Рішення № 59497106, 02.08.2016, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/889/16-ц

Провадження № 2/147/447/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.08.2016 року смт. Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі

головуючого судді: Савченко С.М.,

секретаря Чудак Г.І.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача адвоката Дудін Л.В.,

відповідача ОСОБА_3,

представника третьої особи Ременюк К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа Ободівська сільська рада Тростянецького району Вінницької області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням у зв'язку з відсутністю в ньому понад шість місяців,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася з даним позовом до ОСОБА_3, третя особа Ободівська сільська рада Тростянецького району Вінницької області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням у зв'язку з відсутністю в ньому понад шість місяців

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач у житловому будинку АДРЕСА_1 фактично двадцять років не проживає та є таким, що втратив право користування ним внаслідок відсутності його понад встановлені строки визначені ст. 71 ЖК України. В порушення вимог чинного законодавства за власною ініціативою реєструватися за місцем фактичного проживання не бажає.

На даний час позивач ОСОБА_1 планує подати заяву на отримання субсидії на житлово-комунальні послуги, проте оскільки в житловому будинку зареєстрований відповідач, який не підтримує з нею жодних стосунків, у неї немає можливості це зробити, а тому виникла необхідність звернення до суду. Просила визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування житловим будинком, АДРЕСА_1.

В судовому засіданні позивач та представник позивача, кожний окремо, підтримали позовні вимоги зазначені в позові.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав. Суду пояснив, що дійсно з позивачем перебував у шлюбі, він досі зареєстрований за адресою зазначеній в позовні заяві. Будинок по АДРЕСА_1 будовували разом із позивачем коли перебували у шлюбі, тому має таке ж саме право на нього, як і ОСОБА_1, позивач по справі.

Представник третьої особи в судовому засідання підтвердив той факт, що ОСОБА_3 зареєстрований в АДРЕСА_1, але з 1995 року в ньому не проживає. Також підтвердив, що даний будинок позивач і відповідач будували разом, перебуваючи у шлюбі. Окрім того повідомив, що ОСОБА_1 не оформила право власності на вказаний будинок, також не було виконано рішення Тростянецького районного суду від 10 вересня 2002 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житлом в с. Ободівка шляхом вселення.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши дійсні обставини справи, перевіривши їх доказами, суд приходить до переконання, що в задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

Згідно статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно довідки, виданої Ободівською сільською радою від 13.04.2016 року №923, до складу сім'ї ОСОБА_1 входить колишній чоловік ОСОБА_3 1950 р.н., зареєстрований, але не проживає; дочка ОСОБА_5 1981 р.н., зареєстрована, але не проживає (а.с.15).

Згідно з виписки погосподарської книги, станом на 15.04.1991 в АДРЕСА_1, головою робочого двору був - ОСОБА_3, членами - дружина ОСОБА_1, дочка ОСОБА_6, дочка ОСОБА_5 Будівлі, що знаходяться в особистій власності господарства- житловий будинок, 1975 року побудови (а.с.9).

Стаття 47 Конституції України гарантує, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частинами 4,5 ст. 9 Житлового Кодексу України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Як на підставу позовних вимог позивачка посилалася й на те, що відповідач не проживає в будинку понад 20 років, тобто з 1995 року, коли шлюб було розірвано, і на даний час відповідач не являється членом її сім`ї.

Однак в судовому засіданні, із пояснень сторін, встановлено, що будинок будовувався спільно, в період перебування у шлюбі, отже між сторонами можливий і майновий спір щодо спільного майна подружжя.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 22 КпШС України, чинної на час перебування сторін по спораві у шлюбі. За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить подружжю на праві спільної сумісної власності.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи зазначену вище норму права та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Відповідно до вимог ч.1 ст.317 ЦК України власнику належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ч.1,2,7 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону; діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до вимог ст.331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У відповідності до вимог ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Виходячи з практики Європейського суду про те, що суди повинні приймати рішення відповідно до прав людини і мотивація повинна бути виписана у відповідності з принципами верховенства прав людини, суд вважає, що позовні вимоги про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщення слід розглянути як на підставі норм цивільного, так і норм житлового законодавства.

Конституція України у ст.47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР), членів сім'ї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України). Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання членів сім'ї власника в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (ст. 72 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України).

При цьому принципове значення має розмежування гарантій прав на житло, які надаються громадянам у разі їх тимчасової відсутності, встановлені ЦК України для осіб права яких охороняються нормами про речові права, і відповідно ЖК УРСР для громадян, які проживають у державному чи комунальному житловому фонді.

Оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає володіння, користування, розпорядження, та якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків передбачених законом, то власник не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном.

Суд не приймає до уваги тверджень позивача та представлені ним в даній справі докази, оскільки ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами заявлені нею обставини щодо належності одноособово їй на праві приватної власності спірного житлового будинку, АДРЕСА_1, оскільки нею не надано суду документа про державну реєстрацію вказаного нерухомого майна, що у відповідності до вимог закону у заявлений період побудови вказаного житла визначає право власності на нього. Більш того, з показів представника Ободівської сільської ради вбачається, що правовстановлюючі документи на житловий будинок та земельну ділянку за вказаною адресою відсутні.

Окрім того, рішенням Тростянецького районного суду від 10 вересня 2002 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житлом було встановлено, що ОСОБА_3 має право на користуванням жиловим будинком по АДРЕСА_1. Проте дане рішення суду виконано не було.

Таким чином, в судовому засіданні безспірно встановлено, що вказаний будинок будували сторони, перебуваючи у шлюбі, про що ствердили в судовому засіданні сторони, питання про те, чи є житловий будинок особистою власністю позивача не вирішувалося в даному судовому процесі, а тому на даний час є всі підстави вважати, що відповідач ОСОБА_3 має право на користування будинком, тому відсутні підстави для задоволення позову про визнання відповідача таким,що втратив право користування житловим приміщенням.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 182, 317, 319, 331, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 10, 57, 60, 61 212, 213, 214 ЦПК України, ст. ст. 9, 71, 72 ЖК України, суд,

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа Ободівська сільська рада Тростянецького району Вінницької області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням у зв'язку з відсутністю в ньому понад шість місяців, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Вінницької області через Тростянецький районний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: