Постанова № 59488967, 02.08.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2016 р. Справа № 549/118/16-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П., Перцової Т.С.

за участю: секретаря судового засідання - Мороз Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Міністерства оборони України, Полтавського обласного військового комісаріату на постанову Чорнухинського районного суду Полтавської області від 09.06.2016р. по справі № 549/118/16-а

за позовом ОСОБА_2

до Міністерства оборони України, Полтавського обласного військового комісаріату

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_2, звернувся до Чорнухинського районного суду Полтавської області з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, Полтавського обласного військового комісаріату в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:

- стягнути з Міністерства оборони України на його користь кошти в сумі 243600 грн. одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи.

Постановою Чорнухинського районного суду Полтавської області від 09 червня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_2 - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо нерозгляду заяви ОСОБА_2 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги по інвалідності.

Зобов'язано Полтавський обласний військовий комісаріат відповідно до діючого порядку оформити і направити в Міністерство оборони України пакет документів на призначення і виплату на користь ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги по інвалідності.

Зобов'язано Міністерство оборони України розглянути у встановленому порядку заяву про виплату одноразової грошової допомоги по інвалідності в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачами - Полтавським обласним військовим комісаріатом та Міністерством оборони України, подано апеляційні скарги.

В апеляційних скаргах, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідачі просять суд апеляційної інстанції постанову Чорнухинського районного суду Полтавської області від 09 червня 2016 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційних скарг відповідачі посилаються на порушення судом першої інстанції приписів п. 1, п. 3 ч. 1 Указу Президії Верховної Ради колишнього Союзу РСР від 21.03.1989 № 10224-ІХ "Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ, п. п. 11, 13, 17 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою уряду від 25.12.2013 № 975, ст. 4 Закону України "Про правонаступництво України", ст.ст. 1, 2 Закону України "Про Прикордонні війська України", п. 3 Розділу ІХ "Прикінцеві Положення" Закону України "Про державну прикордонну службу України, п. 4 ч. 2 ст. 16, ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ч. 2 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 18, ч. 1 ст. 24, ст. 137 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційних скаргах.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не визнана судом обов'язковою, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що 30.10.1989 року позивача було звільнено в запас у зв'язку з закінченням строкової служби. Він є учасником бойових дій та інвалідом війни ІІ групи, приймав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан в період з 06.11.1988 року по 30.10.1989 року, що підтверджується довідкою Лохвицько-Чорнухинського об'єднаного районного військового комісаріату Полтавської області від 05.01.2015 року № 2, військовим квитком та посвідченням учасника бойових дій.

Згідно акту судово-медичного експерта №74 від 18.06.2014 року, в період проходження військової служби позивачем було отримано поранення, яке за давністю утворення відповідає періоду участі в бойових діях в Республіці Афганістан.

Згідно витягу з протоколу засідання №1821 від 03.07.2014 року Центральної військо-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, поранення позивача пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Відповідно довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії АВ №0187117 від 30.12.2014 року позивачу 23.12.2014 року встановлена ІІ група інвалідності, причиною якої є травма, з виконанням обов'язків військової служби.

09.10.2015 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до Полтавського обласного комісаріату про виплату одноразової грошової допомоги на підставі ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

21.10.2015 року за вих. №10/594 від Полтавського обласного комісаріату надійшов лист в якому вказано, що позивач проходив військову службу не в Збройних силах СРСР, а в прикордонних військах КДБ СРСР, а тому витрати пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги військовослужбовцям прикордонних військ мають здійснюватися Державною прикордонною службою України.

Після отримання відповіді від Полтавського обласного військового комісаріату в якій він відмовив у розгляді заяви ОСОБА_2, останній звернувся в адміністрацію державної прикордонної служби України з аналогічним листом.

Заступник голови Державної прикордонної служби України послався на те, що Державна прикордонна служба України не вправі виплачувати одноразову грошову допомогу передбачену ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

У своїй відповіді заступник Голови Державної прикордонної служби України послався на те, що призив позивача на строкову військову службу та звільнення з служби здійснювали на підставі наказу Міністерства оборони колишнього СРСР. Також згідно із законодавством позивач перебуває на військовому обліку у військовому комісаріаті Міністерства оборони України, і те, що причинний зв'язок поранення, отриманого позивачем під час виконання обов'язків військової служби в період перебування в Афганістані, встановлено Центральної військово-лікарською комісією Міністерства оборони України, адміністрація Держприкордонслужби України вважає, що призначити виплату позивачу одноразової допомоги має Міністерство оборони України.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що нерозглянувши по суті заяви з документами позивача відповідачі порушили норми вищевказаного законодавства, якими визначено порядок призначення допомоги, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що в задоволенні вимоги про визнання за позивачем права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, необхідно відмовити, оскільки дане право виникає у позивача в силу вищевказаного законодавства і повторного його визнання не потребує.

Крім того, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про стягнення з Міністерства оборони України кошти у сумі 243600 грн. одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи на користь позивача, тому що це протирічить порядку нарахування та виплаті допомоги, як це передбачено Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Як свідчать матеріали справи, звертаючись до суду із позовом 29 лютого 2016 року позивач просив суд зобов'язати виплатити одноразову грошову допомогу, як інваліду ІІ групи, ОСОБА_2 у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності у строки відповідно до Закону України (а.с. 2).

В подальшому, 07 квітня 2016 року позивачем було подано до суду уточнений позов, в якому він просив стягнути на його користь з Міністерства оборони України кошти у сумі 243600 гривень одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи.

Згідно ч. 2, 3 ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Викладене свідчить про те, що суд повинен вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), суд не може ініціювати провадження, бо це суперечило б засадам здійснення правосуддя.

Суд може вийти за межі вимог у випадку, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів.

Відповідно до ст. 137 КАС України, позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. До початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. Заява про зміну позовних вимог повинна відповідати вимогам, які встановлені цим Кодексом для позовних заяв. У разі невідповідності такої заяви вимогам ст. 106 цього Кодексу суд своєю ухвалою повертає її позивачу. Ухвала суду, прийнята за результатами розгляду питання про прийняття заяви про зміну позовних вимог, окремо не оскаржується.

В матеріалах справи відсутня як письмова заява позивача про зміну/збільшення позовних вимог, згідно яких позивач просив суд: визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо нерозгляду заяви ОСОБА_2 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги по інвалідності; зобов'язати Полтавський обласний військовий комісаріат відповідно до діючого порядку оформити і направити в Міністерство оборони України пакет документів на призначення і виплату на користь ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги по інвалідності; визнати за позивачем право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби; зобов'язати Міністерство оборони України розглянути у встановленому порядку заяву про виплату одноразової грошової допомоги по інвалідності в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, так і ухвала суду, прийнята за результатами розгляду питання про прийняття відповідної заяви.

Крім того, в оскарженому судовому рішенні суду першої інстанції немає жодних посилань на те, що суд вирішив вийти за межі позовних вимог відповідно до ст. 11 КАС України.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що таким чином, суд першої інстанції, не обґрунтовуючи підстав виходу за межі позовних вимог, вирішив вимоги, які взагалі не були заявлені позивачем ані під час подання первинного позову, ані під час подання заяви про уточнення позовних вимог, чим порушив приписи ч.2 ст.11 КАС України.

Колегія суддів зазначає, що у суду першої інстанції не було законних підстав приймати рішення про часткове задоволення позову без виходу за межі позовних вимог та за відсутності обґрунтування такої необхідності у відповідності до ч.2 ст.11 КАС України та самостійно тлумачити і вирішувати позовні вимоги не заявлені в позовній заяві. Вказані порушення судом норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи та в силу приписів п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України є підставою для скасування судового рішення.

З приводу доводів апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції предметної підсудності адміністративної справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що оскільки одноразова грошова допомога військовослужбовців є однією з форм соціального захисту військовослужбовців, на спірні правовідносини поширюються положення п. 4 ч. 1 ст. 18 КАС України, а тому даний спір належить розглядати місцевим загальним судам, як адміністративним, в порядку, встановленому КАС України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам колегія суддів виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Відповідно до статті 41 цього Закону, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно статті 1 вищевказаного Закону, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Розділом ІІ Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлені права військовослужбовців, зокрема, щодо грошового забезпечення.

Відповідно до частини першої статті 16 вищенаведеного Закону, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з п. 4 ч.2 ст. 16 цього Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Частиною дев'ятою статті 16-3 вказаного Закону передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, визначений Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 (далі - Порядок).

Пунктом 11 Порядку передбачено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Доказів які б свідчили про невиконання позивачем вимог пункту 11 Порядку при поданні заяви від 09.10.2015 до Полтавського обласного військового комісаріату під час судового розгляду справи надано не було та матеріали справи не містять. Лист Полтавського обласного військового комісаріату від 21.10.2015 року № 10/594 також не містить посилань на ненадання позивачем документів, визначених п.11 Порядку.

Згідно п. 13 Порядку передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Під час судового розгляду справи підтверджено, що Полтавським обласним військовим комісаріатом висновок щодо виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги розпорядникові бюджетних коштів не надавався.

При цьому, підставою для ненадання Полтавським обласним військовим комісаріатом такого висновку у 15-тиденний строк Міністерству оборони України, слугували висновки відповідача про те, що позивачу необхідно звернутися до Державної прикордонної служби України для вирішення питання по суті, оскільки позивач проходив службу не в Збройних Силах СРСР, а в прикордонних військах КБД СРСР.

Колегія суддів не погоджується з даними висновками відповідача, виходячи з наступного.

Згідно п. 17 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975, особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби.

Під час судового розгляду справи встановлено, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах СРСР з 06.11.1988 року по 21.11.1989 року.

Слід зазначити, що згідно п. 1 ч. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21.03.1989 року №10224-ХІ "Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ" прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР.

У відповідності до п. 1, 2 Постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 року "Про військові формування на Україні", Верховна Рада України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України.

Згідно ст. 4 Закону України "Про правонаступництво України", органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги, що позивач проходив службу саме у збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, колегія суддів приходить до висновку що, за таких обставин, в силу ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" від 25.12.2013 року №975, обов'язок для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому II групи інвалідності, у зв'язку з травмою, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.

Крім того, довідка про підтвердження проходження військової служби позивачем видана безпосередньо ОРВК Міністерства оборони України, а також засіданням Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України встановлено причинний зв'язок захворювань, поранень, контузії, травм, каліцтв позивача, пов'язаних з виконуванням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися військові дії (а.с. 13,14).

Також колегія суддів зазначає, що абз. 9 п. 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей. затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №393 від 17 липня 1992 року, передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" до вислуги років зараховується, зокрема, служба у прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також службах і органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Тобто, з вищевказаної норми вбачається, що для призначення військовослужбовцям пенсії до вислуги років останніх зараховуються, зокрема, військова служба у прикордонних військах колишнього СРСР, що свідчить про те, що у питаннях соціального захисту військовослужбовців прикордонних військ колишнього СРСР (у даному випадку Прикордонних військ КДБ СРСР) прирівняні до військовослужбовців Збройних Сил України.

Правові висновки у спорах цієї категорії вже були висловлені Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 року (справа №21-446а14), та від 21.04.2015 року (справа №21-135а15), ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01.12.2015 року (справа К/800/40725/15). У вказаних рішеннях висловлена правова позиція про те, що законодавцем передбачено порівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України, та встановлено обов'язок саме Міністерства оборони України стосовно прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги особам у зв'язку із встановленням їм групи інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби під час здійснення інтернаціонального зобов'язання.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача - Полтавського ОВК, у листі від 21.10.2015 року №510/594 відносно того, що позивачу необхідно звернутися до Державної прикордонної служби України для вирішення питання по суті.

За таких обставин, оскільки Полтавський обласний військовий комісаріат не направив документи ОСОБА_2 до Департаменту фінансів Міністерства оборони України на комісію з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, питання щодо призначення чи відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги Міністерством оборони України не розглядалось та відповідне рішення не приймалось.

Таким чином, правові підстави для стягнення відповідної суми одноразової грошової допомоги на користь позивача у суду відсутні.

Колегія суддів наголошує, що рішення щодо призначення чи відмови у призначенні одноразової грошової допомоги приймає комісія з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби у Міністерстві оборони України.

За своєю правовою природою повноваження Міністерства оборони України щодо даних правовідносин є дискреційними. Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Прийняття рішення замість суб'єкта владних повноважень є втручанням у його дискреційні повноваження. Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції відповідача.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

На момент розгляду справи підстави вважати або припускати, що Міністерство оборони України після отримання висновку Полтавського обласного військового комісаріату щодо можливості виплати позивачу одноразової грошової допомоги буде відмовлятися від прийняття відповідного рішення або ухвалить рішення про відмову у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги - відсутні, тобто відсутні підстави вважати, що відповідач порушуватиме в майбутньому законні права та інтереси ОСОБА_2 на отримання такої допомоги.

Водночас, колегія суддів вважає, що бездіяльність Полтавського обласного військового комісаріату, яка полягає у неподанні у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги, призвела до порушення права позивача у спірних правовідносинах на можливість отримання вищезазначеної грошової допомоги.

Згідно із частиною другою статті 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відповідно до частини першої статті 162 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Частиною третьою статті 162 КАС України надано адміністративному суду повноваження на прийняття іншої постанови (не передбаченої переліком частини 2), яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, оскільки рішення про призначення чи відмову у призначенні ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги Міністерством оборони України не прийнято внаслідок неподання Полтавським обласним військовим комісаріатом у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів висновок щодо виплати позивачеві одноразової грошової допомоги, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про необхідність вийти за межі заявлених позовних вимог та захистити порушені права позивача шляхом зобов'язання Полтавського обласного військового комісаріату подати висновок та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів щодо виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та Постановою КМУ 975 від 25.12.2013 року "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги.".

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм процесуального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 11, 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги Міністерства оборони України, Полтавського обласного військового комісаріату - задовольнити частково.

Постанову Чорнухинського районного суду Полтавської області від 09.06.2016р. по справі № 549/118/16-а - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Зобов'язати Полтавський обласний військовий комісаріат подати висновок та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів - Міністерству оборони України щодо виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги.".

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. Повний текст постанови виготовлений 05.08.2016 р.