Постанова № 59490572, 27.07.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

27 липня 2016 року справа № 808/987/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гімона М.М.

суддів: Чумака С. Ю. Юрко І.В.

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Національної поліції України на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року по справі № 808/987/16 за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України про звільнення, поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року даний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Національної поліції України від 18 лютого 2016 року № 110 о/с «По особовому складу» в частині звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 з 24.02.2016 року зі служби в поліції. Поновлено позивача в Управлінні внутрішньої безпеки в Запорізькій області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах. Зобов'язано Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 25063,92 грн.

Вважаючи вказане рішення таким, що винесено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, Національна поліція України подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі.

На думку апелянта, суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав у Національної поліції України проводити атестування позивача. Також під час розгляду справи встановлено, що позивач був прийнятий на службу в поліцію на тимчасову посаду без проведення атестування у зв'язку із відсутністю порядку його проведення, а тому подальше атестування ОСОБА_1 після затвердження відповідної Інструкції є законним. Висновок суду про протиправність рішення атестаційної комісії також не відповідає обставинам справи, оскільки атестаційна комісія є колегіальним органом, який після вивчення матеріалів щодо поліцейського приймає рішення шляхом голосування, і такі повноваження є дискреційними, що виключає їх підміну судом. Крім того, суд, зробивши висновок про те, що атестаційні комісії не є суб'єктами владних повноважень, поклав обов'язок по доведенню законності прийнятих рішень колегіальними органами на Національну поліцію України, що є порушенням принципу змагальності сторін. Також суд не врахував надані відповідачем докази, які підтверджують висновки атестаційної комісії щодо службової невідповідності позивача займаній посаді.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

За приписами п.2 ч.1 ст.197 КАС України розгляд справи колегією суддів здійснюється в письмовому провадженні.

Вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що останню необхідно задовольнити частково з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 15 серпня 1999 року по 06.11.2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ (а.с.26, 32).

16 вересня 2015 року Кабінет Міністрів України у зв'язку з прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про Національну поліцію» постановив ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ та утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції України.

Наказом Міністра внутрішніх справ України № 2370 о/с від 06.11.2015 р. ОСОБА_1 було звільнено з 06.11.2015 р. в запас Збройних Сил за пунктом 64 «з» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) до Національної поліції) з посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах оперативно-зонального відділу в Управлінні внутрішньої безпеки в Запорізькій області (а.с. 28).

Згідно наказу (витяг) Національної поліції України від 07 листопада 2015 року № 13 о/с «По особовому складу» на підставі заяви позивача та відповідно до п. 9 та 12 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» і наказу Національної поліції України від 06.11.2015 року «Про затвердження тимчасового штату Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції» прибулого з Міністерства внутрішніх справ в порядку переатестування ОСОБА_1 призначено на посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах в Управлінні внутрішньої безпеки в Запорізькій області з присвоєнням спеціального звання «підполковник поліції» (а.с.29).

20 листопада 2015 року Національною поліцією України прийнято наказ №210 о/с про проведення атестування поліцейських апарату Національної поліції України, міжрегіональних територіальних органів (ДВБ, ДПН, ДЗЕ, ДК), Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України», Головного управління Національної поліції в Київській області, Головного управління Національної поліції у м.Києві (а.с.99).

Наказом Національної поліції України від 28 грудня 2015 року № 217 «Про проведення атестування» продовжено проведення атестування поліцейських апарату Національної поліції України, міжрегіональних територіальних органів (ДВБ, ДПН, ДЗЕ, ДК), Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України», Головного управління Національної поліції в Київській області, Головного управління Національної поліції у м.Києві по 30 січня 2016 року (а.с.104).

Наказом Національної поліції України № 80 від 29.01.2016 року «Про проведення атестування поліцейських» серед іншого, продовжено проведення атестування поліцейських міжрегіональних територіальних органів (ДВБ, ДПН, ДЗЕ, ДК), Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» до 31 березня 2016 року.

На підставі вищевказаних наказів проведено атестування ОСОБА_1, що підтверджує відповідний атестаційний лист (а.с.24-25).

22 січня членами атестаційної комісії Апарату Національної поліції України проведено співбесіду із ОСОБА_1

Як вбачається з Протоколу ОП№ 15.00002167.0015110 від 22 січня 2016 року (далі - протокол), членами атестаційної комісії позивачу були поставлені питання, які стосувались професійної діяльності поліцейського та мотивації щодо подальшого проходження служби в Національній поліції та інше, проте перелік запитань та відповідей на них в протоколі не зазначено.

Крім того з протоколу слідує, що членами атестаційної комісії під час проведення атестування позивача досліджено наступні документи: атестаційний лист; декларацію про доходи; послужний список (Форма 1); інформаційну довідку; висновок про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 5 Закону України «Про очищення влади»; інформацію з відкритих джерел (а.с.111).

В інформаційній довідці, яка не містить відомості про дату складання такої довідки, зазначено, що за результатами складання підсумкових заліків зі службової підготовки за 2014-2015 навчальний рік ОСОБА_1 отримав наступні оцінки: функціональна підготовка - «добре»; вогнева підготовка - «добре»; фізична підготовка - «задовільно»; загальна оцінка - «добре» (а.с.121).

Також, в даній довідці зазначено, що у матеріалах особової справи ОСОБА_1 відсутні відомості щодо проведення службових розслідувань. При цьому позивач заохочувався 8 разів.

Згідно висновку про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади», вартість майна, указаного позивачем в Декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік, набутого нею за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади», відповідає наявній податковій інформації про доходи, які отримані із законних джерел.

22 січня 2016 року за результатами розгляду вказаних матеріалів та проведеної співбесіди Атестаційною комісією № 2 прийнято рішення, що позивач займаній посаді не відповідає та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність (а.с. 25). В той же час згідно розділу І атестаційного листа, серед іншого встановлено, що за період служби позивач зарекомендував себе грамотним і старанним фахівцем. Має добру теоретичну підготовку та достатній досвід практичної діяльності. У розділі ІІ «Висновки прямого керівника» директором Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України зроблено запис - «Займаній посаді відповідає». У розділі ІІІ вказано про результати тестування, зокрема, 35 з 60 балів позивач набрав з тестування загальних навичок та 21 з 60 бал з професійного тестування.

Згідно наказу голови Національної поліції України від 18 лютого 2016 року №110 о/с «По особовому складу» підполковника поліції ОСОБА_1 (М-135045), старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області Департаменту внутрішньої безпеки з 24 лютого 2016 року звільнено зі служби в поліції за п.п.5 ч. 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність) (а.с.23). У даному наказі зазначено, що підставою для наказу є атестаційний лист ОСОБА_1 від 22 січня 2016 року.

Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав на відсутність підстав, передбачених ст. 57 Закону України «Про Національну поліцію», для направлення позивача для атестування поліцейських, оскільки атестаційний лист не містив негативної інформації стосовно позивача, прямий керівник зазначив про відповідність займаній посаді, тому висновок атестаційної комісії про службову невідповідність ОСОБА_1 є необґрунтованими та безпідставними. Окрім того суд вказав, що звільнення позивача відбулось з порушенням порядку, оскільки він на час звільнення був тимчасово непрацездатним. Поновляючи позивача на роботі з дня звільнення, суд зобов'язав відповідача здійснити нарахування середнього заробітку за час прогулу у розмірі 25063,92 грн.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Відповідно до п. п. 9, 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 на підставі його особистої заяви прийнятий на службу в поліцію на підставі наказу від 07 листопада 2015 року № 13 о/с «По особовому складу» в порядку переатестування, яке фактично не проводилось, що не спростовано представником відповідача під час судового розгляду. При цьому, вказаний наказ не містить жодних застережень про тимчасовість призначення позивача на посаду.

До того ж відповідно до пункту 9 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» видання наказу про призначення є самостійною і достатньою підставою для призначення колишніх працівників міліції на посади, створені в структурі Національної поліції України.

Зазначена норма не передбачає процедури переатестування колишніх працівників міліції на предмет відповідності посаді як під час прийняття, так і після такого прийняття під час подальшого проходження служби в поліції.

Та обставина, що при прийнятті позивача на службу в поліцію для нього не проводився конкурс на зайняття посади в поліції, не породжує для відповідача право проводити відповідний конкурс в подальшому, тобто для вже призначеного на посаду працівника.

Статтею 58 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків.

Строкове призначення здійснюється в разі заміщення посади поліцейського на період відсутності особи, за якою відповідно до закону зберігається посада поліцейського, та посад, призначенню на які передує укладення контракту.

З огляду на викладене, твердження відповідача про те, що позивач призначений на посаду в поліції виключно до тимчасового штату є необґрунтованими, оскільки наказ про призначення не містить таких застережень.

Водночас мету та підстави атестування поліцейських визначено у статті 57 Закону України «Про Національну поліцію».

Згідно частини 1 статті 57 Закону України «Про Національну поліцію» атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.

На підставі частини 2 статті 57 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що атестування поліцейських проводиться: 1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; 2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; 3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Наведені у частині 2 статті 57 Закону України «Про Національну поліцію» підстави для проведення атестування є вичерпними. Метою проведення атестування із будь-яких зазначених вище підстав є вирішення можливості в той чи інший спосіб залишення особи на службі і, як крайній захід, пропозиція щодо звільнення зі служби у зв'язку зі службовою невідповідністю виходячи з професійних, моральних і особистих якостей.

Кожна з зазначених трьох підстав для проведення атестування повинна бути зв'язана з певними передумовами, зокрема, атестування яке призначається для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність повинне бути зумовлене існуванням реальних підстав до звільнення, як то неналежне виконання службових обов'язків, порушення установленого чинним законодавством порядку і правил несення служби тощо.

Позиція НП України зводиться до того, що атестування позивача проведено в порядку атестації усіх поліцейських НП України з метою оцінки їх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри, що відповідає частині 1 статті 57 Закону України «Про Національну поліцію».

Проте наведені підстави для призначення атестування колегія суддів відхиляє, оскільки мета атестування, закріплена у частині першій вищезазначеної статті, не утворює самостійну підставу для проведення атестування і перебуває у системному взаємозв'язку з вичерпними підставами, визначеними у частині другій статті 57 Закону України «Про Національну поліцію».

Закон України «Про Національну поліцію» не передбачає проведення атестування без настання обставин, визначених частиною 2 статті 57 Закону України «Про Національну поліцію».

Закріплену у частині 1 статті 57 Закону України «Про Національну поліцію» мету атестування відповідач - НП України необґрунтовано розцінив як самостійну і достатню підставу для проведення атестування поліцейських, серед яких був і позивач, з ціллю визначення можливості їх звільнення через службову невідповідність, хоча наявності конкретних передумов (порушення порядку і правил несення служби тощо) для призначення атестування у такому контексті відповідач не довів.

Отже, позивача протиправно включено до списку поліцейських, які підлягають атестуванню.

Крім того, правові та організаційні засади процедури оцінки професійного рівня працівників кваліфікаційним вимогам і посадовим обов'язкам, проведення оцінки їх професійного рівня (атестації) врегульовано Законом України «Про професійний розвиток працівників» від 12.01.2012 р. №4312-VI.

Таким чином, атестація працівника одразу ж після прийняття його на роботу (у тому числі на службу до поліції), безвідносно до вирішення питань кар'єри (призначення поліцейського на вищу посаду або переведення на нижчу посаду) або дисциплінарного провадження не відповідає меті та завданню атестування і суперечить вимогам Закону України «Про професійний розвиток працівників» та Закону України «Про Національну поліцію».

За таких обставин, висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав передбачених ст. 57 Закону України «Про Національну поліцію» для направлення позивача для атестування поліцейських відповідає фактичним обставинам справи.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає вірними посилання суду першої інстанції на звільнення ОСОБА_1 в період його тимчасової непрацездатності як на порушення процедури звільнення та з цього приводу зазначає наступне.

Як встановлено судом, з 22 лютого до 07 березня 2016 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні (а.с. 50-51).

Згідно частини 2 статті 34 Закону України «Про Національну поліцію» дія трудового законодавства поширюється на осіб рядового і начальницького складу в частині, що не врегульована законодавством з питань проходження служби в Національної поліції і цим Законом.

Питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільнення із неї, права і обов'язки таких осіб визначені Закону України «Про Національну поліцію» та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114.

Розділом VII Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ врегульовано умови та порядок звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби, проте не передбачено порядок звільнення у період тимчасової непрацездатності.

Оскільки нормами Закону України «Про Національну поліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, які є спеціальними щодо спірних правовідносин, не врегульовано питання щодо звільнення у період тимчасової непрацездатності, то застосуванню підлягає законодавство про працю.

Відповідно до вимог частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Таким чином, трудове законодавство встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40 КЗпП України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності. Отже, звільнення працівника із порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

А відтак, враховуючи той факт, що з 22 лютого до 07 березня 2016 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні, то звільнення останнього з 24 лютого 2016 року відбулося з порушенням вимог законодавства про працю і є незаконним.

Одночасно колегія суддів вважає помилковим дослідження судом першої інстанції обставин, за яких Атестаційна комісія прийшла до певних висновків, оформлених протоколом від 22.01.2016 р., оскільки саме комісії уповноважені вивчати матеріали, зібрані на поліцейського, приймати рішення про проведення з поліцейським співбесіди, вживати відповідні організаційні заходи з цього приводу та за результатами атестування приймати одне з рішень, передбачених у п. 15 розділу IV Інструкції про проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом МВС України від 17.11.2015 р. №1465.

Свої рішення атестаційна комісія, як передбачено п. 18 розділу IV Інструкції, приймає більшістю голосів присутніх на засіданні членів атестаційної комісії, з повною свободою розсуду, коли обирається з декількох юридично допустимих рішень, визначених п. 15 цієї Інструкції. Аналіз зазначених норм права свідчить про наявність в атестаційної комісії дискреційних повноважень при прийнятті рішень за результатами атестування.

Таким чином, суд першої інстанції своїм рішенням надав власну оцінку відповідності позивача займаній посаді, втрутившись у повноваження колегіального органу. Разом з тим, дослідження таких обставин судом першої інстанції не призвело до прийняття не правильного рішення по справі, тому не має наслідком скасування судового рішення в цій частині.

У зв'язку з допущенням з боку відповідача незаконного звільнення позивача, враховуючи положення ст. 235 КЗпП, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про необхідність поновлення позивача на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах в Управлінні внутрішньої безпеки в Запорізькій області з 25 лютого 2016 року.

Окрім цього, відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом першої інстанції було розраховано середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача станом на 18 травня 2016 р. в сумі 25063,92 грн. Вказаний розрахунок ні ким не оспорюєтья. В той же час, обираючи спосіб захисту прав позивача в частині відшкодування йому заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції помилково зобов'язав Департамент внутрішньої безпеки національної поліції України нарахувати та виплатити визначену суму, замість її стягнення.

Згідно положень ч.1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разу встановлення під час апеляційного розгляду порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Оскільки суд першої інстанції обрав невірний спосіб захисту прав позивача в частині стягнення середнього заробітку, постанова суду в цій частині підлягає зміні.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно по суті вирішено справу, однак з помилковим застосуванням норм матеріального права в частині стягнення середнього заробітку, що є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 197, 198, 201, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Національної поліції України - задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року по справі № 808/987/16 - змінити.

Викласти абзац 4 резолютивної частини постанови в наступній редакції:

«Стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (адреса: 01601, м. Київ, вул.. А. Богомольця, 10, ЄДРПОУ 401116086) на користь ОСОБА_1 (69027, АДРЕСА_1, і/н НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 25063,92 грн.»

В іншій частині постанову суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.

Головуючий: М.М.Гімон

Суддя: С.Ю. Чумак

Суддя: І.В. Юрко