Рішення № 59494054, 27.07.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9307/16 27.07.16 р.

За позовом Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 15 378,67 грн.

Суддя Зеленіна Н.І.

При секретарі судового засідання Пилипенко В.О.,

за участю представників сторін:

від позивача: Соловей А.Б. за довіреністю № 65 від 26.05.2016 р.;

від відповідача: ОСОБА_3 за довіреністю № б/н від 19.07.2016 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна організація "Українське агентство з авторських та суміжних прав" звернулась до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 15 378,67 грн.

Ухвалою суду від 25.05.2016р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 22.06.2016 р.

Ухвалою від 22.06.2016 р. розгляд справи відкладено на 20.07.2016 р.

01.07.2016 р. від позивача надійшла заява про повернення надлишково сплаченої суми судового збору.

20.07.2016 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні 20.07.2016 р. оголошувалась перерва до 27.07.2016 р.

У судовому засіданні 27.07.2016 р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 27.07.2016 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

12.06.2013 р. між Державною організацією "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (позивач, ДП УААСП) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (відповідач, Користувач) укладено Ліцензійний договір № БВ - 34/13 (далі - Договір).

Відповідно до п. 2.1. Договору, ДП УААСП від імені авторів та їх правонаступників, включаючи іноземних, надає Користувачеві на умовах, визначених цим Договором, право (невиключну ліцензію) на публічне виконання творів, які відносяться до репертуару ДП УААСП, на території кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», АДРЕСА_2, а Користувач зобов'язується за надане право виплачувати ДП УААСП авторську винагороду (роялті) відповідно до даного Договору та Закону.

Згідно з п. 2.4. Договору, сторони домовились, що сума авторської винагороди (роялті), яка сплачується Користувачем за надання невиключного права на публічне виконання творів з репертуару ДП УААСП становить: 1 (один) відсоток від доходів Користувача при безкоштовному вході, але не менше ніж 720 (сімсот двадцять) грн. 00 коп. за один календарний квартал. Визначена Сторонами сума авторської винагороди в п. 2.4. Договору не залежить від тривалості та кількості використання творів.

За умовами п. 2.5. Договору, Користувач зобов'язується вести точний облік творів та їх авторів і не пізніше 20-ого числа після закінчення кожного місяця: перерахувати на поточний рахунок ДП УААСП авторську винагороду, визначену в п. 2.4. даного Договору (п. 2.5.1. Договору); надати ДП УААСП безпосередньо або через Представника звіт про публічно виконані твори (далі - Звіт) за формою, наведеною у Додатку 1 до даного Договору, та в електронному вигляді за адресою word@uacrr.kiev.ua (п. 2.5.2. Договору); надати ДП УААСП належним чином завірені копії документів бухгалтерської звітності з відміткою державного органу (статистики, державної податкової служби) про прийняття за відповідний звітний період згідно з Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, затвердженими наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.1999р. (п. 2.5.3. Договору); надіслати ДП УААСП належним чином заповнений та підписаний Акт про виплату авторської винагороди в 2-ох примірниках за формою, наведеною у Додатку 2, який після перевірки зазначеної в ньому інформації щодо перерахування коштів підписується ДП УААСП, після чого 1 (один) примірник повертається Користувачу (п. 2.5.4. Договору).

Зобов'язанням, згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 1108 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Згідно зі ст. 1109 цього ж Кодексу, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Статтею 443 ЦК України встановлено, що використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до ст. 440 ЦК України та ч. 3 ст. 15 Закону України "Про авторське право та суміжні права", майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

За приписами статей 31, 32, 33 Закону, використання творів допускається виключно на основі авторського договору з автором або іншою особою, що має авторське право, або з організацією колективного управління, яким об'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про авторське право та суміжні права", публічне виконання - це подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 р. № 5 "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав" зазначено, що відповідно до статті 45 Закону суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: особисто, через свого повіреного, через організацію колективного управління.

Згідно з підпунктом "г" ч. 1 ст. 49 Закону, організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень.

Відповідно до п. 49 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", документами, що підтверджують право організації на звернення до суду із заявою про захист авторського права та/або суміжних прав, є: видане Міністерством освіти і науки України свідоцтво про облік організацій колективного управління, свідоцтво про визначення організації уповноваженою організацією колективного управління згідно із статтями 42, 43 названого Закону; статут організації, що управляє майновими правами на колективній основі; в інших випадках, ніж передбачені згаданими статтями Закону України "Про авторське право і суміжні права" - договір з особою, якій належать відповідні права, на управління майновими правами на колективній основі, та/або договір з іноземною організацією, що управляє аналогічними правами, і документи, що підтверджують наявність у неї відповідних повноважень.

З наявних у справі матеріалів вбачається, що позивач є організацією колективного управління на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, що підтверджується виданим Державним департаментом інтелектуальної власності свідоцтвом про облік організацій колективного управління від 24.01.2011 р. № 19/2011.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.

В силу положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. п. 5.1., 5.2. Договору, цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє по 31 грудня 2013 року. При цьому, всі зобов'язання Користувача, що виникли під час дії даного Договору, залишаються в силі до їх повного виконання. Якщо жодна зі Сторін не заперечить у письмовій формі за 30 (тридцять) календарних днів до дати закінчення строку дії даного Договору, даний Договір автоматично продовжується на один рік з підвищенням мінімальної суми авторської винагороди, зазначеної в п. 2.4. даного Договору, на середньорічний індекс інфляції за попередній рік і так щороку.

Як зазначає позивач, відповідачем зобов'язання за Договором щодо сплати винагороди (роялті) здійснена в повному обсязі не була, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у період з 01.01.2014 р. по 31.03.2016 р. у розмірі 9 100,79 грн., яка станом на час розгляду даної справи залишається несплаченою.

Позивач звернувся за відповідача з претензією № 5 (вих. № 04.01/229) від 02.02.2016 р. з вимогою про виплату авторської винагороди та надання документів, проте вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Крім того, позивач зазначає, що відповідачем не виконувались умови Договору щодо надання Звітів про публічно виконані твори за формою, наведеною в Додатку 1 до Договору, копії документів бухгалтерської звітності з відміткою державного органу про прийняття, Акти про виплату авторської винагороди за формою, наведеною у Додатку 2 до Договору.

Відповідно до п. 2.6. Договору, у разі невиконання або неналежного виконання Користувачем п. 2.5.2., 2.5.3., 2.5.4., 2.9., 3.3. даного Договору Користувач зобов'язаний сплатити ДП УААСП штраф у розмірі 500 (п'ятсот) грн. за кожне порушення кожного пункту. Сплата штрафу не звільняє Користувача від обов'язку сплати авторської винагороди (роялті) і (або) надання Звіту.

Як вказує позивач, відповідач передбачені п. 2.5.2., 2.5.3., 2.5.4. Договору обов'язки, не виконав, у зв'язку з чим відповідачу нараховано штраф у загальному розмірі 1500,00 грн., виходячи з такого розрахунку: за порушення п. 2.5.2. Договору - 500 грн.; за порушення п. 2.5.3. Договору - 500 грн.; за порушення п. 2.5.4. Договору - 500 грн.

Пунктом 2.6. Договору передбачено, що у разі затримки платежів, Користувач зобов'язаний виплатити ДП УААСП пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день затримки.

У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань по сплаті авторської винагороди, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 418,69 грн.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача, перевіреним судом та не спростованим у встановленому порядку відповідачем, останній за порушення зобов'язань за Договором має сплатити, крім суми заборгованості, 1 500,00 грн. штрафу, 1 418,69 грн. пені, 3 039,98 грн. інфляційних втрат та 319,21 грн. 3 % річних.

При цьому, відповідач проти позову заперечує у повному обсязі, посилаючись на те, що він припинив комерційне використання творів з 12.09.2013 р., у зв'язку із закінченням строку оренди приміщення кафе за адресою: АДРЕСА_2, та поверненням приміщення орендодавцю.

На підтвердження викладеного відповідачем надано до матеріалів справи копію Акту №33п/1 прийому-передачі приміщення кафе, обладнання та інвентарю від 12.09.2013 р. та Додаткової угоди №1/33 від 02.08.2013 р. до Договору оренди нежитлового приміщення №33 від 02.08.2012 р.

Дослідивши надані відповідачем матеріали, суд зазначає, що надані Акт №33п/1 від 12.09.2013 р. та Додаткова угода №1/33 від 02.08.2013 р. не являються належними доказами звільнення відповідачем приміщення саме за адресою: АДРЕСА_2, оскільки у вказаних документах відсутнє зазначення адреси майна, повернутого з оренди.

Більш того, згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Кодексу визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правилами ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Положеннями ст. 651 ЦК України врегульовано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ст. 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Умовами п. п. 5.1., 5.2. Договору, погодженими обома сторонами, встановлено, що цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє по 31 грудня 2013 року. При цьому, всі зобов'язання Користувача, що виникли під час дії даного Договору, залишаються в силі до їх повного виконання. Якщо жодна зі Сторін не заперечить у письмовій формі за 30 (тридцять) календарних днів до дати закінчення строку дії даного Договору, даний Договір автоматично продовжується на один рік з підвищенням мінімальної суми авторської винагороди, зазначеної в п. 2.4. даного Договору, на середньорічний індекс інфляції за попередній рік і так щороку.

Таким чином, вказаними пунктами Договору передбачено строк дії Договору до 31.12.2013 р., а також автоматичну пролонгацію (продовження) дії Договору на кожен наступний рік, за відсутності заперечень будь-якої із сторін проти такого продовження.

При цьому, відповідачем на надано будь-яких доказів звернення до позивача із письмовими запереченнями щодо продовження дії Договору після 31.12.2013 р., відтак, договір автоматично продовжив свою дію на наступні роки.

Пунктом 5.3. Договору встановлено, що даний Договір може бути достроково розірваним за домовленістю Сторін шляхом підписання Сторонами додаткової угоди.

Судом встановлено, що доказів розірвання Договору або встановлення його недійсності станом на час розгляду справи суду не надано, у зв'язку з чим всі його положення являються чинними та підлягають застосуванню.

Таким чином, суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо припинення дії Договору та зазначає, що припинення користування орендованим приміщенням не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе договірних зобов'язань у порядку і на умовах, визначених Договором, а розірвання або припинення дії Договору має здійснюватись у спосіб, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 34 Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими належним чином і у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак такими, що підлягають задоволенню. У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

За правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 43, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (03141, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 41-А, офісне прим.1-3; код ЄДРПОУ 31025266 ) 9 100 (дев'ять тисяч сто) грн.. 79 коп. заборгованості, 3 039 (три тисячі тридцять дев'ять) грн. 98 коп. інфляційних втрат, 319 (триста дев'ятнадцять) грн. 21 коп. 3% річних, 1 500 (одну тисячу п'ятсот) грн. 00 коп. штрафу, 1 418 (одну тисячу чотириста вісімнадцять) грн. 69 коп. пені та 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 01.08.2016 р.

Суддя Н.І. Зеленіна