Ухвала суду № 59488619, 02.08.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2016 р. Справа № 876/11887/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Богаченка С.І., Ільчишин Н.В.,

з участю секретаря судового засідання Бедрій Х.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2015 року у справі за позовом Житлово-комунального підприємства № 3 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Житлово-комунальне підприємство № 3 (ЖКП № 3) звернулось до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області, яким з врахуванням уточнення позовних вимог просило визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування пені на розстрочені суми податкового боргу згідно з рішенням Міністерства доходів і зборів України від 25.09.2013 року № 62 та договору від 25.09.2013 року № 13 про розстрочення податкового боргу в розмірі 2305986,75 грн. та зобов'язати відповідача скасувати нараховану пеню в розмірі 91574,44 грн.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2015 року позов задоволено.

Постанова мотивована тим, що з дати прийняття контролюючим органом рішення про розстрочення податкового боргу і до закінчення строку дії договору про розстрочення пеня на розстрочену суму боргу не нараховується. Оскільки розстрочення прямо передбачає перенесення строків сплати, а в договорі про розстрочення прямо визначені нові строки сплати, то штрафні санкції могли бути нараховані лише за порушення платником податків таких нових строків. Однак позивач розстрочений податковий борг і проценти сплачував у розмірах та у строки, визначені договором. Водночас судом встановлено, що початком періоду нарахування відповідачем пені по договору про розстрочення податкового боргу є 25.09.2013 року, тобто контролюючий орган застосував строк для нарахування пені без врахування того, що строки сплати платником податків податкового боргу є перенесеними в порядку ст. 100 Податкового кодексу України. А відповідно до п. 4.6 Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків лише з дня, наступного за днем розірвання договору, на розстрочені (відстрочені) суми, що залишились не сплаченими, нараховуються пеня та штраф у розмірах, передбачених Податковим кодексом України. Судом встановлено, що договір про розстрочення податкового боргу від 25.09.2013 року не розривався, відтак нарахування відповідачем пені на суми розстроченого позивачу податкового боргу за період дії такого договору є протиправним.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає її незаконною та необґрунтованою, оскільки суд неповно з'ясував обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також суд порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить постанову скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що внаслідок порушення позивачем свого обов'язку щодо своєчасної сплати податкового зобов'язання у строки, встановлені Податковим кодексом України, до моменту укладення договору про розстрочення податкового боргу, контролюючим органом правомірно застосовано до позивача пеню в порядку та розмірах, визначених цим Кодексом. А після укладення договору про розстрочення податкового боргу пеня не нараховувалась. Крім того, на думку апелянта, укладення договору про розстрочення податкового боргу не звільняє платника податків від відповідальності за порушення встановлених законодавством строків сплати грошового зобов'язання. Також апелянт вважає, що сума спірної пені не є надміру сплаченим грошовим зобов'язанням, а тому не підлягає поверненню.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановив суд, 25.09.2013 року Міністерство доходів і зборів України на підставі ст. 19-1 розділу І та ст. 100 глави 9 розділу ІІ Податкового кодексу України прийняло рішення № 62 про розстрочення ЖКП № 3 податкового боргу.

На підставі цього рішення ЖКП № 3 уклало з Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області договір про розстрочення податкового боргу від 25.09.2013 року № 13, яким розстрочено сплату грошових зобов'язань на загальну суму 2305986,75 грн. на період з 25.09.2013 року до 26.09.2016 року під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному п. 129.4 ст. 129 Податкового кодексу України.

Водночас за період з вересня 2013 року до вересня 2015 року загальна сума розстроченої та сплаченої ЖКП № 3 пені відповідно до умов договору про розстрочення податкового боргу становить 83793,60 грн., що підтверджується листом відповідача від 22.09.2015 року №15165/10/03-18-23, зворотнім боком облікової картки платника податків, розрахунком пені.

ЖКП № 3 звернулось до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області з листом від 28.09.2015 року № 725/2-2, в якому просило скасувати нараховану пеню.

Однак листом від 09.10.2015 року № 18110/10/03-18-20-02-24 відповідач відмовив у скасуванні спірної суми пені, мотивуючи відмову відсутністю правових підстав цього.

Колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про протиправність оскаржуваної відмови відповідача з наступних підстав.

Відповідно до пп. 14.1.162 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України пеня - це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Підпунктом 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 цього Кодексу визначено, що після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня. Нарахування пені розпочинається: а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов'язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного цим Кодексом; б) при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.

Відповідно до пункту 100.1 ст. 100 даного Кодексу розстроченням, відстроченням грошових зобов'язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу.

Згідно з п. 100.6 цієї статті розстрочені суми грошових зобов'язань або податкового боргу (в тому числі окремо суми штрафних (фінансових) санкцій) погашаються рівними частками починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення. Договори про розстрочення (відстрочення), відповідно до підпункту100.12.2 пункту 100.12 статті 100 Податкового кодексу України, можуть бути достроково розірвані з ініціативи контролюючого органу, зокрема, якщо платник податків порушує умови погашення розстроченого або відстроченого грошового зобов'язання чи податкового боргу.

На виконання положень вказаної статті Міністерство доходів і зборів України наказом від 10.10.2013 року № 574, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.10.2013 року за № 1853/24385, затвердило Порядок розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків.

Відповідно до п. 1.9 цього Порядку строк дії розстрочення (відстрочення) податкового боргу починається з дати прийняття органом доходів і зборів рішення про розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання (податкового боргу) та закінчується датою, зазначеною у договорі про розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання (податкового боргу), за винятком випадків дострокового погашення такого податкового боргу.

Згідно з п. 3.9 цього Порядку на розстрочені (відстрочені) грошові зобов'язання (податковий борг) пеня та штрафи не нараховуються з дати укладання (підписання) договору до закінчення строку дії договору про розстрочення (відстрочення) податкового боргу.

Враховуючи положення наведених вище правових норм, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з дати прийняття контролюючим органом рішення про розстрочення податкового боргу і до закінчення строку дії договору про розстрочення податкового боргу або його дострокового розірвання контролюючий орган не має права нараховувати пеню на розстрочені суми податкового боргу.

При цьому, як зазначено вище, позивач розстрочену суму податкового боргу і проценти за розстрочення сплачував у розмірах та у строки, визначені договором.

Однак, як встановив суд, не заперечується сторонами і підтверджується матеріалами справи, з 25.09.2013 року, тобто з дня укладення зазначеного вище договору податковий орган нараховував позивачу пеню на розстрочені суми податкового боргу і за спірний період сума нарахованої пені становить 91574,44 грн.

Наведене суперечить вимогам п. 3.9 цього Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків, а також п. 4.6 цього Порядку, яким передбачені пеня та штраф у розмірах, передбачених Податковим кодексом України, на розстрочені (відстрочені) суми, що залишились не сплаченими, нараховуються лише з дня, наступного за днем розірвання договору (аналогічна умова передбачена також п. 4.3 зазначеного вище договору).

Однак, як встановив суд і не заперечує відповідач, розстрочені суми податкового боргу, нараховані суми процентів і пені за вказаним договором позивач сплачував у встановленому розмірі і у визначений строк, а договір про розстрочення податкового боргу від 25.09.2013 року № 13 не розривався.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо доводів апелянта про те, що укладення договору про розстрочення податкового боргу не звільняє платника податків від відповідальності за порушення встановлених законодавством строків сплати грошового зобов'язання, колегія суддів зазначає наступне.

У вказаному вище листі Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області від 09.10.2015 року № 18110/10/03-18-20-02-24, а також в наданих під час судового розгляду справи поясненнях податковий орган зазначає, що до складу розстроченого податкового боргу в сумі 2305986,75 грн. входить також і пеня в розмірі 131155,26 грн., обчислена за період з моменту прострочення сплати позивачем податкових зобов'язань (податкового боргу) відповідних періодів до дня укладення договору про розстрочення податкового боргу, тобто до 25.09.2013 року.

Також, як вбачається з наданого відповідачем розрахунку нарахованої та сплаченої ЖКП № 3 пені, нарахування спірної пені здійснювалось податковим органом саме на договір про розстрочення податкового боргу від 25.09.2013 року № 13.

При цьому, колегія суддів враховує, що заходом відповідальності платника податків за порушення строків сплати податкового боргу у випадку його розстрочення є сплата ним процентів, які визначають в розмірі пені, визначеному п. 129.4 ст. 129 Податкового кодексу України.

Враховуючи встановлені судом обставини справи та наведені вище положення нормативно-правових актів, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є підставними і обґрунтованими та підлягають до задоволення.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2015 року у справі № 803/3632/15 за позовом Житлово-комунального підприємства № 3 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді С.І. Богаченко

Н.В. Ільчишин

Ухвала складена в повному обсязі 04.08.2016 року