Рішення № 59509267, 04.08.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі суддів: Бондаренко Н.В., Шимківа С.С., Ковалевича С.П.,

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Комунальне підприємство "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" про визначення частки спадкодавця в спільній сумісній власності, встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на частину спадкового майна, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання права власності на будинок,

заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представника, відповідачки ОСОБА_2 та її представника, перевіривши матеріали справи, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 червня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа КП "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" про визначення частки спадкодавця в спільній сумісній власності, встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на частину спадкового майна відмовлено.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання права власності на будинок задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на будинок №64 по вул. Голубина в м. Рівне.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликається на незаконність та необрунтованість рішення суду в зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що судом безпідставно застосовано норми чинного ЦК України до правовідносин щодо спадкування майна після смерті її матері ОСОБА_4, які виникли до набрання ним чинності і не застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню.

З оскаржуваного рішення суду не можливо встановити на підставі чого суд відмовив в задоволенні її позовних вимог.

Поза увагою суду залишились ті обставини, що всі відповідачі визнали обставини, на які вона покликалась в обґрунтування своїх позовних вимог, що відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України звільняє її від обов'язку їх доводити.

Зокрема, відповідач ОСОБА_3 подав до суду нотаріально посвідчену заяву на від 11.06.2015 року про визнання її позову та викладених в ньому обставин.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні, в своїх письмових запереченнях на її позов та в своїй зустрічній позовній заяві не заперечує те, що спірний будинок по вул. Голубиній, 64 в м. Рівне був побудований їхніми батьками в період зареєстрованого шлюбу та є їх спільною сумісною власністю і частка їхньої померлої матері в цьому будинку становить 1/2 частину, і що вона прийняла спадщину після смерті матері у встановлений законом строк.

Вважає, що оскільки її батько ОСОБА_5 не був власником всього домоволодіння, яке було відчужено ним на користь її сестри оспорюваним договором дарування, частина даного нерухомого майна в силу закону належала її померлій матері, після смерті якої вона прийняла спадщину, яка складається з 1/4 його частини, а частки співвласників майна визначені не були, то даний правочин повинен бути визнаний судом в цілому недійсним.

З листа за підписом начальника КП "РМБТІ" № 277 від 1.06.2016 року вбачається, що свідоцтво про право власності від 2007 р., видане на ім'я ОСОБА_5 не є окремим правовстановлювальним документом, що підтверджує набуття ним одноособово права особистої приватної власності на спірний будинок після смерті її матері, а просто було видане взамін іншого правовстанвлювального документу, якого в зв'язку зі змінами в законодавстві не має серед переліку право встановлювальних документів, однак який був в такому переліку на час введення даного будинку в експлуатацію.

Крім того, не визнавши недійсним договір дарування спірного житлового будинку на ім'я ОСОБА_2, суд повторно при наявності чинного договору дарування, визнав за нею право власності на це нерухоме майно, грубо проігнорувавши правову позицію, викладену в постанові ВСУ у справі № 1622цс15.

З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 20 травня 1956 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом серії ЯФ №466866, виданим Краївською сільською радою Гощанського району Рівненської області.

Відповідно до договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку на праві особистої власності від 11.07.1960 року, посвідченого 21.09.1960 року нотаріусом Ровенської нотаріальної контори ОСОБА_6 та зареєстрованого в реєстрі за № І-7088, виконавчим комітетом Рівненської міської ради ОСОБА_3 було виділено земельну ділянку №64 по вул. Єрмака (Голубина) в м. Рівне.

Згідно акта прийняття в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 28.12 1970 року, виданого інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю м. Рівне, прийнято в експлуатацію домоволодіння ОСОБА_3, що знаходиться за адресою вул. Єрмака (Голубина), 64 в м. Рівне

Відповідно до ст. 22 та ст.28 КпШС України (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. У разі поділу такого майна їх частки визнаються рівними.

Таким чином, оскільки будинковолодіння №64 по вул. Голубина в м. Рівне було набуто ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під час шлюбу, то воно було їх спільною сумісною власністю, що сторонами не заперечується.

Згідно свідоцтва про смерть серії 1-ПО №101863 від 15 жовтня 2001 року ОСОБА_4 померла 14 жовтня 2001 року.

Отже, спадкові правовідносини, підставою виникнення яких стала смерть: ОСОБА_4 регулюються нормамиЦК УРСР, оскільки виникли до 1 січня 2004 року і спадкоємці за законом юридично чи фактично вчинили дії, які свідчили про прийняття ними спадщини.

Спадкоємцями першої черги були її чоловік ОСОБА_3 та діти ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5

Відповідно до ст. 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.

Порядок прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 визначаєстаття 549 ЦК УРСР, яка серед способів прийняття спадщини передбачала і фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

13 березня 2008року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на грошовий вклад. Свідоцтво про право на спадщину за законом на будинок по вул.Голубина,64 в м.Рівне не видавалось.

Відповідно до п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 14 червня 1994 року (яка була чинною на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4І.) доказом вступу в управління чи володіння майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки тощо. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

З матеріалів справи вбачається, що 16.10.2015 року на підставі ст.1300 ЦК України державним нотаріусом Другої Рівненської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 було видано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4, на 1/2 частину майна кожному, яке складається з компенсаційного рахунку №59818 із залишком коштів на суму 2400,3 грн., що знаходяться на зберіганні в секторі обслуговування фізичних осіб АТ "Ощадбанк", компенсаційного рахунку №4637 із залишком коштів на суму 755,1 грн., що знаходяться на зберіганні в ТВБВ №10017/037 АТ "Ощадбанк" і належать померлій відповідно до довідки №28/03-03/3561, виданої 02.10.2015 року АТ "Ощадбанк".

Вказане свідоцтво про право на спадщину ніким не оспорене та є чинним, а тому позивачка за первісним позовом прийняла спадщину після смерті матері і даний факт доказуванню у судовому порядку не потребує.

ОСОБА_8 поставила вимогу про визначення частки її покійної матері у спільній сумісній власності подружжя та визнання за нею, як спадкоємцем права власності на ? частину будинковолодівння.

До складу спадщини входять усі права та обовязки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Встановлено, що домоволодіння було здане в експлуатацію 10.02.1970року та складалося з будинку загальною площею 63,3 кв.м, зовнішні розміри у плані основної частини будинку 8,3х8,9, прибудови 2,2х5,8м, будинок вкритий шифером, опалення пічне.

Таким чином, до складу спадщини входила ? частина будинковолодіння, яка належала ОСОБА_4 на час смерті, тобто у стані на 10.02.1970року.

Докази про те, що в період з моменту введення у експлуатацію будинку по день смерті спадкодавиці будинковолодіння переобладнано, переплановано чи реконструйовано і це перероблене нерухоме майно прийнято в експлуатацію відсутні.

Відповідно до ст.552 ЦК УРСР спадкоємець, який вступив у володіння і управління спадковим майном до зявлення інших спадкоємців, не вправі розпоряджатися спадковим майном(продавати, заставляти та ін.), поки не мине 6 місяців з дня відкриття спадщини або поки не буде одержано ним свідоцтво про право на спадщину.

Як зазначено вище свідоцтво про право на спадщину за законом на будинковолодіння спадкоємцям не видавалось.

Свої права на спадщину позивачка заявила лише у серпні 2015року, тобто через 14 років після смерті матері.

26 листопада 2007року ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право власності на будинковолодіння по вул.Голубина,64 в м.Рівне. Відповідно до опису обєкта та витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно спірне домоволодіння складається із житлового будинку площею 84,1 кв.м, сараю, гаража із шлакоблоків, металевого гаража, вбиральні, літньої кухні, домоволодіння огороджене металевою сіткою, подвіря замощене, ворота. В свідоцтві зазначено, що воно видане взамін Договору на забудову від 21.09.1960року.(а.с.29,52 т.2)

Таким чином встановлено, що після смерті ОСОБА_4 будинковолодіння зазнало значних поліпшень та істотно збільшилося у своїй вартості.

Відповідно до ч.1ст.317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користуваннята розпорядження своїм майном.

30 січня 2008року ОСОБА_3 подарував своїй доцчі ОСОБА_2 будинковолодіння по вул.Голубина,64 в м.Рівне та земельну ділянку за цією ж адресою. В договорі дарування зазначено, що домоволодіння належить дарувальникові на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно виданого виконкомом Рівненської міської ради 26.11.2007року.

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог, визначених ч.ч. 2, 3 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Вказане свідоцтво є чинним.

Із матеріалів справи вбачається, що після отримання в дар спірного нерухомого майна, ОСОБА_2 здійснила реконструкцію будинку, зокрема частина будівель була знесена, зведені нові будівлі, демонтовано пічне опалення, здійснено перепланування будинку, повністю замінено благоустрій території, електропроводку та нагрівальні елементи тощо.

Отже, вищевказаними доказами підтверджується, що після відкриття спадщини у 2001році і до предявлення позивачкою вимог на її частину (2015р.) будинковолодіння по вул.Голубина,64 в м.Рівне внаслідок переобладнання, перепланування та реконструкції, зазнало таких змін, що унеможливлює визначення частки ОСОБА_4, на яку відкрилася спадщина та відповідно частки ОСОБА_1 у цьому будинку на яку вона претендує. Підстави для визнання договору дарування будинку недійсним відсутні.

Покликання позивачки на те, що ОСОБА_3 визнав позовні вимоги за первісним позовом, а тому вони підлягають задоволенню не ґрунтуються на нормах ч.4 ст.174 ЦПК України, оскільки порушують права та інтереси нового власника ОСОБА_2

З огляду на вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_1 про визначення частки спадкодавця в спільній сумісній власності, встановлення факту прийняття спадщини визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на частину спадкового майна задоволенню не підлягають.

Що стосується вимог зустрічного позову про визнання права власності, то вони не можуть бути задоволені, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1ст. 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з вимогами ст.392 ЦК України власник майна може предявити позов про визнання його власності, якщо не право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом цієї норми цивільне право підлягає захисту в разі, коли сторони не перебувають між собою в зобовязальних відносинах, і при цьому має місце його реальне оспорювання учасником цивільних відносин, унаслідок чого власник майна (у цьому випадку позивач за зустрічним позовом) не може належним чином реалізувати свої правомочності у звязку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб. У контексті цієї норми закону предявлення первісного позовуОСОБА_1, яка поставила питання про визнання договору дарування недійсним з підстав порушення її прав на спадкове майно, не можна вважати подією, яка свідчить про оспорювання праваОСОБА_2 на спірне майно, а томутаке право позивачки за зустрічним позовомне підлягає захисту шляхом визнання за нею права власності на спірне будинковолодіння. Порядок набуття права власності за договором дарування нерухомого майна визначений ст.719 ЦК України, ч. ч. 3, 4ст. 334 ЦК України,ч. 3ст. 640 ЦК України, а тому на підставіст. 392 ЦК України право власності на указане майно не набувається.

Проте суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув і, безпідставно повторно визнав за нею правоприватноївласності на це майно, що суперечить вимогамст. 15 ЦК України.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 325 ЦПК України, ст.ст. 548, 549, 554 ЦК УРСР, ст.ст. 203, 215 ЦК України колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 червня 2016 року скасувати.

ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Комунальне підприємство "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" про визначення частки спадкодавця в спільній сумісній власності, встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на частину спадкового майна відмовити.

ОСОБА_2 в зустрічному позові до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання права власності на будинок відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді: Бондаренко Н.В.

ОСОБА_9

ОСОБА_10