Ухвала суду № 59488960, 01.08.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2016 р.Справа № 820/2034/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калиновського В.А. , Філатова Ю.М.

за участю секретаря судового засідання Тітової А.В.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача 1 (Головного управління Національної поліції в Харківській області) - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та Міністерства внутрішніх справ України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2016р. по справі №820/2034/16

за позовом ОСОБА_3

до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці, Міністерства внутрішніх справ України, третя особа Державне Казначейство України

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_3, звернулася до суду із адміністративним позовом до Головного управління національної поліції в Харківській області, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці, Міністерства внутрішніх справ України, третя особа Державне казначейство України, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ голови Ліквідаційної комісії Управління МВС України на Південній залізниці заступника начальника ГУНП в Харківській області ОСОБА_4 від 22.03.2016 року № 235 о/с в частині звільнення ОСОБА_3І з посади старшого слідчого відділу на станції Основа з 06.11.2015 року;

зобовязати ГУНП в Харківській області поновити у складі Національної поліції капітана міліції ОСОБА_3 у званні капітана поліції на посаді старшого слідчого Слідчого відділу Комінтернівського відділу поліції Головного управління національної поліції в Харківській області, співробітники якого здійснюють оперативне обслуговування ЛВ на ст.Основа, перебуваючого в процесі ліквідації або на іншій посаді Головного управління національної поліції в Харківській області та на іншій посаді в разі відсутності посади старшого слідчого;

- стягнути з Ліквідаційної комісії управління МВС України на Південній залізниці завдану незаконним звільненням відповідно до наказу голови Ліквідаційної комісії Управління МВС України на Південній залізниці заступника начальника ГУНП в Харківській області ОСОБА_4 моральну (немайнову) шкоду в сумі 15 тис. грн.;

- зобовязати ГУНП в Харківській області в разі задоволення позову надати до суду протягом розумного строку звіту про виконання судового рішення та встановити відповідальність у вигляді штрафу за його невиконання.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що звільнення її із займаної посади є незаконним, оскільки вчинено з порушенням вимог діючого законодавства.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Скасовано наказ Голови ліквідаційної комісії Управління МВС України на Південній залізниці заступника начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області ОСОБА_4 від 22.03.2016 року № 235 о/с в частині звільнення ОСОБА_3 з посади старшого слідчого слідчого відділу на станції Основа з 06.11.2015 року.

Зобов'язано Голову ліквідаційної комісії Управління МВС України на Південній залізниці поновити капітана міліції ОСОБА_3 на посаді старшого слідчого слідчого відділу на станції Основа з 06.11.2015 року.

Постанову в частині поновлення капітана міліції ОСОБА_3 на посаді старшого слідчого слідчого відділу на станції Основа з 06.11.2015 року допущено до негайного виконання.

В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_3 та МВС України подано апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувану постанову та винести нову, якою задовольнити позовні вимоги, в частині зобовязання ГУНП в Харківській області поновити у складі Національної поліції капітана міліції ОСОБА_3 у званні капітана поліції на посаді старшого слідчого Слідчого відділу Комінтернівського відділу поліції Головного управління національної поліції в Харківській області, співробітники якого здійснюють оперативне обслуговування ЛВ на ст.Основа, перебуваючого в процесі ліквідації, або на іншій посаді Головного управління національної поліції в Харківській області, та на іншій посаді в разі відсутності посади старшого слідчого;

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги посилається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення в частині відмови у поновленні у складі Національної поліції України та зобовязання ГУНП в Харківській області в разі задоволення позову надати до суду протягом розумного строку звіт про виконання судового рішення та встановити відповідальність у вигляді штрафу за його неподання.

МВС України в апеляційній скарзі просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2016 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на прийняття оскаржуваного рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, його необґрунтованість, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що станом на час видання наказу УМВС та його міськрайоргани перебували у стані ліквідації, а усі штатні посади скорочено, що унеможливлювало фактичне поновлення позивача та зумовило необхідність визнання її звільненою через скорочення штатів. Таким чином, можливість подальшого проходження служби позивача в міліції відсутня, а УМВС не мало правових підстав для вчинення будь-яких дій, спрямованих на працевлаштування позивача до органів Національної поліції.

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги позивача та просив її задовольнити.

Представник ГУНП в Харківській області у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги позивача та просила відмовити в її задоволенні.

Представники Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці, Міністерства внутрішніх справ України та Державного казначейства України у судове засідання не зявились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.

Колегія суддів на підставі ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за можливе розглянути справу без участі уповноважених представників сторін, які не прибули у судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника ГУНП в Харківській області, перевіривши рішення суду та доводи апеляційних скарг, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Будь-яка публічна служба є державною службою.

Складовими елементами правового статусу осіб публічної служби є вступ на публічну службу, умови та порядок її проходження, звільнення з публічної служби, соціальний статус осіб публічної служби.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач з 01.08.2003 року проходила службу в органах внутрішніх справ.

Відповідно до Наказу Управління МВС України на Південній залізниці від 29.01.2015 року № 19 о/с позивачці з 04.01.2013 року по 02.11.2015 року надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.

Наказом Управління МВС України на Південній залізниці від 15.10.2015 року № 211 о/с відповідно до пункту 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою ОСОБА_5 Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року № 114, ОСОБА_3, старшого слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст. Основа було звільнено з 15.10.2015 року через скорочення штатів.

Не погодившись із правомірністю звільнення, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2016 року по справі №820/11268/15 задоволено адміністративний позов ОСОБА_3 до Міністерства внутрішніх справ України, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці, Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобовязання вчинити певні дії.

Визнано протиправним та скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці від 15.10.2015 року №211 о/с в частині звільнення ОСОБА_3 з посади старшого слідчого Слідчого відділення лінійного відділу на станції Основа.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді старшого слідчого Слідчого відділення лінійного відділу на станції Основа Управління МВС України на Південній залізниці з 15 жовтня 2015 року.

Постанову в частині поновлення на посаді звернуто до негайного виконання.

На виконання рішення суду, головою Ліквідаційної комісії Управління МВС України на Південній залізниці заступником начальника ГУНП в Харківській області ОСОБА_4 видано наказ від 22.03.2016 року № 235 ос/с, яким позивача поновлено на посаді старшого слідчого Слідчого відділення лінійного відділу на станції Основа Управління МВС України на Південній залізниці, з 15 жовтня 2015 року. Також, вказаним наказом, згідно з пунктами 10,11 розділу ХІ Закону України Про Національну поліції, п.64 Г Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено за скороченням штатів у запас Збройних сил України з 06 листопада 2015 року.

Обґрунтування підстав звільнення наведено у листі Голови ліквідаційної комісії Управління МВС України на Південній залізниці від 21.03.2016 року № М-1056/3/ПЗ, де зазначено, що у зв'язку із набранням чинності з 07.11.2015 року Закону України Про Національну поліцію та з урахуванням того, що на теперішній час такого поняття як органи внутрішніх справ не існує, наказом УМВС України на Південній залізниці від 22.03.2016 року № 235 о/с її звільнено з 06.11.2015 року у запас Збройних Сил з 06.11.2015 року за пунктом 64 Г (через скорочення штатів). Також роз'яснено, що згідно з вимогами розділу VI Закону України Про Національну поліцію, у позивача є можливість у подальшому проходити службу в лавах Національної поліції після створення поліцейських комісій та оголошення конкурсу на заміщення вакантних посад.

Позивач, не погоджуючись із правомірністю звільнення, звернулась до суду із даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення частини позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу в частині звільнення ОСОБА_3 з посади старшого слідчого слідчого відділу на станції Основа з 06.11.2015 року. Також, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та зобовязання голову ліквідаційної комісії Управління МВС України на Південній залізниці поновити капітана міліції ОСОБА_3 на посаді старшого слідчого СВ на станції з 06.11.2015 року.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно ч. 5 ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Принцип обов'язковості судових рішень також закріплений статтею 14 КАС України, якою передбачено, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 255 КАС України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 5 КАС України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.

Згідно ч.2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Варто зазначити, що статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Статтею 46 Конвенції передбачено, що Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

Складовою принципу верховенства права є вимога юридичної визначеності, відповідно до якої остаточне рішення суду не може піддаватись сумніву, а також належне виконання судових рішень проти органів державної влади:"Принцип верховенства права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, який є невід'ємним аспектом всіх статей Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зобов'язує державу та будь-який державний орган виконувати судові розпорядження чи рішення, ухвалені проти держави (органу)" (параграф 87 рішення Європейського Суду з прав людини: "Гасан і Чеус проти Болгарії" від 26.10.2000 року).

У справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Як встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в ній доказами, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2016 року по справі №820/11268/15 позивача поновлено на посаді старшого слідчого Слідчого відділення лінійного відділу на станції Основа Управління МВС України на Південній залізниці з 15 жовтня 2015 року.

При цьому, постанова в частині поновлення позивача на посаді допущена судом до негайного виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 257 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Колегія суддів зазначає, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

Таким чином, рішення суду, яке відповідно до закону підлягає негайному виконанню, є обов'язковим для виконання, зокрема посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Згідно п. 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що законодавством передбачено обов'язок роботодавця добровільно та негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець повинен видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду,.

Під час судового розгляду встановлено, що позивач булу поновлено на посаді в органах внутрішніх справ лише наказом від 22.03.2016 року № 235 ос/с.

Перевіряючи правомірність звільнення позивача, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Порядок та умови проходження служби особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права та обов'язки визначаються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою ОСОБА_5 Міністрів УРСР №114 від 29.07.1991 року (далі - Положення).

Згідно з п.8 Положення, дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв'язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

За приписами пп. г п.64 Положення, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

В той же час, станом на час винесення оскаржуваного наказу, вступив у дію Закон України від 02.07.2015 року №580 - VІІІ Про Національну поліцію.

Відповідно до п.1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Національну поліцію, останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Закон України Про Національну поліцію опублікований в газеті Голос України від 06.08.2015 року № 141-142, набрав чинності 07.11.2015 року.

Враховуючи викладене, пункти 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону набирають чинності з 07.08.2015 року.

Пунктами 9, 10, 11 вказаного розділу Закону передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, можуть були прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або неприйняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

Таким чином, вищезазначені норми Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про національну поліцію" та Положення, на які йдеться посилання у спірному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, начальник органу прямо зобовязаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.

Як вбачається зі змісту постанови Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2016 року по справі № 820/11268/15 та матеріалів справи, жодної вакантної посади як при первинному, так і повторному звільненні позивачу не пропонувалось.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачу на підставі наказу Управління МВС України на Південній залізниці від 29.01.2015 року № 19 о/с з 04.01.2013 року по 02.11.2015 року надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку. Позивачем подано рапорт від 07.10.2015 року, яким просила вважати її такою, що приступила до виконання службових обов'язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, а 08.10.2015 року позивачем подано рапорт про надання відпустки по вагітності та пологам з наданням листа непрацездатност. Проте, 15.10.2015 року позивача звільнено на підставі наказу, який в послідуючому був скасований на підставі рішення суду.

На підставі викладеного, відповідачем жодним чином не було обґрунтовано відсутність можливості подальшого використання позивача на службі, оскільки не враховано відсутність відмови позивача від проходження служби в поліції та не перевірено взагалі можливість реалізації її права на прийняття на службу до поліції. Вищевказане на думку колегії суддів свідчить про порушення права позивача на подання заяви особисто до органу поліції з висловлення бажанням проходити службу саме у такому органі поліції та взагалі, розгляду її кандидатури на посаду в поліції.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що як було встановлено під час судового розгляду, на момент прийняття оскаржуваного наказу позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Згідно із пунктом 17 Положення № 114, вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Враховуючи те, що Закон України Про Національну поліцію та Положення №114 не містять положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тому в даному випадку до спірних правовідносин повинні бути застосовані норми Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України).

Відповідно до ч.3 ст.184 КЗпП України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.

Зазначена норма надає гарантію щодо обмежень на звільнення для вагітних жінок. Так, звільнення жінок, зазначених у частині 3 статті 184 КЗпП України має певні особливості, зокрема, таке звільнення можливе, проте власник зобов'язаний працевлаштувати жінку на цьому самому або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності.

Аналогічний висновок відображений в ухвалі ВАС України від 19 квітня 2016 р. по справі К/800/5127/16.

Вказане положення відповідає правовій позиції Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 22.03.2012 року по справі ОСОБА_6 проти Російської Федерації зазначено, що по-перше, право на відпустку по догляду за дитиною належить всім громадянам без будь-яких відмінностей за ознаками статі або професії. Збройні сили, поліція та державні службовці не виключаються з числа користувачів цього фундаментального права.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність звільнення позивача, оскільки така підстава звільнення, яка зазначена у спірному наказі (скорочення штатів) протирічать вищевикладеній забороні, встановленої законом, звільняти вагітних жінок.

Статтею 43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст.5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

Таким чином, у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачами були порушені права позивача в частині звільнення її зі служби в органах внутрішніх справ, в звязку з чим, оскаржуваний наказ в частині звільнення ОСОБА_3 з посади старшого слідчого слідчого відділу на станції Основа з 06.11.2015 року є протиправним і підлягає скасуванню.

З приводу заявлених вимог про зобовязання ГУНП в Харківській області поновити у складі Національної поліції капітана міліції ОСОБА_3 у званні капітана поліції на посаді старшого слідчого Слідчого відділу Комінтернівського відділу поліції Головного управління національної поліції в Харківській області, співробітники якого здійснюють оперативне обслуговування ЛВ на ст.Основа, перебуваючого в процесі ліквідації або на іншій посаді Головного управління національної поліції в Харківській області та на іншій посаді в разі відсутності посади старшого слідчого, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до частини другої статті 81 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Частиною третьою вказаної статті передбачено, що порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Згідно п.24 Положення, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обовязків, але не більш як за один рік.

Порядок утворення, реорганізації та ліквідації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади врегульовано статтею 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 р. №3166-VI.

Згідно положень частин 3, 4, 5, 7, 8, 9 вищенаведеної статті Закону встановлено, що утворення, реорганізація та ліквідація міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади здійснюються з урахуванням завдань ОСОБА_5 Міністрів України, а також з урахуванням необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання повноважень. Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох центральних органів виконавчої влади. Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, щодо яких набрав чинності акт Президента України про їх припинення, продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених сферах компетенції до завершення здійснення заходів з утворення міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, до якого переходять повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що припиняється, та можливості забезпечення здійснення ним цих функцій і повноважень, про що видається відповідний акт ОСОБА_5 Міністрів України. ОСОБА_5 Міністрів України про ліквідацію міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади визначається орган виконавчої влади, якому передаються повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що ліквідується. Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією чи ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, визначається ОСОБА_5 Міністрів України.

20.10.2011 року ОСОБА_5 Міністрів України прийняв постанову №1074, якою затвердив Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - Порядок №1074), що визначає механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.

За приписами пунктів 46 Порядку №1074, орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади.

Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Права та обов'язки органів виконавчої влади переходять у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом ОСОБА_5 Міністрів України.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що порядок утворення та припинення юридичних осіб публічного права є відмінним від порядку утворення та припинення юридичних осіб приватного права. Тобто, у разі ліквідації органу виконавчої влади, держава відповідним актом ОСОБА_5 Міністрів України передає його завдання та функції новоствореному центральному органу виконавчої влади, забезпечуючи у такий спосіб безперервне виконання функцій держави. Таким чином, територіальні органи міністерств не можуть діяти інакше, ніж це передбачено актами Президента України чи ОСОБА_5 Міністрів України, виданими для забезпечення виконання відповідними міністерствами своїх функцій.

Також, відповідно до статті 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" територіальні органи міністерства припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про державну реєстрацію їх припинення.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації є датою державної реєстрації припинення юридичної особи (ч.9. ст.36 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Як вірно зазначив суд першої інстанції, законодавством встановлена можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Цей висновок суду аналогічний з висновками Верховного Суду України в рішеннях у справі №21-237а11 від 17 жовтня 2011 року, у справі №21-267а12 від 16 жовтня 2012 року.

Відповідно до ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Враховуючи вищевикладене, оскільки на момент звільнення позивач не перебувала в трудових відносинах з органами Національної поліції, УМВС України на Південній залізниці перебуває в стані припинення, тому його функції та повноваження покладено на ліквідаційну комісію УМВС України на Південній залізниці, отже вимога про зобовязання ГУНП в Харківській області поновити у складі Національної поліції капітана міліції ОСОБА_3, у званні капітана поліції на посаді старшого слідчого Слідчого відділу Комінтернівського відділу поліції Головного управління національної поліції в Харківській області, співробітники якого здійснюють оперативне обслуговування ЛВ на ст. Основа, перебуваючого в процесі ліквідації або на іншій посаді Головного управління національної поліції в Харківській області та на іншій посаді в разі відсутності посади старшого слідчого є такою, що не підлягає задоволенню.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, правомірним буде зобовязання голову ліквідаційної комісії Управління МВС України на Південній залізниці поновити капітана міліції ОСОБА_3 на посаді старшого слідчого СВ на станції з 06.11.2015 року.

Також, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність встановлених ст. 267 КАС України підстав для зобовязання в разі задоволення позову надати до суду протягом розумного строку звіт про виконання судового рішення та встановити відповідальність у вигляді штрафу за його невиконання, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

З приводу позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 15000 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

З системного аналізу вказаної норми, колегія приходить до висновку що, для відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи не є кваліфікуючою ознакою наявність вини цієї особи, але право на відшкодування шкоди законодавством пов'язується з підставами виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.

Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

При з'ясуванні фактів, з якими закон пов'язує відшкодування моральної шкоди, слід виходити з вимог ст. ст. 1167, 1187 ЦК України, які визначає підстави покладання обов'язку по відшкодуванню такої шкоди та обставини, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування.

Відповідно до роз'яснень, даних в п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.95 № 4, моральна шкода це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Частиною 2 статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги, що позивачем як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду не було надано жодного доказу на підтвердження факту перенесених ним душевних страждань, душевного або фізичного болю, приниженні честі та гідності, а також ділової репутації, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість вказаної частини позовних, та як наслідок, відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно із статтею 86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, будучи субєктом владних повноважень та заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не довів законність та обґрунтованість винесеного наказу, що є предметом оскарження позивачем.

Натомість позивачем, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час її апеляційного перегляду, не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості іншої частини заявлених позовних вимог.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2016р. по справі № 820/2034/16 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянтів.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційних скарг, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2016р. по справі №820/2034/16 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці, Міністерства внутрішніх справ України, третя особа Державне Казначейство України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення моральної шкоди залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_7Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_8 ОСОБА_9

Повний текст ухвали виготовлений 05.08.2016 р.