Рішення № 59489785, 27.07.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2016Справа №910/10916/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" ДоПублічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб Провизнання договору недійсним та зобов'язання вчинити дії Суддя Ярмак О.М.

За участю представників:

від позивачаМостепанок В.І. (за довіреністю)від відповідачаКорнєв В.М. (за довіреністю)від третьої особи Костюков Д.І. (за довіреністю)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулося до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з позовом про визнання недійсним іпотечного договору від 29.12.2014 та зобов'язання зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2016 порушено провадження у справі № 910/10916/16 та призначено розгляд справи на 19.07.2016, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

15.07.2016 позивач подав клопотання про розгляд справи у закритому судовому засіданні у зв'язку з тим, що він має намір надати суду постанови Правління НБУ № 560/БТ від 11.09.2014, № 713/БТ від 06.11.2014 та № 692/БТ від 30.10.2014.

Враховуючи, що Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" перебуває у процедурі ліквідації, вказані постанови вичерпали свою дію в часі і не підпадають під визначення банківської таємниці згідно зі ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність", тому підстав для задоволення заяви немає.

19.07.2016 відповідачем подано зустрічний позов у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки, який ухвалою суду від 21.07.2016 повернуто відповідачу без розгляду.

19.07.2016, 21.07.2016 та 26.07.2016 в судових засіданнях оголошувалися перерви.

27.07.2016 в судове засідання з'явилися представники обох сторін спору та третьої особи.

В ході судового засідання представником позивача було заявлено про відвід судді, для подання відповідної заяви в письмовому вигляді через відділ діловодства суду судом було оголошено перерву в засіданні.

За наслідками розгляду заяви про відвід судді судом було відмовлено позивачу у його задоволенні, мотиви чого наведені в ухвалі від 26.07.2016, яка знаходиться в матеріалах справи.

Надалі представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву та заявив клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Київським апеляційним адміністративним судом апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.07.2016, якою зустрічну позовну заяву останнього в межах справи № 910/10916/16 було повернуто без розгляду.

Розглядаючи вказане клопотання, суд зазначає, що ухвала господарського суду, оскільки інше не встановлено законом, набирає законної сили в день її винесення, тому, відповідно, ухвала Господарського суду міста Києва від 21.07.2016 про повернення зустрічної позовної заяви Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" набрала законної сили 21.07.2016 та її оскарження не перешкоджає розгляду справи по суті та не зупиняє відповідно розгляд первісного позову, тому у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі суд відмовляє.

Представник позивача в свою чергу надав додаткові пояснення до позовної заяви, заперечення на відзив, а також обґрунтував підстави позовних вимог, просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві.

Представник третьої особи підтримав правову позицію позивача у повному обсязі.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.12.2010 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (Банк) та Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", що змінило найменування на Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", (кореспондент) укладено Договір № 151210-Л1 про відкриття та ведення кореспондентського рахунку (Договір 1), відповідно до п. 1.1 якого для проведення розрахунків Банк відкриває кореспонденту мультивалютний кореспондентський рахунок типу "Лоро" № 16000804033 у валютах згідно заяви кореспондента та виконує за дорученням і за кошти кореспондента розрахунки на підставі цього договору, і здійснює його обслуговування.

Також, 15.12.2010 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (Банк) та Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", що змінило найменування на Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", (кореспондент) укладено Договір № 151210-Л2 (Договір 2) про відкриття та ведення кореспондентського рахунку, відповідно до п. 1.1 якого для проведення розрахунків Банк відкриває кореспонденту кореспондентський рахунок типу "Лоро" у українських гривня (980) та виконує за дорученням і за кошти кореспондента розрахунки на підставі цього договору, і здійснює його обслуговування.

29.12.2014 в рахунок забезпечення виконання зобов'язань за Договорами 1 та 2 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (іпотекодавець) та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (іпотекодержатель) укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. та зареєстрований в реєстрі № 1871 (далі - Іпотечний договір).

Пунктом 1.1 Іпотечного договору передбачено, що іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов'язання передає в іпотеку, а іпотекодержатель цим приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених у цьому договорі, предмет іпотеки, що належить іпотекодавцю на праві власності.

Згідно з п.п. 1.1.1, 1.1.2, 1.1.3, 1.1.4, 1.1.5, 1.1.6, 1.1.7, 1.1.8, 1.1.9, 1.1.10 та 1.1.11 Іпотечного договору предметами іпотеки є відповідно 11 земельних ділянок, загальна вартість яких згідно з п. 1.3 Іпотечного договору за взаємною згодою сторін становить 117 689 026,00 грн.

Загальновідомою є обставина, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 147 від 03.08.2015 "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" було продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" по 02.10.2015 включно, продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. по 02.10.2015 включно.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 №181 "Про початок ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким розпочато процедуру ліквідації Банку з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно та призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "Дельта Банк", визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема, статтями 37, 38, 47-51 вказаного закону, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову В.В. на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року.

Згідно з наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Кадирова В.В. № 67 від 11.03.2015 "Про перевірку правочинів (договорів) в АТ "Дельта Банк", в Банку була створена комісія з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями.

В ході здійснення комісією перевірки Іпотечного договору застави, укладеного між Банком та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", було прийнято рішення, оформлене протоколом від 24.09.2015 № 56, про те, що вказаний договір є нікчемним на підставі п.п. 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до абз. 1, 2 ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Повідомленням № 9310 від 29.09.2015 Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. було повідомлено Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" про нікчемність правочинів (в тому числі оспорюваних у даній справі) згідно з п.п. 1, 5, 7, ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.

Частина 1 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачає, що Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Відповідач в порядку, передбаченому статтею 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", звернувся до АТ "Дельта Банк" з вимогою від 22.10.2015 № 55/2-06/1447-11020 про визнання кредитором на суму 3 909 642 460,29 грн, яку Банк отримав 22.10.2015 за вх. № 31454.

Відповідно до Витягу з Переліку (Реєстру) вимог кредиторів АТ "Дельта Банк", затвердженого Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 11.01.2016, вимоги відповідача акцептовані на загальну суму 3 279 666 104,29 грн.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про визнання недійсним Іпотечного договору, який, на його думку, є нікчемним на підставі п.п. 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Частиною 1 ст. 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Підпунктом 2.5.2 п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 визначено, що за змістом частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Враховуючи положення ст.ст. 207, 215 ЦК України, господарський суд зазначає, що нікчемний правочин є таким, якщо його недійсність встановлена законом, і останній є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду.

За приписами ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків. (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013).

По-перше, обґрунтовуючи підстави визнання Іпотечного договору недійсним позивач посилається на пункт 5 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", за яким правочин неплатоспроможного банку є нікчемним, якщо банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Позивач стверджує, що Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" уклав Іпотечний договір, не отримавши на це згоди куратора, яка відповідно до постанови Правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних" від 30.10.2014 № 692/БТ була обов'язковою.

Проте, стверджуючи про укладення спірних договорів без погодження з куратором банку, позивач не вказує, яким саме чином таке погодження має відбуватися, а також не посилається на норми законодавства чи акти індивідуальної дії, які встановлюють порядок такого погодження, тому немає правових підстав вважати, що для укладення спірних договорів Банком погодження з куратором здійснено не було.

Більше того, невідповідність укладеного договору вимогам постанови Національного банку України не визначено як підставу нікчемності відповідно до ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Отже, позивачем не доведено визначену п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" підставу нікчемності правочину як те, що банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність".

По-друге, позивач вказує, що Іпотечний договір взагалі не обліковувався у бухгалтерському обліку та був відсутній у балансі Банку, що є грубим порушенням вимог Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254.

Проте, описуючи обставини порушення нормативних актів Національного банку України останній не обґрунтовує взаємозв'язку вказаного порушення та підстав нікчемності (недійсності) правочинів.

Суд також зазначає, що відповідальність за ведення бухгалтерського обліку лежить на відповідних працівниках банку, тому відсутність будь-якої інформації у системі банку є внутрішньою проблемою позивача.

По-третє, відповідач вважає, що укладений між сторонами Іпотечний договір не відповідає вимогам Закону України "Про іпотеку", оскільки в ньому не визначений конкретний строк виконання зобов'язання та містить положення щодо розміру основного зобов'язання лише у описовому вигляді.

З приводу такої думки позивача суд вказує про помилковість трактування ним норм законодавства, зокрема значення поняття "строк", та розуміння правової природи іпотеки як способу забезпечення виконання зобов'язань.

Окрім того, за указаних умов слід зазначити, що недотримання форми договору не є підставою нікчемності правочину за приписами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на який посилається позивач.

По-четверте, на думку позивача, вчинені з відповідачем правочини ставлять інших кредиторів з аналогічними вимогами у невигідне становище, оскільки умови Іпотечного договору прямо передбачають передачу відповідачу як кредитору та іпотекодержателю предметів іпотеки (земельних ділянок), що свідчить про надання переваг відповідачу перед іншими кредиторами, прямо не встановлених законодавством чи внутрішніми документами банку, що згідно з п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є підставою нікчемності правочинів.

Проте, вказані доводи позивача обмежуються лише поясненнями та не знаходять свого підтвердження у матеріалах справи, оскільки позивачем не надано доказів того, що інші кредитори банку, крім позивача, виявили бажання укласти аналогічні спірному договори і саме відповідачу було надано перевагу в його укладенні, а також не доведено, яким чином укладення спірних договорів ставить у невигідне становище інших кредиторів позивача.

Що стосується доводів позивача з приводу неправомірності дій відповідача, що спрямовані фактично на подвійне стягнення кошів з неплатоспроможного Банку, то вони жодним чином не обґрунтовують підстави, з якими цивільне та господарське законодавство, а також Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" пов'язує можливість визнання нікчемного правочину недійсним.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 № 6-301цс15).

Таким чином, з урахуванням ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони були вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи викладене, доводи позивача щодо нікчемності Іпотечного договору у зв'язку з наявністю підстав, визначених п. п. 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Отже, оскільки жодна з підстав нікчемності правочину, передбачена ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", за Іпотечним договором не настала, а також враховуючи неподання позивачем, незважаючи на численність письмових та усних пояснень, належних та достатніх доказів в аспекті ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про визнання Іпотечного договору недійсним.

У зв'язку з тим, що у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним Іпотечного договору відмовлено, Іпотечний договір залишається чинним, то відповідно вимога про повернення позивачу як заставодавцю оригіналів правовстановлюючих документів, які були передані заставодавцю на виконання умов договору, також задоволенню не підлягає як похідна.

З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні заявлених позовних вимог, судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 05.08.2016

Суддя О.М. Ярмак