Ухвала суду № 59489467, 29.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

29 липня 2016 року К/800/20578/16

У Х В А Л А

Суддя Вищого адміністративного суду України Мороз Л.Л. перевіривши касаційну скаргу Державної фінансової інспекції України на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02 березня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року у справі за позовом Державної фінансової інспекції України до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: Національний інститут стратегічних досліджень, про стягнення коштів, -

в с т а н о в и в :

Державна фінансова інспекція України звернувся з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за участю третьої особи - Національного інституту стратегічних досліджень, в якому просила:

- стягнути з ОСОБА_1 кошти у розмірі 5 503,86 грн. в дохід Державного бюджету України;

- стягнути з ОСОБА_2 кошти у розмірі 5 137,10 грн. в дохід Державного бюджету України.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 02 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02 березня 2016 року скасовано. Провадження у адміністративній справі - закрито.

Державна фінансова інспекція України подала касаційну скаргу, в якій, посилається на порушення норм матеріального та процесуального права судом апеляційної інстанції. При цьому, позивач просить скасувати рішення судів, як першої, так і апеляційної інстанцій та направити справу для розгляду до суду апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо справа не переглядалась в апеляційному порядку.

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 02 березня 2016 року не була предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, оскільки оскаржуваною ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з тим, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

А тому у відкритті касаційного провадження у даній справі в частині оскарження постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 02 березня 2016 року - слід відмовити.

Відповідно до пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на помилкове та/або неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні справи та/або порушення судами норм процесуального права (у разі оскарження судового рішення по суті - пояснення, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення справи).

З оскаржуваних судових рішень вбачається, що Державною фінансовою інспекцією України проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Національного інституту стратегічних досліджень за період з 01.01.2007 року по 06.08.2014 року, за результатами якої складений акт ревізії № 08-21/33 від 14.11.2014 року.

Ревізією особових справ аспірантів та докторанта за державним замовленням встановлено, що відповідно до п. 19 Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 №309, на підставі рішень Вченої ради, наказів директора Інституту впродовж 2007-2014 років відраховано 1 докторанта та 37 аспірантів, в тому числі, 8 аспірантів, які навчалися з відривом від виробництва, за власним бажанням, за втрату зв`язку з аспірантом чи докторантом, в результаті нез`явлення на атестацію, тобто за невиконання індивідуального плану роботи без поважних причин.

Також даною ревізією встановлено, що після відрахування 37 аспірантів та 1 доктора вартість навчання не було відшкодовано.

Пунктом 22 Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 № 309, передбачено, що аспірант і докторант, який був зарахований до аспірантури або докторантури за державним замовленням і відрахований через зазначені причини, відшкодовує вартість навчання згідно із законодавством України.

Згідно пункту 3.1 Угоди про підготовку аспіранта (докторанта) за державним замовленням, укладених Інститутом впродовж 2003-2010 років із аспірантами (докторантами) - аспіранти (докторант) зобов'язується дотримуватись всіх умов Положення № 309.

Державною фінансовою інспекцією України в ході ревізії встановлено, що на порушення п. 22 Положення № 309, п. 3.1 Угоди про підготовку аспіранта за державним замовленням, укладених з відповідачами - ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які були відраховані, Інститутом, і як наслідок, Державним бюджетом України недоотримано коштів у сумі 5503,86 грн. та 5137,10 грн., відповідно, за навчання відрахованих достроково аспірантів, чим завдано матеріальної шкоди (збитків) на вказанів суми, а тому завдані збитки повинні бути стягнуті до Державного бюджету України у судовому порядку.

Позивачем, з метою усунення виявлених під час ревізії порушень, 22.12.2014 року листом №08-14/1834 Національному інституту стратегічних досліджень направлено вимогу про усунення порушень, в якій від Інституту вимагалось вжити заходів щодо проведення претензійно-позовної роботи по стягненню з аспірантів та докторанта, які відраховані достроково, список яких у додатку 14 до акта, вартості навчання та перерахувати кошти в сумі 300353,21 грн. до Державного бюджету України.

У зв'язку з невиконанням вимоги Держфінінспекції не проведенням претензійно-позовної роботи по стягненню вартості навчання позивач звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того що що відповідачів відраховано за поважних причин, що не передбачає відшкодування вартості навчання.

Апеляційній суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, виходив із непідсудності даної справи адміністративному суду.

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, Державна фінансова інспекція України просить суд стягнути кошти та повернути їх до бюджету з фізичних осіб.

Приписами частини другої статті 21 КАС України встановлено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Аналіз припису наведеної норми дає підстави для однозначного висновку про те, що адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватись шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднанні з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

В іншому випадку, спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, в тому числі й на користь держави) носять приватно-правовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.

Аналогічна правова позиція викладена в рішеннях Верховного Суду України у справах №21-204а13, №21-40а14 та 21-89а14.

Враховуючи, що спірні відносини виникли внаслідок невиконання підконтрольною установою вимоги про відшкодування збитків, завданих державі та направлені лише на стягнення з відповідачів грошових коштів, внаслідок порушення ними фінансової дисципліни, а отже є деліктними, тому з урахуванням їх приватно-правового характеру вони мають бути вирішені в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дану справу за позовом Державної фінансової інспекції України до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення коштів не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим провадження по справі підлягає закриттю.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, які відповідають усталеній практиці Вищого адміністративного суду України у цій категорії справ та встановленій практиці Верховного Суду України, такий висновок судів попередніх інстанцій відповідає обставинам справи та положенням пункту 10 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", в якому передбачено право органу державного фінансового контролю звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а відповідно до пункту 13 цієї норми - при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Таким чином, дана справа за суб`єктним складом сторін, змістом заявлених позивачем вимог та предметом спору підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства з урахуванням положень Цивільного процесуального кодексу України.

Оскільки доводи скаржника не спростовують висновки суду апеляційної інстанції та не викликають необхідності перевірки матеріалів справи у зв'язку із ненаведенням підстав, які б дозволили вважати, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального або процесуального права, ця касаційна скарга є необґрунтованою.

За таких обставин у відкритті касаційного провадження за даною касаційною скаргою слід відмовити.

Керуючись статтями 211, 213, пунктом 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної фінансової інспекції України на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02 березня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року у справі за позовом Державної фінансової інспекції України до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: Національний інститут стратегічних досліджень, про стягнення коштів.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Л.Л. Мороз