Рішення № 59510917, 01.08.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/586/16

Справа № 760/10037/14-ц

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2016 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді - Букіної О.М.

при секретарі - Січкар Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві, Служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання заповіту недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

03.02.2014 року Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1), ОСОБА_2 (АДРЕСА_3), ОСОБА_2 (АДРЕСА_2), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6), ОСОБА_2 ( Житомирська обл., Радомишльський район, с. Мала Рача), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_7) та просить визнати недійсним заповіт складений від імені ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_2, посвідченого державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори від 05.05.2004 року , зареєстрованого в реєстрі за №7-769.

Ухвалою суду від 14.05.2014 року поєднані в одному провадженні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (Російська Федерація) про визнання недійсним заповіту виділено в окреме самостійне провадження.

В обґрунтування поданого позову позивач посилається на те, що 05.05.2004 року ОСОБА_4 було складено заповіт, згідно якого на випадок смерті належну йому на праві власності частину квартири АДРЕСА_4 заповів ОСОБА_2.

Позивач посилається, що вказаний вище заповіт має бути визнаний недійсним, з підстав передбачених ч.2 ст. 1257 ЦК України, оскільки волевиявлення заповідача не відповідало його волі.

Свої вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_4

Як спадкоємець першої черги позивач звернувся до П'ятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

Державний нотаріус прийнявши заяву позивача повідомив, що 05.05.2004 року батько позивача ОСОБА_4 в Дев'ятій Київській державній нотаріальній конторі склав заповіт на користь ОСОБА_2, який зареєстровано в реєстрі за №7-769, згідно якого належну йому на праві власності частину квартири АДРЕСА_4 заповів ОСОБА_2.

Позивач вважає, що даний заповіт слід визнати недійсним з тих підстав, що зі змісту оспорюваного заповіту неможливо встановити точну волю заповідача щодо особи, на користь якої складно заповіт , тобто є незрозумілою особа спадкоємця.

Зазначає, що його батько завжди хотів заповісти своє майно спадкоємцю першої черги, тобто позивачу по справі.

Посилаючись на те, що позивачу невідома особа спадкоємця, зазначена у заповіті, здійснивши пошук у мережі інтернет та встановивши осіб з ідентичним прізвищем, ім'ям та по батькові, позивачем пред»явлено позов до даного відповідача, як до особи, яка є спадкоємцем за спірним заповітом.

Посилаючись на викладене, просив позов задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі та просила суд його задовольнити.

10.06.2015 року судом було винесено ухвалу про направлення окремого судового доручення до компетентного органу Російської Федерації для вручення відповідачу ОСОБА_2 копії позовної заяви та доданих до неї документів, а також повідомлення про дату судового розгляду по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві, орган опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання заповіту недійсним.

29.02.2016 року від компетентного органу Російської Федерації надійшли матеріали на виконання ухвали суду від 10.06.2015 року, в якому відповідач просить слухати справу у її відсутності.

Також у своїх поясненнях заперечуючи проти поданого позову зазначила, що не має жодного відношення до оспорюваного заповіту, оскільки ні позивача, ні спадкодавця вона не знає та родичів в Україні не має. За таких обставин, вважає себе неналежним відповідачем та просить відмовити в задоволенні позову.

Представник служби у справах дітей Солом»янської районної в м.Києві державної адміністрації позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник Головного управління юстиції у м.Києві в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений.

Вислухавши думку представника позивача та третьої особи-2, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності осіб, що не з»явились в судове засідання, за наявними матеріалами справи.

Суд, заслухавши пояснення предстаника позивача та представника третьої особи-2, дослідивши та оцінивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Сватівського районного управління Луганської області, ОСОБА_4 - батько позивача, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8).

Після його смерті відкрилась спадщина на ? частини квартири АДРЕСА_4( а.с.7).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за законом або за заповітом.

Судом встановлено, що позивач, як син померлого ОСОБА_4 звернувся з заявою про прийняття спадщини в порядку спадкування за законом ( а.с. 10).

Також встановлено, що за своє життя ОСОБА_4, було складено заповіт, відповідно до якого належну йому на праві власності частину квартири АДРЕСА_4, він заповів ОСОБА_2.

Даний заповіт було посвідчено 05.05.2004 року державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі №7-769 (а.с. 7).

Як вбачається з оспорюваного заповіту, в ньому відсутні інші відомості про особу на користь якої складено заповіт, крім її прізвища, ім»я та по батькові.

Позивач вважає, що даний заповіт слід визнати недійсним з тих підстав, що зі змісту оспорюваного заповіту неможливо встановити точну волю заповідача щодо особи, на користь якої складно заповіт, тобто є незрозумілою та викликає суперечки після відкриття спадщини.

Суд не знаходить підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст.1233,1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Згідно з ч. 2 ст. 1257 ЦК України, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до положень Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої наказом Мінюсту України № 20/5 від 03.03.2004 p., яка діяла на час посвідчення заповіту ОСОБА_4, зазначення інших відомостей про спадкоємця, зокрема, рік народження, місце проживання, не вимагається.

Дані обставини, як і відповідність заповіту складеного ОСОБА_4 від 05.05.2004 року вимогам ст.1248 ЦК України та вказаної вище Інструкції, встановлені рішенням Солом»янського районного суду м.Києва від 28.07.2010 року та рішенням Солом»янського районного суду м.Києва від 03.10.2012 року, які набрали чинності.

Як вбачається з матеріалів справи, заяву про прийняття спадщини в порядку спадкування за заповітом подано ОСОБА_2, в даний час ОСОБА_2, яка є племінницею померлого ОСОБА_4

Вказані обставини встановлені рішенням Солом»янського районного суду м.Києва від 05.09.2014 року, яке набрало чинності у встановленому законом порядку у справі за аналогічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1), ОСОБА_2 (АДРЕСА_3), ОСОБА_2 (АДРЕСА_2), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6), ОСОБА_2 ( Житомирська обл., Радомишльський район, с. Мала Рача), про визнання недійсним заповіту, згідно якого в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Даним рішенням, зокрема, встановлено, що особа, на користь якої було складено оспорюваний заповіт, як і право на отримання спадщини у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 є ОСОБА_2.

Також даним рішенням встановлено, що інші особи, які зазначені позивачем по справі є неналежними відповідачами.

За таких обставин, в задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав передбачених ч.2 ст.1257 ЦК України, в т.ч. внаслідок пред»явлення позову до неналежних відповідачів, відмовлено.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, дані обставини встановлені та відомі позивач і його представнику, а тому виходячи з вимог ст. 61 ЦПК Україні не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в

межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів висновків експертів.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Враховуючи наведене вище, суд вважає встановленим, що особою, на користь якої складено оспорюваний заповіт, є ОСОБА_2, яка звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 та як наслідок прийняла спадщину.

Аналізуючи матеріали справи та відповідність їх нормам матеріального права, виходячи з меж заявлених вимог, суд вважає, що обставини та підстави зазначені позивачем в обґрунтування позову, є недоведеними.

Разом з тим, як встановлено в суді, відповідач по даній справі з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до нотаріальної контори не зверталася, спадщини за спірним заповітом не приймала, що підтверджується поясненнями відповідача здобутих судом в порядку виконання судового доручення про надання правової допомоги (а..с. 134-135).

Таким чином, судом встановлено, що особа, яка є спадкоємцем за вказаним вище заповітом є саме ОСОБА_2, а не відповідач по даній справі.

На виконання вимог ст. 10 ЦПК України судом було з'ясовано у представника позивача обґрунтування вимог пред»явлення позову до неналежного відповідача.

Разом з тим, представник позивача в суді пояснила, що на її думку, відповідач є належним та наполягала на задоволенні позову. В обґрунтування чого посилаючись на те, що відповідач в майбутньому може звернутися з заявою про прийняття спадщини, оскільки його прізвище, ім'я, по батькові, співпадає з особою, що зазначена у спірному заповіті.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про визнання недійсним заповіту складеного ОСОБА_4 від 05.05.2004 року з підстав передбачених ч.2 ст.1257 ЦК України, є необґрунтованими та безпідставними.

Крім того, позов пред»явлений до неналежного відповідача, який має відповідати за позовом.

Доводи представника позивача щодо відсутності оригіналу заповіту, порушення кримінальної справи та розшуку в порядку кримінального провадження спадкоємця ОСОБА_2, не є предметом доказування у даній справі та виходять за межі заявлених вимог.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

З врахуванням вищезазначеного та керуючись ст. ст. 203,215, 1233, 1234, 1247, 1257 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 10,11, 33, 57-60, 61, 88, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту, відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя: