Ухвала суду № 59502649, 04.08.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження апел.суду №11-кп/790/1436/16 Головуючий 1 інстанції: Ариничева С.А.

Справа суду 1-ї інстанції № 641/1180/16-к

Категорія: ст.185 ч.2 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді Шабельнікова С.К.,

суддів Ємця О.П., Снігерьової Р.І.,

за участю секретаря Боровської О.В.,

прокурора Кочетова В.Ю.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження № 12016220540000117 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Комінтернівського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2016 року, ухвалений стосовно ОСОБА_1, -

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, який не працює, одруженого, який має на утриманні малолітню дитину - сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого, останній раз: 03.06.2015 року вироком Московського районного суду м. Харкова за ст.185 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст.ст.75 КК України, звільнений з випробувальним строком на 3 роки,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч.2 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Відповідно до ст. 71 КК України, за сукупністю вироків до покарання призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Московського районного суду м. Харкова від 03 червня 2015 року та остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяці.

Строк покарання ОСОБА_1 визначено обчислювати з часу затримання, тобто з 28 січня 2016 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду у сумі 8585, 17 грн. та моральну шкоду у сумі 1000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави (код доходів 24060300 розрахунковий рахунок 31419544700005 код банку 37999680 МФО 851011 УДКС України в Комінтернівському районі м. Харкова) процесуальні витрати на проведення товарознавчих експертиз у сумі 613, 80 грн.

Запобіжний захід по кримінальному провадженню не обирався.

Згідно вироку, ОСОБА_1 05 січня 2016 року близько 21.00 год., більш точного часу не встановлено, перебуваючи у квартирі 53, будинку 142-Б, розташованого по пр-ту Героїв Сталінграда в м. Харкові, до якої ОСОБА_1 мав вільний доступ у звязку з тим, що був запрошений мешканцями вищевказаної квартири, знаходячись у коридорі квартири, на ґрунті раптово виниклого умислу, спрямованого на таємне викрадення чужого майна, впевнившись, що за його злочинними діями ніхто не спостерігає і використавши той факт, що поряд нікого не має, діючи умисно, протиправно, з корисливих мотивів, переслідуючи мету наживи і незаконного збагачення, шляхом вільного доступу, повторно, викрав з сумок, які знаходилися на полиці для взуття, що належать ОСОБА_4 та ОСОБА_3 майно а саме: мобільний телефон «DEX GS 454», вартістю 1696 гривень та мобільний телефон «Lenovo S660» - вартістю 3832 гривень, які належать ОСОБА_4, а також мобільний телефон «SAMSUNG Galaxy J5», модель «SM- J500HZDDSEK» вартістю 3840 гривень, карту памяті Apacer microSDHC Class 10 UHS-I 32 Gb, вартістю 246 гривень, мобільний телефон Samsung Galaxy Young модель «GT-S6312WRASEK» вартістю 721 гривня, грошові кошти в сумі 1200 гривень, які належать ОСОБА_3, чим завдав ОСОБА_4 матеріальну шкоду на суму 3832 грн., ОСОБА_3 на суму 4813 грн.

Після скоєння крадіжки ОСОБА_1 з викраденим зник з місця події, розпорядившись ним на власний розсуд.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 просить вирок районного суду в частині призначеного покарання змінити у звязку з його суворістю та зменшити призначене йому покарання. Своє апеляційне прохання апелянт обґрунтовує тим, що він вчинив злочин внаслідок важкого матеріального становища, має хронічні захворювання, у звязку з чим вважає призначене покарання за злочин середньої тяжкості є занадто суворим.

Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі, а також заперечення прокурора, що вважав оскаржуваний вирок законним та обґрунтованим, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вирок у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу обвинуваченого належить залишити без задоволення, з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції розглянув провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_1 відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України. Учасники кримінального провадження не заперечували проти такого розгляду, їм було з достатньою повнотою роз'яснено суть та наслідки розгляду кримінального провадження у скороченому порядку, тому суд обґрунтовано визнав недоцільним дослідження інших доказів, крім показань обвинуваченого та дослідження даних про його особу.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення злочину, що зазначені у вироку, та кваліфікація дій обвинуваченого за ст.185 ч. 2 КК України у апеляційній скарзі ОСОБА_1 не оспорюються, а тому, у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, ці обставини в апеляційному порядку не перевіряються.

Переглядаючи вирок в частині правильності призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо та правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, особу винного та обставину, що помякшує покарання.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до норм ст. 65 КК України та розяснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобовязані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що помякшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Як вбачається з оскаржуваного вироку, ОСОБА_1 призначено покарання за злочин щодо вчинення дій, повязаних з таємним викраденням чужого майна, вчинене повторно , - у виді позбавлення волі в умовах його реального відбування, за ст. 185 ч. 2 КК України строком на 3 роки, - тобто в мінімальних межах строку цього виду покарання, що передбачено санкцією відповідної частини цієї статті КК України.

При цьому належить взяти до уваги те, що суд мотивував таке рішення не лише ступенем тяжкості вчиненого злочину, який є злочином середньої тяжкості, але при цьому визнав та врахував обставину, що помякшує покарання, а саме щире каяття, повязане з визнанням вини, обєктивним усвідомленням неприпустимості злочинної поведінки в майбутньому. Вказані обставини сторонами не оспорюються.

Разом з цим, апеляційні доводи обвинуваченого, про зайву суворість призначеного на підставі ст. 71 КК України остаточного покарання, - у виді позбавлення волі строком на 5 років 2 місяці, шляхом часткового приєднання не відбутого покарання за попереднім вироком Московського районного суду м. Харкова від 3 червня 2015 року у виді 5 років позбавлення волі, - та повязане з цим апеляційне прохання щодо зміни вироку, шляхом застосування норм ст. 75 або ч. 1 ст. 69 КК України, тобто звільнення від відбування покарання з випробуванням, або призначення його нижче від найнижчої межі, встановленої у ст. 185 ч. 2 КК України, або можливості перейти до іншого більш мякого виду основного покарання, не зазначеного в санкціях цих статей КК України, на думку колегії суддів - є безпідставними. Згідно даних кримінального провадження та поданої апеляційної скарги обєктивно відсутні обставини, які істотно зменшують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а твердження ОСОБА_1, щодо їх наявності повністю спростовуються висновками суду, зазначеними у оскаржуваному вироку, якими належним чином обґрунтовані вид та міра покарання ( арк. 74 - 76) .

На думку колегії суддів, апеляційні доводи обвинуваченого щодо погіршення його матеріального стану а також стану здоровя - як збігу життєвих обставин, внаслідок яких було вчинено повторно корисний та умисний злочин щодо заволодіння чужим майном не можуть вважатися обставинами, що істотно знижують ступень тяжкості вчиненого ним злочину та належними підставами для звільнення від відбування покарання з випробуванням, а так само і сукупність незадовільних даних про особу винного та обставина, що помякшує покарання, які були досліджені, встановлені та обєктивно враховані судом першої інстанції при призначенні покарання, за сукупністю вироків - шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком за тотожний злочин, вчинений ним під час випробування, що підтверджується змістом висновків суду зазначених у мотивувальній частині оскаржуваного вироку.

Отже, апеляційні вимоги ОСОБА_1 про застосування судом апеляційної інстанції норм ст.ст. 69, 75 КК України, з урахуванням наведених ним доводів, належить вважати безпідставним, оскільки вони мають суто субєктивний характер, тобто наведені ним доводи не можуть вважатися достатніми підставами для повторного помякшення покарання за вчинені ним злочини, оскільки вони вже обєктивно враховані судом першої інстанції при призначенні покарання.

При цьому належить взяти до уваги те, що апеляційні доводи ОСОБА_1 про щире каяття, повязане з визнанням вини, обєктивним усвідомлення ним неприпустимості злочинної поведінки в майбутньому, тобто наявності обставини, що помякшує покарання, - належно враховані судом першої інстанції, про що свідчить зміст відповідних висновків у мотивувальній частині вироку, які стосуються обєктивно встановлених обставин події злочинів, кваліфікації дій обвинуваченого за ст.ст. 185 ч. 2 КК України та обєктивно досліджених даних про його особу, які суд брав до уваги при призначені покарання, повязаного з ізоляцією від суспільства у виді позбавлення волі.

Твердження у апеляційній скарзі обвинуваченого ( арк. 95-96), що остаточно призначене судом першої інстанції покарання у виді позбавлення волі строком на на 5 років 2 місяці, не відповідає ступеню тяжкості вчинених ним злочинів та особі обвинуваченого внаслідок суворості, колегія суддів вважає необґрунтованими і дійшла висновку про те, що при призначені цього покарання, суд у повній мірі дотримався вимог кримінального закону, що містяться у нормах ст.ст. 50, 65, 66, 67, 71 КК України, призначивши покарання в мінімальних межах санкції ст. 185 ч. 2 КК України, що передбачає альтернативні види покарань, у виді позбавлення волі, додержуючись принципу законності, індивідуалізації, справедливості та обґрунтованості покарання, а також дослідивши данні про особу обвинуваченого та обєктивно встановивши, що ОСОБА_1 в має непогашені судимості за вчинення умисних корисливих злочинів проти власності, на будь-яких обліках лікарів не перебуває, одружений, має неповнолітню дитину, за місцем мешкання характеризується негативно, при цьому було враховано наявність обставини, що помякшує покарання .

З огляду на викладене, при апеляційному перегляді кримінального провадження не встановлено підстав для застосування норм ст.ст.75, 69, 69-1 КК України.

Таким чином, призначене судом першої інстанції покарання у той спосіб, як це зазначено у вироку, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів, а тому відповідає вимогам ст. 65 КК України, оскільки за своїм видом і розміром є справедливим, через що підстав для зміни вироку за доводами обвинуваченого про зайву суворість покарання, колегія суддів не вбачає.

Крім того, як вбачається з ухвали Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04 лютого 2016 року (арк. 12) та довідки, наданої до Апеляційного суду Харківської області за підписом в.о. начальника відділу по контролю за виконанням судових рішень Харківської УВП №27 ОСОБА_5, ОСОБА_1 залишено у Харківському слідчому ізоляторі у звязку з розглядом кримінального провадження № 12016220540000117.

Відповідно до п. ґ) абз. 4 ч.5 ст.72 КК України, у строк попереднього увязнення включається строк перебування особи, яка відбуває покарання, в установах попереднього увязнення для проведення слідчих дій або участі у судовому розгляді кримінального провадження.

Враховуючи вищенаведене, на підставі ч.5 ст.72 КК України, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, належить зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього увязнення, тобто тримання під вартою в умовах Харківського слідчого ізолятору з 04 лютого 2016 року по 04 серпня 2016 року включно, із співвідношення один день тримання під вартою відповідає двом дням позбавлення волі.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 ч. 1 п. 1, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Комінтернівського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2016 року, ухвалений стосовно ОСОБА_1 залишити без змін.

На підставі ст.72 ч.5 КК України, зарахувати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, строк попереднього увязнення з 04 лютого 2016 року по 04 серпня 2016 року включно із співвідношення одному дню тримання під вартою відповідають два дні позбавлення волі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_1 - в той самий строк з дня вручення йому копії мотивованої ухвали.

Судді

______ ____ _____

ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8