Ухвала суду № 59489480, 03.08.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" серпня 2016 р. м. Київ К/800/26339/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,

Суддів Ємельянової В.І.,

Швеця В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі - ТУ ДСА України в Луганській області), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області, про визнання дій протиправними та стягнення заробітної плати,

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила: визнати неправомірними дії ТУ ДСА в Луганській області по нарахуванню заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року, виходячи з посадового окладу в сумі 1218 грн; стягнути з ТУ ДСА в Луганській області заборгованість із заробітної плати в сумі 9598 грн 90 коп.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року, відмовлено у задоволенні позову.

Позов обґрунтовувала тим, що нарахування їй заробітної плати проводилось без урахування норм Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, який набрав чинності 26 жовтня 2014 року та яким внесено зміни до статті 144 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», тому відповідач повинен був виплатити їй заробітну плату в сумі 9598 грн 90 коп.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновків про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 з 28 серпня 1995 року працює в Перевальському районному суді Луганської області. Під час роботи займала різні посади, з 12 листопада 2012 року працювала на посаді старшого судового розпорядника, має 9 ранг державного службовця, що відповідає 5 категорії державного службовця.

З 20 жовтня 2014 року по 18 листопада 2014 року включно позивач перебувала у відпустці.

26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII), яким внесено зміни до статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VІ (далі - Закон №2453-VІ), зокрема передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону №1697-VII Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом №2453-VІ.

З 28 березня 2015 року Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VІІІ (далі - Закон №192-VІІІ) затверджено нову редакцію Закону №2453-VІ, у статті 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону №192-VІІІ Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із зазначеним Законом.

Наведене узгоджується із положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №3723-XII), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Аналогічні положення закріплено також частиною другою статті 8 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №108/95-ВР), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону №108/95-ВР).

За правилами статті 142 Закону №2453-VІ (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 143 Закону №2453-VІ). Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Закону №2453-VІ у редакції з 28 березня 2015 року.

З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону №2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону №2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою №268, зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року. Отже, Кабінет Міністрів України покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону №1697-VII та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону №192-VІІІ обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.

Згідно з частиною першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Ураховуючи наведене, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови №268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" та "Про Державний бюджет України на 2015 рік" видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону №2453-VІ та частини першої статті 147 цього ж Закону у редакції з 28 березня 2015 року не передбачено, управління ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів, не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 12 липня 2016 року (справа №820/4648/15).

Таким чином, висновки судів про правомірність дій ТУ ДСА України в Луганській області при обчисленні заробітної плати ОСОБА_2 ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Отже, в частині позовних вимог щодо визнання неправомірними дій ТУ ДСА в Луганській області по нарахуванню заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року, виходячи з посадового окладу в сумі 1218 грн в цій частині суди дійшли обгрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову.

Проте, відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з ТУ ДСА України в Луганській області заборгованості із заробітної плати в сумі 9598 грн 90 коп., суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку, оскільки судом не було встановлено наявності чи відсутності заборгованості щодо виплати заробітної плати позивача за жовтень-листопад 2014 року.

Суди попередніх інстанцій дані обставини не встановили, а тому ухвалені ними судові рішення в цій частині підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.

Частиною першою статті 220 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі статтею 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року скасувати в частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості з Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області заборгованість із заробітної плати в сумі 9598 грн 90 коп. та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції в цій частині.

В решті рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.Й. Рецебуринський

Судді В.І. Ємельянова

В.В. Швець