Рішення № 59491712, 01.08.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.2016Справа №910/11142/16

За позовомПублічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»ДоДержавного агентства резерву УкраїниПростягнення 291 072,27 грн. Суддя Андреїшина І.О.

У судовому засіданні брали участь:

Від позивача: Ротар І.В., за довіреністю «б/н від 22.04.2016

Від відповідача: Михайлюк А.З. за довіреністю № 789/0/4-16 від 11.03.2016

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передано позов Приватного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» до Державного агентства резерву України про стягнення 291 072,27 грн., за договором № ОД/НР-03-670-НЮ від 29.04.2003 про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2016 порушено провадження у справі № 910/11142/16 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 27.07.2016, зобов'язано сторін надати певні документи.

Через відділ діловодства суду 27.07.2016 від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, який залучено до матеріалів справи.

Представник позивача надав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 27.07.2016 суд оголосив перерву до 01.08.2016 о 10:50, для витребування у сторін письмових пояснень з підтверджуючими доказами стосовно того, чи містять матеріали позовної заяви документи з грифом ДСК.

У судовому засіданні представник позивача та відповідача пояснили, що документи з обмеженим доступом до матеріалів справи подавати не будуть.

Представник позивача у судовому засіданні 01.08.2016 підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити, надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача заперечив проти позову з підстав які наведені у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 01.08.2016 р. суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.

Дослідивши подані матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

В С Т А Н О В И В :

Між Державним комітетом України з державного матеріального резерву України (далі - комітет, відповідач) та Одеською залізницею (далі - зберігач, позивач), був укладений договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 29.04.2003 № ОД/НР-03-670-НЮ (далі - договір).

На виконання Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" проведено реорганізацію Державного комітету України з державного матеріального резерву шляхом перетворення в Державне агентство резерву України, яке є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" утворено публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Укрзалізниця") на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття.

Відповідно до п. 6 статті 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та пункту 2 статуту ПАТ "Українська залізниця", затвердженого постановою КМУ від 02.09.2015 № 735, правонаступником всіх прав та обов'язків державного підприємства "Одеська залізниця" є ПАТ "Укрзалізниця", в особі регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", що є стороною договору.

Згідно з п. 2, п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.

Відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Відповідно до п. 1.1. договору зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі по тексту - цінності) без користування ними зберігачем здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках зберігача.

Комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з затвердженою номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1 (п. 1.2. договору).

Пунктом 3.1. договору встановлено, що комітет зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей згідно з погодженим зведеним кошторисом витрат між зберігачем та комітетом у межах асигнувань, передбачених на ці цілі.

Згідно п. 4.3. договору зберігач надає комітетові щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання цінностей, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків на утримання цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою.

Відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву комітет здійснює в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат у відповідності до п. 4.3. договору, не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом (п. 4.4. договору).

За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором комітет і зберігач несуть відповідальність згідно із чинним законодавством, зокрема згідно із Законом України «Про державний матеріальний резерв», іншими актами законодавства (розділ 6 договору).

У відповідності до п. 7.3. договору, останній набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей мобілізаційного резерву. Відповідач передав позивачу на зберігання матеріальні цінності, що підтверджується актом на закладання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву 1 квартал 2016р. №4. Судом встановлено, що на виконання умов договору між сторонами було погоджено кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву по Одеській залізниці на 2016 рік, погоджений позивачем та відповідачем на загальну суму 1 908 590,40 грн.

Відповідно до звіту про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 1 квартал 2016р. позивач фактично витратив на зберігання 291 072,27 грн.

Згідно з умовами п. 4.3. договору позивач направив відповідачу звіт про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 1 квартал 2016 р., проект акту на відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей, а також копії первинних документів на підтвердження витрат листом від 14.04.2016 №НР-04/126-10. Зазначені документи відповідач не повернув позивачу з погодженим або без погодження, із зазначеним недоліків, та витрати позивача не компенсував. Зазначене свідчить, що відповідач в односторонньому порядку відмовляється від виконання зобов'язань. Проте, відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання щодо відшкодування витрат позивачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву за 1 квартал 2016 року, в зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 291 072,27 грн.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 29.04.2003 № ОД/НР-03-670-НЮ, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором зберігання. За таких обставин позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом до Державного агентства резерву України про стягнення витрат у розмірі 291 072,27 грн. на зберігання матеріальних цінностей.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином та протягом І кварталу 2016 року надав відповідачу передбачені договором послуги зі зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, які прийняті останнім без зауважень. Проте, відповідач послуги, надані позивачем, не оплатив.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач доказів, що підтверджують оплату ним заборгованості перед позивачем, або спростовують доводи позивача, суду не надав. Відтак, суд вважає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 291 072,27 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п. 4.4. договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву комітет здійснює в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат у відповідності до п. 4.3. договору, не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом. Судом встановлено, що відповідач у визначений договором строк свого обов'язку з оплати наданих послуг не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо посилань відповідача щодо відсутності бюджетного фінансування суд зазначає, що викладені факти не звільняють відповідача від оплати вартості наданих позивачем послуг, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов'язання. Так, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Аналогічна правова позиція стосовно того, що відсутність бюджетного фінансування не виправдовує бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання викладена в постанові Верховного Суду України №11/446 від 15.05.2012.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 291 072,27 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, ідентифікаційний код 37472392) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19, ідентифікаційний код 40081200) 291 072 (двісті дев'яносто одну тисячу сімдесят дві) грн. 27 коп. боргу за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву а І кварталі 2016 року та 4 366 (чотири тисячі триста шістдесят шість) грн.08 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено 05.08.2016 р.

Суддя І.О. Андреїшина