Постанова № 59514931, 02.08.2016, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2016 року Справа № 910/30237/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Мачульського Г.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного територіально-галузевого об'єднання "Південно -Західна залізниця"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.06.2016у справі№ 910/30237/15 Господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Транс Інтер Квазар"доДержавного територіально-галузевого об'єднання "Південно -Західна залізниця"простягнення 4570406,46 грн за участю представників: позивачаДанилова К.А.- предст. дов. від 23.11.2015;відповідачаШапран Л.І.- предст. дов. від 11.01.2016;

ВСТАНОВИВ:

27.11.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Транс Інтер Квазар" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно -Західна залізниця" суми основного боргу у розмірі 2715188,69 грн, 3% річних у розмірі 125642,57 грн, інфляційні витрати у розмірі 1729575,20 грн Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № ПЗ/Т-132822/НЮ від 26.12.2013, вимогами статті 193 Господарського кодексу України, частини першої статті 216 Господарського кодексу України, статті 218 Господарського кодексу України, частини першої статті 222 Господарського кодексу України, статтями 230, 232 Господарського кодексу України, частини першої статті 265 Господарського кодексу України, статей 530, 625, 903 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти позову заперечив з посиланням на вимоги статті 614 Цивільного кодексу України, за якою особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності) при цьому доводив відсутність вини у простроченні зобов'язань за договором, посилаючись на скрутне фінансове становище та про можливість здійснювати перерахування коштів виключно в порядку, встановленому Державною адміністрацією залізничного транспорту України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2016 (суддя Ярмак О.М.) позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 2715188,69 грн основного боргу, 125642,57 грн 3% річних, 1729575,20 грн інфляційних втрат та суму судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 (судді Сітайло Л.Г.- головуючий, Смірнова Л.Г., Калатай Н.Ф.) рішення господарського суду залишено без змін, як законне і обґрунтоване.

Не погоджуючись із прийнятими у справі рішенням та постановою відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постанову, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не з'ясували обставин, що мають значення для справи, а саме правового становища відповідача та його стратегічної значущості для економіки та безпеки держави, скрутного фінансового становища відповідача, збільшення кредиторської заборгованості перед постачальниками продукції; суди залишили поза увагою, що відповідач підпорядкований Укрзалізниці та здійснює перерахування коштів виключно у встановленому наказом № 069-Ц порядку, тобто, вина відповідача щодо невиконання зобов'язання у розумінні статті 614 Цивільного кодексу України відсутня.

Позивач у судовому засіданні відхилив доводи касаційної скарги як безпідставні; відповідач підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 26 грудня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СПІЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО "ТРАНС ІНТЕР КВАЗАР" (постачальник) та Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" (покупець) укладено договір поставки № ПЗ/Т-132822/НЮ від 26 грудня 2013 року (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору постачальник зобов'язався у 2013 році поставити і передати у власність покупцю певну продукцію (далі - товар) відповідно до Специфікації (Додаток № 1), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей товар на умовах даного договору.

Згідно з пунктами 1.2, 1.4 Договору, найменування товару - запчастини до електровозів серії ЧС4, ЧС8. Кількість та асортимент товару визначений у Специфікації (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною даного Договору.

Пунктом 3.4. Договору сторони погодили, що ціна договору становить 4917140,97 грн., у тому числі ПДВ 20% 819523,49 грн. Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються у безготівковій формі (пункт 4.1.). Покупець здійснює оплату поставленого товару, на підставі виставлених рахунків, протягом 40 банківських днів з дня отримання товару. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної (пункт 4.2. договору).

Згідно з пунктом 5.1. Договору товар повинен бути поставлений постачальником не пізніше 15 робочих днів від дня отримання постачальником заявки покупця; за пунктом 5.3. договору товар постачається за рахунок та транспортом постачальника на склад покупця на умовах DDР за адресою: 03035, м. Київ, пл. Петра Кривоноса, 4, Локомотивне депо Київ-Пасажирський (або інший склад залізниці, вказаний покупцем) у відповідності до Офіційних правил тлумачення торгівельних термінів - ІНКОТЕРМС (у ред. 2000 року).

Відповідно до пункту 12.1. Договору строк його дії - з моменту його підписання (26.12.2013) до 31 грудня 2013 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Пунктом 1 додаткової угоди № ПЗ/Т-132822/НЮ-д-1 від 31.12.2013 строк дії договору продовжено до 31.03.2014.

Суди попередніх інстанцій також встановили, що на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2715188,69 грн, а відповідач свої зобов'язання за Договором, в частині оплати, належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 2715188,69 грн. Відповідач не оспорює висновки господарських судів щодо обсягів поставки та розміру часткової оплати.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату поставленого товару не здійснив, перевіривши наданий позивачем розрахунок в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних, прийшов до висновку про його вірність; відхилив наведені відповідачем обставини, як такі, що не звільняють від відповідальності за порушення зобов'язання.

Перевіряючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду, також вказавши, що наведені відповідачем доводи не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Судова колегія зазначає, що обов'язок доказування і подання належних та допустимих доказами покладається на сторони відповідно до положень статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Зобов'язанням, на підставі частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Разом з тим, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочено на час прострочення кредитора.

За приписами статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій сторони - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Також згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець, на підставі частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено іншого строку оплати товару.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Водночас за приписами частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій предметом спору у даній справі є стягнення суми основного боргу за договором поставки, тобто, грошового зобов'язання відповідача, а також суми донарахувань на основний борг відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, відтак, посилання скаржника на статтю 614 Цивільного кодексу України, як на підставу для звільнення від виконання грошового зобов'язання з передбаченими законодавчо нарахуваннями на нього є безпідставним.

Також з доводів відповідача про причини невиконання грошового зобов'язання не вбачається, що він вживав всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобовязань у повному обсязі.

Відтак, встановивши прострочення виконання грошового зобов'язання з огляду на приписи вищевказаних норм права та умов договору, суди дійшли правомірного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи скаржника про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судами та не беруться колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосували норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини. Як наслідок, прийняті судами рішення та постанова відповідають статтям 43, 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення, підстав для їх скасування з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно -Західна залізниця" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 у справі №910/30237/15 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2016 залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді І. Алєєва

Г. Мачульський