання та регламентації використання цього товару;

постачальник електричної енергії - це суб'єкт господарювання, який отримав ліцензію НКРЕ на право здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії;

споживач електричної енергії - юридична або фізична особа використовує електричну енергію для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору.

користування електричною енергією - споживання електричної енергії з дотриманням споживачем визначених відповідними договорами умов підключення електроустановок споживача до електричних мереж у точці приєднання, умов оплати купованої електричної енергії та режимів споживання електричної енергії для отримання договірних обсягів електричної енергії та величини потужності;

постачання електричної енергії - надання електричної енергії споживачу за допомогою технічних засобів передачі та розподілу електричної енергії на підставі договору.

Пунктом 1.3. Правил користування електричною енергією визначено, що постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановки здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, або договору про купівлю-продаж електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом.

Пунктом 1.7. цих Правил визначено, що основний споживач не має права відмовити електропередавальній організації, яка здійснює ліцензовану діяльність на закріпленій території, в укладенні (переукладенні) договору про спільне використання технологічних електричних мереж, а субспоживачу у разі дотримання ним вимог цих Правил в укладенні (переукладенні) договору про технічне забезпечення електропостачання споживача в передбачених цими Правилами випадках.

Відповідно до п. 5.1. Правил користування електричною енергією договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін.

Отже, виходячи з вищенаведених правових норм та положень п. 6.1 Правил користування електричною енергією, розрахунки споживача за використану електричну енергію здійснюються лише з постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території та отримав відповідну ліцензію на даний вид діяльності, відповідно до умов договору про постачання електричної енергії, типова форма якого визначена Правилами користування електричною енергією.

Відповідач посилається на те, що ним були вчинені певні заходи для укладення ТОВ "Наш Дім" прямих договорів на отримання послуг по електропостачанню, водопостачанню та водовідведенню від відповідних підприємств, які на підставі діючого законодавства мають право надавати такі послуги, що на його думку, позбавить Наш Дім та ДРПВІ "Запоріждніпроводгосп" існуючих непорозумінь та послабить фінансове навантаження на ДРПВІ "Запоріждніпроводгосп".

Ухвалюючи своє рішення суд виходить з тієї правової позиції, що відповідно до положень ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Враховуючи те, що сторони по справі, які є співвласниками спірної нежитлової будівлі, не надали суду доказів того, що вони домовилися про порядок володіння та користування спільним майном та відшкодування витрат по його утриманню, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

В позові Державного регіонального проектно вишукувального інституту Запоріждніпроводгосп до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Наш дім про стягнення 61743,83 грн. відмовити.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст., ст. 84, 85 ГПК України 1 серпня 2016 р.

Головуючий Н.А. Колодій

Судді С.А. Гончаренко

ОСОБА_8

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.