Рішення № 59494156, 03.08.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.08.2016

Справа №910/11881/16

За позовом

Приватного підприємства «Транс-Карпати»

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокерцентр»

про

стягнення 11 800,00 грн.

Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:

не з'явився

від відповідача:

не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Транс-Карпати» (надалі – «Підприємство») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокерцентр» (надалі – «Товариство») про стягнення 11 800,00 грн..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору на транспортно-експедиційне обслуговування перевезення вантажів №000121 від 20.10.2014 р. відповідач належним чином грошове зобов’язання по оплаті вартості послуг не виконав, у зв’язку з чим виникла заборгованість у розмірі 10 000,00 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 800,00 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.07.2016 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 20.07.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.07.2016 р. розгляд справи відкладено на 03.08.2016 р. у зв’язку із неявкою представників сторін та неподанням витребуваних доказів.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, на виконання вимог ухвал суду надав витребувані документи, а також клопотання про відкладення розгляду справи та призначення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 03038, м. Київ, вул. Миколи Грінченка, 4, на яку було відправлено ухвалу суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №22039515 від 22.06.2016 р., матеріалами справи та вказано в позові.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Судом відмовлено в задоволенні клопотань позивача про відкладення розгляду справи та проведення засідання в режимі відеоконференції з огляду на наступне.

Згідно з ст. 74-1 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони, третьої особи, прокурора, іншого учасника судового процесу може постановити ухвалу про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. У клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в обов'язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення. Таке клопотання може бути подано не пізніш як за сім днів до дня проведення судового засідання, в якому відбуватиметься така участь.

Питання про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції вирішується господарським судом за наявності відповідного клопотання або за власною ініціативою не пізніш як за п'ять днів до дня проведення такого судового засідання. Ухвала суду, прийнята за наслідками вирішення цього питання, оскарженню не підлягає.

Таким чином, зі змісту наведеної норми вбачається, що необхідність проведення судового засідання у режимі відеоконференції визначається судом, що розглядає господарську справу.

Крім того, випадки в яких суд може постановити ухвалу про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції нормами чинного законодавства не визначені.

На думку суду, призначення судового засідання у режимі відеоконференції повинно здійснюватись у виключних випадках, коли з об'єктивних причин учасник процесу не може брати участь у засіданні, а його участь є необхідною для встановлення всіх обставин справи.

Більш того, статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно з п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

За таких обставин, незважаючи на те, що сторони у судові засідання 20.07.2016 р. та 03.08.2016 р. не з'явилися, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.10.2014 р. між Товариством (експедитор) та Підприємством (перевізник) був укладений договір на транспортно-експедиційне обслуговування перевезення вантажів №000121 (надалі – «Договір»), відповідно до п. 1.2 якого його предметом є порядок взаємовідносин сторін при здійсненні перевізником перевезення експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів автомобільним транспортом у міському, міжміському та міжнародному сполученнях і наданні експедитором пов’язаних з цим транспортно-експедиторських послуг згідно з узгодженими сторонами заявками.

За змістом п. 2.3 Договору конкретні умови по кожному перевезенню узгоджуються в окремо складній заявці, яка підписується уповноваженими представниками сторін, скріплюється печатками та є додатком до цього договору і не вважається окремим правочином. Заявка, передана факсимільним та/або електронним зв’язком, має юридичну силу оригіналу.

На виконання умов договору сторонами була підписана заявка №00223 від 11.12.2015 р. на перевезення вантажу за маршрутом Італія – Україна, згідно з умовами якої сума фрахту склала 1 350,00 Євро, оплата до 5 днів по факту доставки вантажу на склад отримувача.

На виконання умов Договору та заявки №00223 від 11.12.2015 р. позивач здійснив перевезення вантажу на загальну суму 35 278,00 грн., що підтверджується підписаним між сторонами актом виконаних робіт від 22.12.2015 р.

Відповідачем частково оплачено вартість послуг перевезень на загальну суму 25 278,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №450766 від 22.01.2016 р., №450807 від 17.02.2016 р., №450802 від 17.02.2016 р., №450817 від 19.02.2016 р. та №4500822 від 24.02.2016 р.

Спір у справі виник у зв’язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов’язання по оплаті наданих послуг по перевезенню вантажу, у зв’язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 10 000,00 грн.

Договір є договором перевезення вантажу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 32 Господарського кодексу України та Глави 64 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковими для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 2 ст. 307 Господарського кодексу України встановлено, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Матеріалами справи (актом виконаних робіт від 22.12.2015 р.) підтверджується здійснення позивачем на підставі Договору та заявки перевезення вантажу на суму 35 278,00 грн.

Статтею 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Згідно із ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно складеної сторонами заявки №00223 від 11.12.2015 р. оплата вартості послуг з перевезення - до 5 днів по факту доставки вантажу на склад отримувача.

Відповідачем частково оплачено вартість послуг перевезень на загальну суму 25 278,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №450766 від 22.01.2016 р., №450807 від 17.02.2016 р., №450802 від 17.02.2016 р., №450817 від 19.02.2016 р. та №4500822 від 24.02.2016 р.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та заявки №00223 від 11.12.2015 р., зобов’язання відповідача з оплати послуг переведення становить 10 000,00 грн., а строк виконання грошового зобов’язання на момент звернення позивача до суду настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов’язання по сплаті на користь позивача 10 000,00 грн. на підставі Договорів-заявок за надані послуги по перевезенню вантажів. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Товариством обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Підприємства про стягнення з Товариства заборгованості у розмірі 10 000,00 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню судом.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 800,00 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання у період з грудня 2015 року по липень 2016 року.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов’язку по оплаті наданих послуг не виконав, допустивши прострочення виконання зобов’язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.4 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасного розрахунку за надані з дотримання усіх умов цього договору послуги перевезення експедитор сплачує перевізнику пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення до її повного погашення.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 800,00 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність повного задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства на користь Підприємства заборгованості у розмірі 10 000,00 грн. та пені у розмірі 1 800,00 грн.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства «Транс-Карпати» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокерцентр» (03038, м. Київ, вул. Миколи Грінченка, 4; ідентифікаційний код 29227657) на користь Приватного підприємства «Транс-Карпати» (90000, Закарпатська обл., с.м.т. Межгір’я, вул. Лермонтова, 7; ідентифікаційний код 36596461) заборгованість у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп., пеню у розмірі 1 800 (одна тисяча вісімсот) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.08.2016 р.

Суддя В.П. Босий