Рішення № 59487614, 20.07.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Поливач Л.Д.

суддів: Вербової І.М., Білич І.М.

при секретарі: Литвиненко Р.С.

за участю осіб:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди, -

за апеляційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником ОСОБА_1

на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року

в с т а н о в и л а :

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди.

Не погоджуючись із рішенням, ОСОБА_3 через свого представника подала апеляційну скаргу, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невірну оцінку доказів.

В обґрунтування зазначила, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не дослідив докази надані позивачем та не з'ясував у повному обсязі обставин справи. Зокрема, судом після залучення до участі у справі правонаступника, не було закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди, про що просила сторона позивача. Судом не було взято до уваги при вирішенні спору рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11.12.2014 року, яким було встановлено факт та вину ОСОБА_5 в його протиправній поведінці щодо ОСОБА_3 як співвласниці квартири.

Справа №753/2966/15-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/9354/2016Головуючий у суді першої інстанції : А.М.КоренюкДоповідач у суді апеляційної інстанції: Л.Д.Поливач

Вважає безпідставним висновок суду про відмову у задоволенні позову про стягнення збитків, оскільки дані правовідносити передбачають правонаступництво, а тому позов в частині стягнення з ОСОБА_4 збитків, підлягає задоволенню.

Представник позивача ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції підтримав подану апеляційну скаргу, просив її задовольнити з викладених підстав.

Представник відповідача ОСОБА_2 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду просив залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились у судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено.

Згідно вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 згідно свідоцтва про право на спадщину від 10 квітня 2014 року є співвласником 1/3 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_1. Інші 2/3 її частки належали /за життя/ ОСОБА_5 - первісному відповідачеві по даній справі (а.с.6).

Як вбачається із свідоцтва про смерть, виданого 16.04.2015 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві серія НОМЕР_1 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.62, зворотна сторона). Тобто, відповідач ОСОБА_5 помер в той час, як в провадженні суду знаходилась не розглянута по суті спору дана справа.

Відповідно до заповіту, посвідченого 20 жовтня 2015 року державним нотаріусом16-ї київської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 зареєстрованого в реєстрі за № 2-1661, спадкоємцем майна ОСОБА_5 є його мати ОСОБА_4

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 20 січня 2016 року за ініціативи позивача проведено заміну неналежного відповідача ОСОБА_5 внаслідок його смерті на належного - ОСОБА_4, як правонаступника згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 жовтня 2015 року (а.с. 45, 48, 73).

Проте з таким висновком суду повністю погодитися не можна, оскільки суд невірно застосував такий термін як «неналежний відповідач» до померлого ОСОБА_5, а крім того незаконно залучив до участі у справі ОСОБА_4, як правонаступника ОСОБА_5, в частині заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст. 37 ЦПК України, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу. Тобто, в даному випадку, у зв'язку зі смертю відповідача, суд зобов'язаний був з'ясувати питання про те, чи допускають спірні правовідносини правонаступництво і у випадку, якщо допускають, залучити до участі у справі правонаступників померлого відповідача.

Так, спадкуванням, згідно ст. 1216 ЦК України, є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі ст. 1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права.

Частиною 2 статті 1231 ЦК України передбачено, що до спадкоємця переходить обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом із спадкодавця за його життя.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що в частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_5 моральної шкоди, судом до участі у справі незаконно залучена ОСОБА_4, як процесуальний правонаступник померлого відповідача, оскільки спірні правовідносини, саме в цій частині позовних вимог, не допускають правонаступництво згідно ст. 1219 ЦК України з урахування положення ч.2 ст.1231 ЦК України.

Так, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

З урахуванням наведеного, ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 20 січня 2016 року (зауваження щодо якої викладені в апеляційній скарзі на рішення суду), в частині залучення ОСОБА_4 в якості процесуального правонаступника померлого відповідача ОСОБА_5 до участі у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню, а провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди підлягає закриттю, оскільки спірні правовідносини, в цій частині позовних вимог, не допускають правонаступництва.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування збитків, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спадкодавець за життя не перебував з позивачкою у договірних/зобов'язальних відносинах, рішення суду щодо його обов'язку відшкодувати майнову шкоду (збитки) позивачці у визначеному нею розмірі, яке було присуджено судом за його життя, - немає, за таких підстав спірні правовідносини не передбачають правонаступництво.

Колегія судді не погоджується з такими висновками суду, оскільки вони не відповідають вимогам закону.

Так, ОСОБА_3 у позові було зазначено, що ОСОБА_5, як співвласник та мешканець квартири, /за життя/чинив їй перешкоди у користуванні квартирою, а крім того обмежував особу, якій вона здала в оренду свою частку квартири у доступі до помешкання, у зв'язку з чим останній відмовився від оренди квартири і з нею було розірвано договір оренди, внаслідок чого вона зазнала збитків не отриманого доходу від здачі частки своєї власності в оренду в загальні сумі 13 000 грн. за 10 місяців періоду з 01.05.2014 року по 31.02.2015 року (10 міс. х 1 300 грн. 00 коп. = 13 000 грн. 00 коп.) та оскільки за договором від 03.09.2014 про надання представницьких послуг нею залучався фахівець в галузі права щодо захисту її прав на вказану квартиру, вона понесла витрати в сумі 7 800 грн. 00 коп., які просить відшкодувати.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

У визначенні частини 2 вказаної статті збитками зокрема є і доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Можливість використовувати відшкодування збитків як засобу захисту порушених прав виникає у громадян і юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав, тобто незалежно від того, чи є вказівка в тій чи іншій нормі ЦК про таке право.

Відповідно до ч.1 ст.1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов'язок відшкодування майнової шкоди (збитки) , яка була завдана спадкодавцем.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та померлий ОСОБА_5 були співвласниками квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_3 належить 1/3 частини спірної квартири, а ОСОБА_5 належало 2/3 частини зазначеної квартири.

Відповідно до фотокопії договору оренди житлового приміщення, 15 квітня 2014 року ОСОБА_3 уклала на належну їй 1/3 частини квартири з ОСОБА_9 договір оренди житлового приміщення строком на 24 місяці починаючи з 01.05.2014 року по 30.04.2016 року, з обумовленою сумою орендної плати - 1 300,00 грн. на місяць.

11 грудня 2014 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва частково задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні квартирою та встановлення порядку користування квартирою. Зобов'язано ОСОБА_5 не чинити перешкод ОСОБА_3 у користуванні квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3. Встановлено порядок користування жилими приміщеннями в квартирі АДРЕСА_3. Виділено у користування ОСОБА_3 кімнату площею12,3 кв.м, а ОСОБА_5 кімнату площею 17,2 кв.м. з виходом на лоджію площею 4,5 кв.м, місця загального користування залишено у спільному користуванні співвласників. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд, зокрема здавати в оренду.

Згідно ч.1 ст. 810 за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Положеннями ч.2 ст. 158 ЖК України визначено, що договір найму житлового приміщення укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється. Доказів того, що зазначений договір був зареєстрований позивачкою у встановленому законом порядку матеріали справи не містять.

Крім того, ст. 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що укладаючи зазначений договір оренди житлового приміщення ОСОБА_3 отримала згоду від ОСОБА_5 на здачу в оренду належної їм на праві спільної часткової власності квартири.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що померлий ОСОБА_5 не погоджувався із такими діями ОСОБА_3, заперечував проти оренди квартири, чинив перешкоду наймачеві у доступі до квартири, про що зазначає і сама позивач.

З урахуванням наведеного, колегія суддів критично оцінює укладений ОСОБА_3 15.04.2014 року договір оренди житлового приміщення, оскільки він був укладений з порушенням встановлених законом вимог для здійснення права спільної часткової власності, зазначений договір у відповідності до вимог, передбачених ЖК України, не був зареєстрований у визначеному порядку, а відтак збитки про які зазначає ОСОБА_3 внаслідок яких вона не отримала доходу від здачі частки своєї власності в оренду, не є збитками, які підлягають відшкодуванню ОСОБА_4, як правонаступником ОСОБА_5

Посилання позивача на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року, яким зобов'язано ОСОБА_5 не чинити перешкод ОСОБА_3 у користуванні спірною квартирою, не беруться колегією суддів до уваги, оскільки предметом даного спору не було стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди, даних обставин судом при вирішенні зазначеного спору ОСОБА_3 не заявлялося, а судом не встановлювалося. Зазначене рішення було ухвалене судом після укладення ОСОБА_3 вказаного договору оренди житла (15.04.2014 року). Тобто, порядок користування спірною квартирою між позивачкою та ОСОБА_5 був встановлений рішенням суду вже значно пізніше, ніж було укладено зазначений договір оренди.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції перевіряючи доводи позовної заяви, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, порушення норм процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому дане рішення у відповідності до положень ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 в частині стягнення збитків із закриттям провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди.

У відповідності до вимог ст.88 ЦПК України, оскільки суд відмовляє ОСОБА_3 у задоволенні позову, не підлягають стягненню з відповідача на її користь судові витрати.

Керуючись ст.ст. п.6 ч.1 ст.205, 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, 309, 310, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_1, задовольнити частково.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 20 січня 2016 року, в частині залучення ОСОБА_4 в якості процесуального правонаступника відповідача ОСОБА_5 до участі у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди закрити.

Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

ОСОБА_3 відмовити у задоволенні позову до ОСОБА_4 про стягнення збитків.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: