Постанова № 59504964, 20.07.2016, Новозаводський районний суд м. Чернігова

Справа№751/5503/16-а

Провадження №2-а/751/184/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2016 року м. Чернігів

Новозаводський районний суд міста Чернігова

у складі: головуючого-судді Овсієнко Ю.К.,

при секретарі Талибова В.О.,

за участю позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

30 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, в якому просить визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у призначенні йому пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ; зобов'язати відповідача провести обчислення йому пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ з 12 травня 2016 року виходячи з розміру пенсії 80% від суми щомісячного заробітку.

Свої вимоги мотивує тим, що 12 травня 2016 року він звернувся до відповідача з належним пакетом документів за призначенням йому пенсії за вислугою років у відповідності до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру». Проте, відповідно до листа Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України за № 3837 від 23 травня 2016 року у призначенні зазначеного виду пенсії йому відмовлено через відсутність через відсутність необхідного спеціального стажу, а саме: неможливість зарахувати вислугу років, що давала б право на пенсію згідно Закону період служби в органах внутрішніх справ ЧМВ УМВС України в Чернігівській області у зв'язку з відсутністю документів, які б підтверджували його службу в органах внутрішніх справ на посадах начальницького складу. Також у вказаному листі зазначено, що прокурори у відповідності до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку та наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців. Пояснює, що з 31.05.1994 по 21.03.1996 року він проходив військову службу в Збройних силах України, що становить 1 рік 9 місяців 21 день. З 07.05.1997 року по 21.02.2005 року працював на посаді міліціонера, помічника слідчого, слідчого СВ ЧМВ УМВС України в Чернігівській області, що становить 7 років 9 місяців 15 днів. З 14.09.2005 року і станом на день звернення до відповідача працював на прокурорсько-слідчій посаді 10 років 6 місяців 18 днів. Також зазначає, що діючі на той час норми Закону України «Про прокуратуру» передбачали, що право на пенсійне забезпечення за вислугою років набувається за наявності 20 річного стажу роботи. Вважає, що відмовляючи у призначенні йому пенсії за вислугою років відповідач неправильно тлумачить норми чинного законодавства України, чим порушує його соціальні права.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити. В своїх поясненнях посилався на обставини, викладені позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце його проведення повідомлений належним чином. В матеріалах справи наявне заперечення відповідача, в яких в задоволенні адміністративного позову просить відмовити (а.с. 26-27). Також наявне клопотання представника відповідача про розгляд справи без його участі (а.с. 33).

Вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 12.05.2016 року ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України з заявою про призначення йому пенсії за вислугу років на підставі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру», зокрема 80 відсотків суми місячної чинної заробітної плати.

Листом від 23 травня 2016 року за № 3837/05 відповідачем було відмовлено в призначенні пенсії. Позивач з відмовою не погодився та звернувся до суду із даним позовом.

З оглянутої судом копії трудової книжки НОМЕР_1, заведеної на ОСОБА_1, вбачається, що в період з 31.05.1994 року по 01.04.1996 року позивач проходив службу в армії (а.с. 10 на звороті); в період з 07.05.1997 року по 21.02.2005 року працював на посаді міліціонера, помічника слідчого, слідчого СВ ЧМВ УМВС України в Чернігівській області (а.с. 11 на звороті); з 14.09.2005 року і по теперішній час працює на прокурорсько-слідчій посаді (а.с. 11, 12, 14).

Згідно копії послужного списку особистий НОМЕР_2 ОСОБА_1, останньому 23.04.1997 року присвоєно спеціальне звання сержанта міліції, 31.07.1998 р. - молодшого лейтенанта міліції, 31.08.1999 року - лейтенанта міліції, 31.08.2001 року - старшого лейтенанта міліції, 21.05.2004 року - капітана міліції (а.с. 15).

Відповідно до п. 2 Розділу І Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою КМ УРСР від 29 липня 1991 р. № 114, спеціальні звання сержанта міліції, молодшого лейтенанта міліції, лейтенанта міліції, старшого лейтенанта міліції та капітана міліції віднесені до посад молодшого та середнього начальницького складу.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно - правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).

22.05.2008 року Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, згідно з яким «…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

На момент призначення позивача на роботу в органах прокуратури України (14.09.2005 року) діяв Закон № 1789-ХІІ.

Статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Таким чином, 12.07.2001 позивач набув право виходу на пенсію після набуття ним стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку.

На теперішній час діє Закон № 1697-VII, частиною першою статті 86 якого встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:

по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років;

з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років;

з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років;

з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;

з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років;

з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Таким чином, статтею 86 Закону № 1697-VII збільшено стаж роботи позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001 року), з 20 до 22 років 6 місяців, що є звуженням прав позивача в розумінні Конституції України.

3. Частинами першою - третьою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні адміністративної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини; звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).

Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства» (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003).

Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які ґрунтувалися нормах статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001), і які були звужені статтею 86 Закону № 1697-VII.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов обґрунтований та підлягає до задоволення.

Оскільки позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір, а тому його необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 в розмірі 551 грн. 20 коп.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 11, 17, 69-71, 72, 94, 99, 100, 122, 158-163, 167, 267 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати неправомірними дії Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ.

Зобов'язати Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України провести обчислення ОСОБА_1 пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ з 12 травня 2016 року виходячи з розміру пенсії 80% від суми щомісячного заробітку

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 551 грн. 20 коп.

Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Новозаводський районний суд міста Чернігова шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Ю.К. Овсієнко