Рішення № 59487994, 04.08.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]

04 серпня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого - судді Кирилюк Г.М.,

суддів: Рейнарт І.М., Андрієнко А.М.

при секретарі Ігнатьєву Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зміну дати та формулювання підстав звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 травня 2016 року,

встановила:

21.01.2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення та збільшення позовних вимог просила визнати незаконним та скасувати наказ начальника Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації ОСОБА_2 «Про звільнення ОСОБА_1.» від 15.09.2015 р. №630-к; змінити формулювання причин та дати її звільнення; вважати її звільненою 24 грудня 2015 року за угодою сторін на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України та зобов'язати Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації внести відповідний запит до її трудової книжки; стягнути з Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.07.2015 р. по 24.12.2015 р. у розмірі 41 686,55 грн. та середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2015 по 11.05.2016 р. у розмірі 32 110,31 грн. у зв'язку з неможливістю працевлаштуватися у вказаний період; стягнути моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що працювала на посаді головного бухгалтера централізованої бухгалтерії Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в м. Києві державної адміністрації на умовах безстрокового трудового договору.

Наказом в.о. начальника Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації ОСОБА_2 «Про звільнення ОСОБА_1.» від 15.09.2015 р. №630-к, її було звільнено з займаної посади за прогул без поважної причини, п.4 ст.40 КЗпП України.

Вказаний наказ вважала незаконним з тих підстав, що 30.06.2015 р. на ім'я керівника Базильчук К.С. вона подала заяву, в якій просила звільнити її з займаної посади за згодою сторін з 30.06.2015 р. Після розгляду вказаної заяви в.о. начальника Базильчук К.С. погодила її звільнення з займаної посади, проте не з 30.06.2015 р., а після здачі звітності, проставивши на заяві відповідну резолюцію. Звіт за ІІ квартал 2015 року було здано 10.07.2015 р., а тому саме цього дня вона мала бути звільненою з займаної посади за п. 1 ч.1 ст.36 КЗпП України ( за угодою сторін).

Оскільки дисциплінарне стягнення було застосовано більш ніж через два місяці після фактичного припинення трудових відносин, відповідач не зажадав від неї жодних письмових пояснень, при звільненні з нею не було проведено відповідних розрахунків та не видано трудову книжку, чим заподіяно морально шкоду, просила позов задовольнити.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 травня 2016 року позов задоволено частково. Суд вирішив змінити формулювання причин та дати звільнення ОСОБА_1; вважати ОСОБА_1 звільненою з посади головного бухгалтера централізованої бухгалтерії Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної у м. Києві державної адміністрації 13 липня 2015 року за угодою сторін на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України. Зобов'язано Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної у м. Києві державної адміністрації внести відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 Стягнуто з Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної у м. Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 13 липня 2015 року по 11 травня 2016 року у розмірі 70 384,66 грн., грошову компенсацію завданої моральної шкоди у розмірі 3000 грн. та судові витрати 1890,37 грн. В решті вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 травня 2016 року в частині зміни дати звільнення, вважати ОСОБА_1 звільненою з посади головного бухгалтера централізованої бухгалтерії Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної у м. Києві державної адміністрації 24 грудня 2015 року за угодою сторін на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Свої доводи обґрунтовує тим, що 10 липня 2015 року було повністю виконано умови угоди про її звільнення та відповідач був зобов'язаний її звільнити саме в цей день. Враховуючи те, що трудову книжку їй було видано лише 24 грудня 2015 року, днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки.

В апеляційній скарзі представник Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 травня 2016 року та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Свої доводи мотивує тим, що ОСОБА_1 30.06.2015 р. написала заяву про звільнення з посади за угодою сторін, на яку керівником було накладено резолюцію «До наказу після здачі звітності». Однак, в зазначений період відбувались процеси з ліквідації управління освіти і створення управління совіти та інноваційного розвитку, а тому керівництвом Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в м. Києві державної адміністрації позивачу було доведено до відома про те, що її не буде звільнено за п.1 ст.36 КЗпП України. Відсутність виданого наказу про звільнення за угодою сторін є відмовою роботодавця у розірванні трудового договору за угодою сторін. В такому разі працівник має право переписати свою заяву на звільнення за власним бажанням з поважних чи без поважних причин. Відмовити працівнику у звільненні за власним бажанням роботодавець не має права. За таких підстав позивач зобов'язана була дотримуватись трудової дисципліни та виходити на роботу.

Про звільнення з роботи, ознайомлення з наказом та отримання трудової книжки позивач повідомлялась за адресою місця проживання, яка містилась в її особовій справі. При цьому позивач не повідомила про зміну свого місця проживання.

Крім цього, в матеріалах справи відсутні докази заподіяння позивачу моральної шкоди.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити. Апеляційну скаргу Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації просили відхилити.

Інші особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення позивача та її представника, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню, а апеляційна скарга Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації - задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 працювала в Управлінні освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в м. Києві державної адміністрації на умовах безстрокового трудового договору на посаді головного бухгалтера централізованої бухгалтерії.

30.06.2015 р. ОСОБА_1 звернулась до в.о. начальника Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в м. Києві державної адміністрації К.Базильчук з заявою про звільнення з займаної посади згідно ст.36 КЗпП України за угодою сторін з 30.06.2015 р., на якій керівником проставлено резолюцію: «До наказу після здачі звітності» (а.с.43).

Згідно відповіді Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва від 18.04.2016 р., фінансова та бюджетна звітність за 1 півріччя (2 квартал) 2015 року Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в м. Києві державної адміністрації прийнята Управлінням казначейства 10 липня 2015 р.

Як пояснила ОСОБА_1 в судовому засіданні, 10 липня 2015 року, після здачі звітності, вона намагалась вирішити питання про її звільнення, проте їй в цьому було відмовлено. Вважаючи, що між сторонами було погоджено питання про її звільнення за згодою сторін після здачі звітності, починаючи з наступного робочого дня - 13 липня 2015 року на роботу вона більше не виходила.

Із показів допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_6 судом встановлено, що після 10 липня 2015 року ОСОБА_1 на роботу більше виходила. Свідок привозила деякий час документи, які потребували підпису головного бухгалтера, позивачу додому.

Наказом в.о. начальника Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в м. Києві державної адміністрації ОСОБА_2 від 15.09.2015 р. №630-к ОСОБА_1 15 вересня 2015 року звільнено за прогул без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України (а.с.40).

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що узгодивши своє звільнення після здачі звіту, позивач не виконувала своїх трудових обов'язків. Оскільки звільнення позивача було погоджено після здачі звіту, що відбулось 10 липня 2015 року, останнім робочим днем позивача був день здачі звітності - 10 липня 2015 року, а тому формулювання причин та дати звільнення позивача не відповідають фактичним обставинам справи та підлягають зміні з відповідним стягненням на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13 липня 2015 року по 11 травня 2016 року, що складає 73 796,86 грн. з відрахуванням нарахованих та виплачених відповідачем 3 412,20 грн.

Колегія суддів не може погодитись з таким вирішенням спору судом першої інстанції, оскільки висновки суду зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справ, прав та обов'язків сторін, оцінки наданих ними доказів, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

Відповідно до роз'яснень, які дані в п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ст.36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст.38 КЗпП).

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивач не довела, що між нею та відповідачем було досягнуто згоди про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП України.

Як вбачається зі змісту поданої нею заяви, вона просила звільнити її з роботи з 30 червня 2016 року. Вказану дату звільнення відповідачем погоджено не було. Доказів того, що обидві сторони визначили та досягли згоди про інший строк припинення трудового договору, матеріали справи не містять. Позивач в судовому засіданні підтвердила, що намагалась вирішити питання про звільнення 10 липня 2015 р., проте роботодавець їй в цьому відмовив.

Судом встановлено, що ні в день здачі звіту 10 липня 2015 року, ні наступного робочого дня наказ про звільнення позивача з роботи видано не було.

Невихід позивача на роботу після 10 липня 2015 року не є обставиною, що свідчить про домовленість сторін про припинення трудових відносин.

Крім цього, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, заробітна плата ОСОБА_1 у липні 2015 року нарахована у сумі 3412 грн. за 23 робочих дня.

17.07.2015 р. ОСОБА_1 підписала заявку на видачу готівки та перерахування коштів на вкладні рахунки (а.с.56), а 23 .07.2015 р. - як головний бухгалтер підписала довідку про зміни до плану асигнувань ( за винятком наданих кредитів з бюджету) загального фонду бюджету на 2015 рік, тобто продовжувала виконувати обв'язки головного бухгалтера (а.с.55).

Сукупність зібраних по справі доказів не дає підстав для висновку, що сторони визначили строк припинення трудового договору за угодою сторін, а доводи позивача про погоджений термін звільнення - після здачі звіту саме за ІІ квартал 2015 року ґрунтуються на припущеннях.

Разом з тим, колегія суддів не може повністю погодитись з законністю підстав для видачі наказу про звільнення позивача за прогул без поважних причин, п. 4 ст.40 КЗпП України, за наявності волевиявлення працівника на припинення трудових відносин.

При цьому відповідачем було порушено вимоги ст. 149 КЗпП України, оскільки до застосування дисциплінарного стягнення відповідач не зажадав від порушника трудової дисципліни письмових пояснень причин невиходу на роботу.

Разом з тим, враховуючи що вимог про поновлення на роботі по справі не заявлено, а скасування наказу про звільнення відноситься до компетенції відповідача, порушене право позивача не може бути захищене у обраний нею спосіб.

Недосягнення сторонами згоди про підстави звільнення, відсутність волевиявлення працівника на звільнення за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України позбавляє суд можливості вирішити питання про зміну формулювання причин звільнення, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у відповідності до ч. 3 ст. 235 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до п. 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993 року N58, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати

працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї

записом про звільнення.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Відповідно до п. 4.1 цієї Інструкції, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому

поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання

трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену

адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Враховуючи ту обставину, що позивач в день звільнення була відсутня на роботі, а поштове повідомлення про необхідність отримання трудової книжки було не вручено з підстав, що не залежали від волі відповідача, у зв'язку зі зміною місця проживання позивача, про які остання роботодавця не повідомила (а.с. 50, 51, 53), правові підстави для стягнення середнього заробітку у зв'язку з затримкою видачі трудової книжки відсутні.

За відсутності доказів наявності правових підстав для звільнення позивача за угодою сторін, тієї обставини, що видача наказу про звільнення за прогул була наслідком саме необґрунтованих дій позивача, яка без вирішення питання про оформлення припинення правовідносин сторін перестала виходити на роботу, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи викладене, ухвалене по справі рішення не може вважатися законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим останнє підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Апеляційну скаргу Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 травня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зміну дати та формулювання підстав звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

Справа №22-ц/796/9936/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Цокол Л.І.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.