Рішення № 59513549, 21.07.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 335/1775/14 Головуючий у 1 інстанції: Калюжна В.В..

№ провадження 22-ц/778/3120/16 Суддя-доповідач: Савченко О.В

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„21" липня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Савченко О.В.

суддів: Кочеткової І.В., Маловічко С.В.

при секретарі: Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4, треті особи: Орган опіки та піклування Орджонікідзевського району, Орджонікідзевський РВ у м. Запоріжжя Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, про виселення та зняття з реєстраційного обліку, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом, який в ході розгляду справи був уточнений, до ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_4, треті особи: Орган опіки та піклування Орджонікідзевського району, Орджонікідзевський РВ у м. Запоріжжя Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, про виселення та зняття з реєстраційного обліку.

У позові зазначало, що 28.04.2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір N ZРС0GА00000648, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 93 530,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення 28.04.2017 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 28.04.2007 року ОСОБА_3 уклала з банком договір іпотеки, передавши в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 зобов'язання за кредитним договором своєчасно та належним чином не виконувала, в результаті у неї утворилась заборгованість перед банком.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17.03.2011 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28.04.2007 року на загальну суму 834 358,43 грн. було звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором від 28.04.2007 року, а саме, на квартиру АДРЕСА_1, шляхом застосування процедури, встановленої ст.38 Закону України „Про іпотеку".

Іпотекодавець ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована не була, адресою її реєстрації є квартира АДРЕСА_2.

У переданій в іпотеку квартирі була зареєстрована та проживала ОСОБА_5, яка заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.02.2013 року, що набрало законної сили 12.02. 2013 року, була виселена у зв»язку з відмовою добровільно звільнити квартиру, на яку звернуто стягнення.

Після набуття чинності рішенням від 17.03.2011 року про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 та виселення з неї на підставі судового рішення від 01.02.2013 року ОСОБА_5, у вказаній квартирі 23.08.2013 року зареєструвався чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , а 11.09.2013 року була також зареєстрована їх неповнолітня дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Направлена ОСОБА_2 та ОСОБА_3 11.01.2014 року вимога про добровільне звільнення жилого приміщення протягом 30-денного строку з часу отримання вимоги виконана ними не була, у добровільному порядку квартира не звільнена.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив виселити відповідачів, які зареєстровані та/або проживають у АДРЕСА_1, зі зняттям їх з реєстраційного обліку.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2016 року позовні вимоги залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст.. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За вимогами ст.. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Ухвалене по даній справі рішення вказаним вимогам у повній мірі не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізької міської нотаріальної контори ОСОБА_6 18 червня 2004 року, знаходилася у спільній власності подружжя.

На підставі договору іпотеки від 28.04.2007 року була передана ОСОБА_3 за письмовою згодою її чоловіка в іпотеку ПАТ КБ «ПриваиБанк» в порядку забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов»язань за кредитним договором від 28.04.2008 року, за яким вона отримала кредит у розмірі 93530 доларів США.(а.с.7-9).

Відповідно до п. 35.2 договору, при його укладанні іпотекодавець ОСОБА_3 стверджувала, що за адресою місцезнаходження переданої в іпотеку квартири не проживають і не зареєстровані малолітні та/чи неповнолітні діти, а також будь-які інші особи, яких за законом повинен утримувати іпотекодавець, а також відсутні малолітні чи неповнолітні діти, що мають право користування предметом іпотеки.

За умовами п.18.12. договору іпотекодавець зобов»язувався не передавати документи у відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у предмет іпотеки без письмової згоди на це іпотекодаржетеля.

У вересні 2014 року ОСОБА_2 звертався у суд із позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_3 про визнання вказаного договору іпотеки недійсним з підстав того, що договір порушує права його неповнолітньої дочки ОСОБА_4, на його укладання не було отримано згоду органу опіки та піклування(а.с.87-89).

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2014 року, яке набрало законної сили 24 лютого 2015 року, у задоволенні позову було відмовлено.

Зазначеним судовим рішенням було встановлено, і в силу положень ч.3 ст. 61 ЦПК України зазначені обставини не підлягали доказуванню по даній справі, що на момент укладання договору іпотеки місцем реєстрації ОСОБА_2 являвся будинок АДРЕСА_3, в якому йому належить 11/25 часток і де він був зареєстрований з 11.01.1998 року по 20.08.2013 року, неповнолітня ОСОБА_4 у спірній квартирі не проживала, в квартирі були зареєстрована та проживала тільки ОСОБА_5, яка була виселена з цієї квартири згідно рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.02.2013 року(а.с.12-13, 103-107, 156-159, 215).

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 березня 2011 року, яке набрало законної сили 06.06.2011 року, в рахунок погашення боргу ОСОБА_3 за кредитним договором від 28.04.2007 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором від 28.04.2007 року, а саме, на квартиру АДРЕСА_1, шляхом застосування процедури, встановленої ст.38 Закону України „Про іпотеку".

Відмовляючи у задоволенні позову про виселення ОСОБА_2 та неповнолітньої ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 , які, згідно довідок Центру обслуговування абонентів(а.с.47-48), вселилися і були зареєстровані у вказаній квартирі відповідно 23.08.2013 року та 11.09.2013 року, суд виходив з того, що оскільки вказана квартира, як предмет іпотеки, була придбана іпотекодателем ОСОБА_3 не за рахунок отриманих за кредитним договором від 28.04.2007 року коштів, то відповідно до ч.2 ст. 109 ЖК України відповідачі, як мешканці вказаної квартири, не можуть бути виселені з неї без надання їм іншого постійного житла.

Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України у постанові від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2830 цс 15, за змістом ст.ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та ст.. 109 ЖК України особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв»язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (ч.2 ст. 109 ЖК України). У такому випадку виселення здійснюється відповідно до ч.4 ст. 109 та ст. 132-2 ЖК України.

Фактично застосувавши при вирішенні спору зазначену правову позицію, суд не врахував, що положення ст. 40 Закону «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України мають застосовуватися у тому разі, коли підставою для виселення мешканців є прийняття рішення про звернення стягнення на жиле приміщення, як на майно, що було передано в іпотеку в порядку забезпечення виконання кредитних зобов"язань, однак за обставинами даної справи, у спірну квартиру відповідачі вселилися та були в ній зареєстровані вже після прийняття такого рішення і набуття банком права розпорядження квартирою шляхом її продажу, і як при укладанні договору іпотеки, так і на час звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру мешканцями спірного приміщення вони не являлись.

На порушення п.18.12. укладеного ОСОБА_3 договору іпотеки, з умовами якого погоджувався і ОСОБА_2, за адресою квартири АДРЕСА_1 він разом з неповнолітньою дочкою ОСОБА_4 поселилися та зареєструвалися без згоди банку, отже самоправно, а тому встановлений ч.2 ст. 109 ЖК України порядок виселення з одночасним наданням іншого постійного житла на них поширюватися не може.

Певні гарантії, що встановлені ст. 109 ЖК України, стосуються захисту лише законних прав осіб, що виселяються з іпотечного житла, на яке звернуто стягнення і придбаного не за рахунок кредитних коштів.

Таким чином, висновок суду про відсутність підстав для задоволення вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо виселення ОСОБА_2 з неповнолітньою дочкою ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 не можна визнати обгрунтованим, оскільки він не погоджується як з фактичними обставинами справи, так і з вимогами норм матеріального права, які суд застосував неправильно.

За вказаних обставин ухвалене по справі рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового, яким вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про виселення ОСОБА_2 з неповнолітньою дочкою ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 підлягають задоволенню.

Виходячи з положень ст. 7 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", рішення суду про позбавлення особи права власності або права користування жилим приміщенням, зокрема, про її виселення, є підставою для зняття її з реєстраційного обліку , отже заявлені, як окремі, вимоги позивача щодо зняття відповідачів з реєстрації не є передбаченим вказаним Законом способом захисту, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України у зв"язку з частковим задоволенням позову банку на його користь з ОСОБА_2 слід стягнути витрати по сплаті судового збору у сумі 633 грн. 36 коп.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2016 року по даній справі скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ПАТ КБ „ПриватБанк" задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_2 з неповнолітньою дочкою ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання їм іншого жилого приміщення.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору у сумі 633 грн. 36 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: