Постанова № 59487184, 02.08.2016, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/566/16

02 серпня 2016 р.м.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі:

судді Ходачкевич Н.І.

при секретарі судового засідання Косюк О.

за участю:

представника ОСОБА_1 ОСОБА_2

представник відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління освіти і науки Тернопільської обласної державної адміністрації про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_4 (надалі по тексту позивач або ОСОБА_4І.) із адміністративним позовом до Управління освіти і науки Тернопільської обласної державної адміністрації (надалі по тексту відповідач, управління освіти і науки ТОДА) в якому просила:

-визнати незаконним та скасувати наказ управління освіти і науки Тернопільської обласної державної адміністрації від 06 квітня 2016 року №17-к «Про звільнення ОСОБА_4І.»;

-поновити ОСОБА_4 на посаді головного спеціаліста відділу дошкільної, загальної середньої, позашкільної освіти, виховної та кадрової роботи управління освіти і науки Тернопільської обласної державної адміністрації;

-відшкодувати заробітну плату за вимушений прогулу;

-відшкодувати моральну шкоду у розмірі 5 000 гривень;

-винести окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності винних осіб.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вважає незаконними наказ управління освіти і науки Тернопільської обласної державної адміністрації від 06 квітня 2016 року №17-к «Про звільнення ОСОБА_4 », яким на підставі п.1 ст.40КЗпП України її звільнено з посади головного спеціаліста відділу спеціальної, позашкільної освіти та виховної роботи управління дошкільної, загальної середньої, спеціальної, позашкільної освіти, виховної та кадрової роботи департаменту освіти і науки Тернопільської обласної державної адміністрації .

На думку позивача, її звільнення із займаної посади проведено з порушенням законодавства щодо проведення процедури звільнення у звязку із скороченням чисельності або штату працівників, оскільки роботодавець не провів попередження працівників, у тому числі і ОСОБА_4 про наступне вивільнення. Позивач вважає, що одночасно з попередженням конкретних працівників і протягом двох місяців роботодавець повинен пропонувати їм всі наявні підходящі за кваліфікацією вакансії. В порушення зазначеної норми начальником управління освіти і науки Тернопільської обласної адміністрації не було запропоновано їй вільні на той час посади заступника начальника управління або начальника відділу. Звільнення відбулось без згоди профспілки.

З врахуванням викладеного, позивач та представник позивача просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, мотиви виклав в письмових запереченнях та усних поясненнях наданих в судовому засіданні. Заперечення обґрунтовуються тим, що ОСОБА_4 та всі працівники департаменту освіти і науки тернопільської облдержадміністрації були повідомлена про зміни в організації праці, скорочення чисельності працівників та можливе вивільнення наказом від 28.07.2015 року №236.

У звязку із затвердженням штатного розпису управління освіти і науки ТОДА 05.04.2016 року, внаслідок чого чисельність працівників скоротилась з 23 до 18 чоловік, станом на 06 квітня 2016 року була вакантна одна посада (на час відпуски для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) головного спеціаліста відділу дошкільної, загальної середньої, позашкільної освіти, виховної та кадрової роботи.

Дану посаду було запропоновану 06 квітня 2016 року ОСОБА_5 яка відмовилась про, що складений відповідний акт з подальшим звільненням ОСОБА_5 Також 06 квітня 2016 року дану посаду запропоновано ОСОБА_6яка погодилась на її зайняття внаслідок чого 06 квітня ОСОБА_6 була призначена на дану посаду. Дана посада пропонувалась в першу чергу працівникам які мали переважне право на залишенні на роботі відповідно до ст. 42 КЗпП України.

З 06 квітня 2016 року управлінням освіти і науки облдержадміністрації ТОДА своїм наказом не призначено жодного працівника на вакантні посади. Додатково повідомив, що призначення начальника, заступника начальника управління освіти і науки здійснює голова Тернопільської ОДА, відповідно дана посада ОСОБА_4 не могла пропонуватися.

З врахуванням вищевикладеного, представник відповідача вважає, що наказ управління освіти і науки Тернопільської обласної державної адміністрації від 06 квітня 2016 року №17-к «Про звільнення ОСОБА_4І.», є законними та скасуванню не підлягають, а тому просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Крім пояснень позивача, представника позивача, представника відповідача, судом досліджено ряд письмових доказів, які подані позивачем, представником позивача та представником відповідача, а також витребувані з ініціативи суду.

Заслухавши в судовому пояснення позивача, представників сторін, оцінивши представлені у справі докази у їх сукупності, на підставі чинного законодавства суд вважає, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Департаменту освіти і науки Тернопільської обласної державної адміністрації №236 від 28 липня 2016 року, виданого на виконання розпоряджень голови обласної державної адміністрації від 27 липня 2015 року №454-од «Про упорядкування структури обласної державної адміністрації» попереджено під розпис працівників департаменту освіти і науки обласної державної адміністрації про зміни в організації праці, скорочення чисельності працівників та можливе вивільнення. А саме, ОСОБА_4 попереджена 12.08.2015 рокупро,що свідчить її підпис у додатку до наказу.

Розпорядження голови обласної державної адміністрації від 09 грудня 2015 року №757-од. про упорядкування структури обласної державної адміністрації п.12 визнано такими, що втратили чинність, розпорядження голови обласної державної адміністрації №454-од «Про упорядкування структури обласної державної адміністрації.

Наказом Управління освіти і науки Тернопільської обласної державної адміністрації №17-к від 06 квітня 2016 року ОСОБА_4, звільнено з посади головного спеціаліста відділу спеціальної, позашкільної освіти та виховної роботи управління дошкільної, загальної середньої, спеціальної, позашкільної освіти, виховної та кадрової роботи департаменту освіти і науки Тернопільської обласної державної адміністрації .

Вважаючи звільнення з роботи незаконним ОСОБА_4 звернувся з позовом до суду.

Суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати як положення Закону України Про державну службу так і положення КЗпП України. При цьому суд враховує, що пріоритетними є норми спеціального закону. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадку, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин або коли про це йдеться у спеціальному законі.

У розумінні пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України ( надалі КАС України) публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Оскільки, позивач ОСОБА_4 до звільнення обіймала посаду головного спеціаліста відділу спеціальної, позашкільної освіти та виховної роботи управління дошкільної, загальної середньої, спеціальної, позашкільної освіти, виховної та кадрової роботи департаменту освіти і науки Тернопільської обласної державної адміністрації, яке відповідно до розпорядчих актів, які регламентують його діяльність, є державним органом на територіальному рівні, а тому відповідно і позивач проходив публічну службу.

Відповідно до положень ст.1 Закону України Про державну службу (в редакції, що діяла станом на день звільнення позивачки з роботи), державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Зі змісту частини 1 статті 30 Закону України Про державну службу(в редакції, що діяла станом на день звільнення позивачки з роботи) слідує, що підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто передбаченими Кодексом законів про працю України (далі по тексту КЗпП) та спеціальними, які наведені в цьому Законі.

З оспорюваних наказів вбачається, що звільнення ОСОБА_4 відбувалось за загальними підставами, а саме спочатку за п.1 ст.40КЗпП України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (далі - постанова № 9) містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

На виконання вимог Постанови Пленуму ВСУ №9, судом досліджено та встановлено наступне:

Щодо того чи мали місце у випадку з позивачем зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розпорядженням №454-од «Про упорядкування структури обласної державної адміністрації» від 27 липня 2015 року перейменовано департамент освіти і науки Тернопільської обласної державної адміністрації в управління освіти і науки Тернопільської обласної державної адміністрації.

Розпорядженням від 09 грудня 2015 року №757-од про упорядкування структури обласної державної адміністрації п.12 визнано такими, що втратили чинність, розпорядження голови обласної державної адміністрації №454-од «Про упорядкування структури обласної державної адміністрації» та повторно перейменовано департамент освіти і науки Тернопільської обласної державної адміністрації в управління освіти і науки Тернопільської обласної державної адміністрації.

З аналізу вищезазначених розпорядчих документів, суд приходить до висновку про те, що в даному випадку мала місце зміна в організації виробництва і праці яка виразилась в реорганізації державної установи, що призвела до скорочення чисельності працівників. Дана обставина також визнавалась і не заперечувалась жодною із сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до штатного розпису департаменту освіти і науки Тернопільської обласної державної адміністрації на 2016 рік затвердженого 11 січня 2016 року штатна чисельність становить 23 штатних одиниць та утворено структурні підрозділи, а саме, відділ дошкільної, загальної середньої, позашкільної освіти, виховної та кадрової роботи, відділ дошкільної, загальної середньої освіти та кадрової роботи, відділ спеціальної, позашкільної освіти та виховної роботи, управління професійної та вищої освіти, фінансово-економічного та правового забезпечення, відділ професійної та вищої освіти та відділ фінансово-економічного та правового забезпечення.

Відповідно до штатного розпису управління освіти і науки Тернопільської обласної державної адміністрації на 2016 рік затвердженого 05 квітня 2016 року штатна чисельність становить 18 штатних одиниць та утворені структурні підрозділи, а саме, відділ дошкільної, загальної середньої, позашкільної освіти, виховної та кадрової роботи, відділ професійної та вищої освіти, відділ фінансово-економічного та правового забезпечення.

Так, відповідно до ч.3 ст.36 КЗпП у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

При цьому Пленум Верховного суду України у своїй Постанові №9 розяснив, що при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Тобто для зясування того чи правомірно попереджався позивач про наступне вивільнення, суду необхідно встановити чи реорганізація відповідача супроводжувалась скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Для зясування цих обставин, суд в першу чергу зазначає, що ОСОБА_4 до звільнення обіймала посаду головного спеціаліста відділу спеціальної, позашкільної освіти та виховної роботи управління дошкільної, загальної середньої, спеціальної, позашкільної освіти, виховної та кадрової роботи департаменту освіти і науки Тернопільської обласної державної і була державним службовцем.

Відповідно до ст.4 Закону право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.

Тому суд вважає, що працівник у такому випадку підлягає звільненню за п. 1 ст. 40 КЗпП.

Щодо додержання власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Пленум Верховного Суду України в п. 19 Постанови від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (зі змінами) роз'яснив, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, зокрема, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штату, чи додержано власником норм законодавства, що регулюють вивільнення працівників, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу. Вчинення зазначених дій вимагає від роботодавця й положення ст. 49-2 КЗпП України.

З врахуванням вищеописаного, суд приходить до висновку, що оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення».

Аналогічна позиція висловлювалась Верховним Судом України, зокрема в Постанові від 01.04.2015 року у справі 6-40цс15.

Відповідно до ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

На виконання розпорядження голови ТОДА від 27.07.2015р.№454-од департамент освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації наказом від 28.07.215 р. №236 «Про попередження працівників департаменту освіти і науки обласної державної адміністрації» попередив ОСОБА_4 про зміни в організації праці, скорочення чисельності працівників та можливе вивільнення про, що свідчить її підпис 12.08.2015 р. в додатку до наказу. Розпорядження голови ТОДА від 27.07.2015 р. №454-од втратило чинність на підставі розпорядження від 09.12.2015 року №757-од.

Суд погоджується з доводами позивача в частині того, що відповідачем не попереджено про майбутнє вивільнення за два місяці, оскільки після видачі нового розпорядження відповідача від 09 грудня 2015 року №757-од про упорядкування структури обласної державної адміністрації, мало би бути нове попередження про вивільнення.

Однак, суд вважає за необхідне зазначити, що сама по собі та обставина, що позивач не була попереджена про наступне звільнення за два місяці при відсутності інших порушень законодавства при проведенні звільнення тягне за собою не поновлення на роботі, а зміну дати звільнення, зараховуючи строк попередження, протягом якого він працював.

Пленум Верховного Суду України в п. 19 Постанови від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (зі змінами) розяснив. При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.

Одночасно, суд вважає, що змінювати підставу звільнення та зараховувати строк попередження, протягом якого позивач працювала, не має доцільності, оскільки звільнення ОСОБА_4 відбулося 06 квітня 2016 року тобто після спливу більш ніж двохмісячного терміну від видання розпорядження Тернопільської ОДА від 09 грудня 2015 року №757-од.

З приводу дотримання роботодавцем гарантій, що передбачені ч.1 і ч.2 ст.42 КЗпП України, щодо переважного права на залишення на роботі, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як видно із долучених до матеріалів справи, інформацій про наявність вакантних посад в управлінні освіти і науки Тернопільської ОДА, у зв'язку із затвердженням штатного розпису управління освіти і науки облдержадміністрації 05.04.2016 року станом на 06 квітня 2016 року були вакантнимидвіпосади, а саме: головного спеціаліста відділу дошкільної, загальної середньої, позашкільної освіти, виховної та кадрової роботи(на час відпуски для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку),заступника начальника управління.

Як вбачається з матеріалів справи, дану посаду було запропоновану 06 квітня 2016 року ОСОБА_5С.(стаж 11років 9 місяців ) яка відмовилась про, що складений відповідний акт з подальшим звільненням ОСОБА_5

Також 06 квітня 2016 року дану посаду запропоновано ОСОБА_6Ф.(стаж 4 років 6 місяців )яка погодилась на її зайняття внаслідок чого 06 квітня ОСОБА_6 була призначена на дану посаду. Дана посада пропонувалась в першу чергу працівникам які мали переважне право на залишенні на роботі відповідно до ст. 42 КзпП України. ОСОБА_4 немала ніяких переваг щодо освіти, більш високої кваліфікацією а безперервний стаж роботи в установі на момент звільнення становив 1 рік 4 місяці. Інших переваг визначених ст.42 КЗпП України ОСОБА_4 немала.

Представники позивачки стверджують, що її було обмежено у праві вибору вакантних посад тому, що не пропонувалась інша вакантна посада заступника начальника управління освіти і науки. З такими твердженнями суд не погоджується, оскільки як видно зі змісту п.10 Положення про управління освіти і науки обласної державної адміністрації, яке затверджене Розпорядженням голови Тернопільської ОДА №173-од від 28 березня 2016 року, заступники начальника управління освіти і науки призначаються на посаду головою облдержадміністрації, а не начальником управління.

Крім того, судом встановлено, що згідно наказу департаменту освіти і науки облдержадміністрації від 01 квітня 2016 року №03-а «Про стажування ОСОБА_7 на посаді заступника начальника управління освіти і науки облдержадміністрації» ОСОБА_7 проходила стажування з 01 квітня до 06 квітня 2016 року на посаду заступника.Відповідно до п.8 Положення про порядок стажування у державних органах, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України 01.12.1994 року №804 особі, яка пройшла стажування надається перевага і після успішного стажування дані особи можуть бути переведені на посаду без проведення конкурсу. Розпорядженням від 07.04.2016 року №133-к голова обласної державної адміністрації, який і є роботодавцем призначив в порядку переведення на посаду заступника начальника управління освіти і науки держадміністрації ОСОБА_7

Згідно посадової інструкції заступника та кваліфікаційних характеристик затверджених наказом Національно агентства України з питань державної служби від 19.09.2011 року №11 (який діяв на на день звільнення позивачки з роботи)призначення на посаду заступника начальника управління освіти і науки Тернопільської ОДА потрібен «стаж роботи за фахом в державній службі на керівних посадах чи на керівних посадах в інших сферах управління не менше 5 років при необхідності, виходячи із виконання структурним підрозділом основних завдань та функцій. Досвід роботи щодо управління персоналом».Тому дана посада ОСОБА_4 не могла пропонуватися.

Згідно судової практики в ухвалі Верховного Суду України від 30.05.2016 року справа №6-1186ц16 суд зазначив: «Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо».

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки з 11 січня 2016 року і до 5 квітня 2016 року діяв старий штатний розпис. Тобто, практично реалізація розпорядження Тернопільської ОДА від 09 грудня 2015 року №757-од в частині реорганізації Департаменту освіти і науки ТОДА почалася тільки 05.04.2016 року коли була проведена державна реєстрація Управління освіти і науки ТОДА та було затверджено штатний розпис даного управління внаслідок чого скоротилась чисельність з 23 до 18 чоловік.

Враховуючи те, що в штатному розписі на день звільнення позивача були вільні тільки 2 вакантні посади, одна з яких запропонована працівнику з більшим безперервним стажем роботи в даній установі то суд приходить до переконання, що порушення гарантій, передбачених ч.1 і 2 ст.42 КЗпП при звільненні ОСОБА_4 відповідачем не допущено.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що питання переводу працівників на іншу посаду є компетенцією власника або уповноваженого органу. А відповідно до абз.3 п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9, суди не вправі входити в обговорення питання доцільності проведення такої перестановки (перегрупування).

Щодо отримання згоди профспілки на звільнення працівника.

Відповідно ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 статті 40, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті.

Суду була надана інформація, що загальна кількість членів профспілки працівників управління освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації становить 27 чоловік.

Ухвалою суду від 21 червня 2016 року зупинив провадження по справі і звернувся до профспілки для отримання згоди чи вмотивованої відмови на звільнення ОСОБА_4 зазначивши на дотримання присутності половини членів профспілки, що відповідає п.15Постанови Пленуму верховного Суду України від 6 листопада 1992 року№9"Про практику розгляду судами трудових спорів".

Листом від 11.07.2016 року № 32 за підписом ОСОБА_8голови профспілкового комітету первинної профспілки працівників управління освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації надав відмову в якому посилався на порушення порядку звільнення передбачених ст.49-2 КЗпП України.

З метою зясування фактичних обставин відмови суд ухвалою від 21 липня 2016 року зобовязав первинну профспілкову організацію надати завірені копії : протоколу засідання первинної профспілкової організації за розглядом ухвали суду від 21.06.2016 року та відповідь на лист управління освіти і науки від 20.05.2016 року ґ304/1864-10.

Згідно наданого протоколу від 11 липня 2016 року №7засідання профспілкового комітету управління освіти і науки облдержадміністрації були присутні лише 5 чоловік коли половина членів профспілки становить 14 чоловік. Окрім того протокол підписаний лише головою ОСОБА_8

До матеріалів справи надано 4 доповідних записки членів профспілки які були присутні на засіданні профспілки 11 липня 2016 року. В доповідних записках на імя начальника управління освіти і науки ТОДА зазначено, що головуючим Ляхом Я.С. не ставилось на голосування питання «хто за надання згоди на звільнення ОСОБА_4І.» а ставив питання «хто за підтримання попереднього рішення профспілкового комітету» яким не було надано згоди на звільнення ОСОБА_4 Згідно результатів голосування за підтримання попереднього рішення за -1 , проти -2, утрималось -2. Рішення профспілкового комітету про підтримання попереднього рішення не набрало необхідної кількості голосів тому профком фактично дав згоду на звільнення ОСОБА_4 підписувати протокол голова профспілки нікому не пропонував. Головуючим взагалі не ставилось на обговорення переваженого права на залишення на роботі ОСОБА_4 відповідно до ст.42 КЗпП України.

Голова первинної профспілкової організації в своїй відмові від 11.07.2016 року № 32 посилається Статут профспілки працівників освіти і науки України, Положення про обласну організацію профспілки працівників освіти і науки. Згідно наданих суду Статуту профспілки працівників освіти і науки України ( п.22.4. ) первинні профспілкові організації діють відповідно до Положення про них. Така сама норма міститься в п.2.7. Положення про обласну організацію профспілки працівників освіти і науки: «Організаційні (структурні) ланки діють відповідно з Положенням, затвердженим на конференції, зборах і погодженим з Радою обласної (районної) організації профспілки».

Однак, у листі від 27.07.2016 року №33 голова профспілки зазначає, що відповідно до підпункту 2.9.3. Положення про первинну профспілкову організацію управління освіти і науки Тернопільської обласної державної адміністрації саме профком ( виборний орган) дає згоду або не погоджується на розірвання трудового договору.

Протокол №7 засідання профспілкового комітету управління освіти і науки облдержадміністрації» датований 11 липня 2016 року, а Положення про первинну профспілкову організацію управління освіти і науки Тернопільської обласної державної адміністрації затверджувалось на зборах 19 липня 2016 року після зсідання профспілкового комітету. На якій підставі діяв профспілковий комітет 11 липня суду не було надано доказів.

Враховуючи вищенаведене на засідання профспілки 11 липня мало бути присутнім половина членів профспілки 14 чоловік про, що відповідає п. 15 Постанови Пленум Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" і про, що суд зазначав в ухвалі про зупинення провадження і зверненні до профспілкової організації на надання згоди чи вмотивованої відмови.

Посилання представника позивача, що суд неповинен зясовувати чи згода профспілки є вмотивованою не відповідає судовій практиці.

В Постанові від 1 липня 2015 року справа №6-703 цс15 Верховний Суд України зазначив :« Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 1, 213 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова "обґрунтований", яке означає "бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами.

Отже рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

З огляду на те, що висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей, то посилання на відсутність у суду повноважень здійснювати перевірку та давати юридичну оцінку рішенню профспілкового комітету (яке відповідно до вимог статей 57, 212 ЦПК є одним із доказів у справі і не має для суду наперед встановленого значення), не можна визнати правильним».

Відповідно до ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Судом було встановлено, що відмова профспілки на звільнення є необґрунтованою, і ОСОБА_4 немала ніяких переваг щодо освіти, більш високої кваліфікацією а безперервний стаж роботи в установі на момент звільнення становив 1 рік 4 місяці який є найменший з усіх працівників. Інших переваг визначених ст.42 КЗпП України ОСОБА_4 немала. Як вже вище зазначалось посаду головного спеціаліста відділу дошкільної, загальної середньої, позашкільної освіти, виховної та кадрової роботи(на час відпуски для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) пропонувалась 06 квітня 2016 року ОСОБА_5 (стаж 11 років 9 місяців ) яка відмовилась про, що складений відповідний акт з подальшим звільненням ОСОБА_5 Також 06 квітня 2016 року дану посаду запропоновано ОСОБА_6Ф.(стаж 4 років 6 місяців ) яка погодилась на її зайняття внаслідок чого 06 квітня ОСОБА_6 була призначена на дану посаду.

Субєктом призначення на посаду заступника начальника управління освіти і науки ТОДА є голова Тернопільської обласної державної адміністрації. Окрім того на дану посаду передбачені відповідні кваліфікаційні вимоги про які суд вже зазначав вище.

Порушення поряду повідомлення про звільнення є лише підставою для зміни дати звільнення. Суд вважає, що змінювати підставу звільнення та зараховувати строк попередження, протягом якого позивач працювала, не має доцільності, оскільки звільнення ОСОБА_4 відбулося 06 квітня 2016 року тобто після спливу більш ніж двохмісячного терміну від видання розпорядження Тернопільської ОДА від 09 грудня 2015 року №757-од.

Згідно із частиною 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведене, суд, вважає, що позивачем не доведено правомірності обставин викладених в позовній заяві, а надані докази не підтверджують заявлених позовних вимог, а тому суд приходить до переконання про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 94, 158-167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд в порядку і строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено 05.08.2016р.

Головуючий суддяХодачкевич Н.І.

копія вірна

СуддяХодачкевич Н.І.