Ухвала суду № 59508876, 03.08.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 527/1686/15-ц Номер провадження 22-ц/786/2227/16Головуючий у 1-й інстанції Марущак Р.М. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів : Обідіної О.І., Бутенко С.Б.,

при секретарі Зеленській О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг України" на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 16 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг України" про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Євролізинг України" про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів.

Позов ОСОБА_2 мотивував тим, що 13 травня 2015 року між ним та ТОВ "Євролізинг Україна" був укладений договір фінансового лізингу № 002045 з додатками, відповідно до якого предметом лізингу є трактор МТЗ-82.1, зазначений у п.1.1 договору та специфікації, що є додатком № 2 до договору. Спірний договір не відповідає вимогам закону України «Про фінансовий лізинг» та нормам ЦК України в частині обов»язкової істотної умови - індивідуального визначення предмета лізингу у обсягах передбачених законом.

Не відповідають вимогам законодавства і договірні умови щодо платежів, які лізингоодержувач повинен здійснити на користь лізингодавця. Договором від 13 травня 2015 року передбачено першочерговий одноразовий «адміністративний платіж» за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, який по своїй суті не є лізинговим, і визначений у невиправдано великому розмірі - 10% ціни предмету лізингу, що у грошовому еквіваленті складає 1814, 81 євро.

Вказаний пункт договору порушує принцип добросовісності і справедливості, адже фактично йдеться про виготовлення стандартної форми договору. Відповідач включив його у договір незаконно. За договірними умовами адміністративний платіж прямо пов»язаний із наданням предмету лізингу, тобто без сплати адміністративного платежу предмет лізингу не надається. Тому недійсність договірних умов, пов»язаних із сплатою адміністративного платежу, обумовлює недійсність договору в цілому, адже зумовлює зміну інших положень договору.

Також позивач вказав, що умови договору про збільшення розміру адміністративного платежу в разі збільшення вартості предмету лізингу, неповернення різниці адміністративного платежу в разі зменшення вартості предмету лізингу, неповернення цього платежу у випадку розірвання договору лізингу, застосування штрафу, неповернення 40% авансових платежів у разі розірвання договору, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов"язків сторін, тому він вважає, що вищевказані умови договору фінансового лізингу є несправедливими і мають бути визнані недійсними.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати договір фінансового лізингу № 002045 від 13 травня 2015 року недійсним та стягнути з ТОВ "Євролізінг Україна" на його користь сплачені на рахунок відповідача 49000 грн.

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 16 червня 2016 року позов ОСОБА_2 до ТОВ "Євролізинг Україна" про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів - задоволено повністю.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу №002045 від 13 травня 2015 року, укладений між ТОВ "Євролізинг Україна" та ОСОБА_2

Стягнуто з ТОВ "Євролізинг Україна" на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 49 000 гривень.

Стягнуто з ТОВ "Євролізинг Україна" на користь держави судовий збір у сумі 733 грн.

З рішенням суду не погодилося ТОВ "Євролізинг Україна", яке його оскаржило, просило скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2, посилаючись на неповне з'ясування судом обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Сторони у судове засідання не з'явилися, будучи у порядку встановленому законом повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.

Позивачем ОСОБА_2 надано заперечення на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що рішення районного суду винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права з урахуванням всіх обставин справи, тому просить суду залишити в силі, а апеляційну скаргу відповідача відхилити.

Також позивачем надано заяву про відкладення розгляду справи, у зв'язку з його хворобою, однак колегія суддів не приймає дану заяву до уваги, оскільки ОСОБА_2 ненадано доказів на підтвердження факту хвороби.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 13 травня 2015 року між позивачем та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу № 002045 з додатками, за умовами якого ТОВ «Євролізинг «Україна», як лізингодавець, зобов'язалося придбати у свою власність предмет лізингу МТЗ-82.1, вартістю 18148,15 євро та передати його у користування позивача, як лізингоодержувача, який у свою чергу зобов'язався сплачувати за користування предметом лізингу щомісячні лізингові платежі у розмірі 293,58 євро (п.10.3). Договір фінансового лізингу передбачав право ОСОБА_2 отримати предмет лізингу у власність за умови повної сплати його вартості та інших витрат( а.с.8-13).

Згідно пункту 1.7 договору предмет лізингу передається у користування лізингоодержувача не пізніше 120 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок товариства адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмету лізингу . /а.с. 8 зворотня частина/

Розміри зазначених платежів визначені в п. 10.3 договору та в додатку № 1 до договору: адміністративний платіж - 10% відсотків вартості предмета лізингу - 1814,81 євро, авансовий платіж - 50 % вартості предмета лізингу, комісія за передачу предмету лізингу (3%) - 544,44 євро. /а.с. 11 зворотня сторона/

В день укладення договору - 13.05.2016 року, на виконання умов договору фінансового лізингу позивач сплатив лізингодавцю 49 000 грн. адміністративного платежу, що підтверджено квитанцією про здійснення касової операції № N1A2J59542 від 13.05.2015 року./а.с.16/

Умовами договору лізингу також було передбачено:

П.1.4. Лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

П.12.1.Лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж та частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір. В такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу, 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

Згідно ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 807 ЦК України встановлено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до ч.1 ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу здійснюються продавцем (постачальником) на підставі договору між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником).

Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 3 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 6, ч. 1 ст. 7, ч. ч. 1, 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

У відповідності до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Задовольняючи позовні вимоги районний суд виходив з того, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Зміст статті 12 Договору, зокрема, пункту 12.1, свідчить про встановлення жорсткої односторонньої відповідальності лише лізингоодержувача за порушення зобов'язань за договором і за розірвання договору за його ініціативою. Положення статті 12 Договору усувають відповідальність відповідача, не надають право споживачу вимагати дострокового розірвання договору, передбачають покладення на лізингоодержувача штрафу за дострокове розірвання договору, і надають відповідачу право не повертати адміністративний платіж за організацію договору та 40% суми авансових платежів у випадку дострокового розірвання договору споживачем, що є обмеженням визначених пунктами 3, 6 ч. 1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності, а також передбачених ч. 1 ст. 7, п. 3 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» прав споживача на розірвання договору.

В договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені Законом України «Про фінансовий лізинг", ЦК України, повністю виключена відповідальність відповідача за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Згідно із ч. ч. 1, 2, п. п. 2 - 4, 7, 10 - 13 ч. 3, ч. ч. 4 - 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

За правилами частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Посилання апелянта на те, що позивач підписав договір і тим самим погодився на всі умови які в ньому зазначені, не заслуговують на увагу, оскільки споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт,послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання. Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбання не потрібної йому послуги.

Доводи відповідача не доводять дотримання вимог закону в частині погодження такої істотної умови договору як предмет лізингу у чітко встановлених законом обсягах щодо індивідуальної визначеності предмету лізингу, передбачених ст. 1, ч.1 ст. 3, ч.2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ч. 1 ст. 628, ст.ст. 806,807,184 ЦК України. Відтак не доводить невідповідність змісту договору вимогам, визначених ст. 203 ЦК України, що є самостійною підставою, передбаченою ст. 215 ЦК України для визнання договору недійсним.

Доводи апеляційної скарги, щодо відсутності необхідності нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу, не ставлять під сумнів правильність рішення суду першої інстанції виходячи із наступного.

Так, розглядаючи указаний позов, суд першої інстанції, правильно виходив із того, що за змістом укладеного між сторонами у справі договору фінансового лізингу від 13 травня 2015 року, цей договір за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, проте, як установив суд, цей договір усупереч вищевказаним нормам матеріального права не було посвідчено нотаріально.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс16, яка відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що вказаною постановою Верховний Суд України, залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким договір лізингу був визнаний недійсним, оскільки суд вірно вирішив справу по суті.

Інші доводи апеляційної скарги також не приймаються колегією суддів та зводяться переважно до незгоди з рішенням суду.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, не спростовують висновки суду першої інстанції, суд першої інстанції прийшов до вірного по суті рішення, а тому підстави для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308, 314, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг України"- відхилити.

Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 16 червня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді: С.Б. Бутенко

О.І. Обідіна

Згідно оригіналу В.П. Пікуль