Постанова № 59486536, 29.07.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1016/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2016 року Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Бжассо Н.В.,

суддів Бойко О.Я., Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря Музики І.О.,

за участю сторін:

представника позивача ОСОБА_1 (згідно ордеру та угоди про правову допомогу),

представника відповідачів ОСОБА_2. (згідно довіреностей),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування наказу про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

ВСТАНОВИВ:

До суду із позовом звернувся громадянин ОСОБА_4 ОСОБА_5, за результатом розгляду якого, враховуючи пояснення представника позивача щодо допущених описок, просить суд:

Визнати неправомірним та скасувати Наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 19 від 29 січня 2016 року, викладений в повідомленні № 40 від 29 січня 2016 року Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_5 про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

Зобовязати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_5 щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням обставин, що стали підставою для її скасування.

Судові витрати покласти на відповідачів.

Як зазначив позивач, у січні 2016 року він звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про звернення за захистом в Україні. 15 лютого 2016 року позивач отримав Повідомлення № №40 від 29 січня 2016 року Головного управління ДМС України в Одеській області про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач вважає рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області необґрунтованим та незаконним, та таким що прийнято із порушення процедурних вимог передбачених ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оскільки це рішення приймалося без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи.

Згідно з п.6 ст. 8 Закону України «Про біженців, та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту», рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявою, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п. 1 або п.13 ч.1 ст.1 Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у звязку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п.1 або п. 13 ч.1 ст.1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Позивач вважає, що він не відноситься до жодного визначення, яке зазначено у п.6 ст.8 Закону, оскільки заява позивача не носить характер зловживання у розумінні п.6 ст.8 Закону, так як позивач має цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через національність матері (азербайджанки) і переконання, які повязані із незаконною окупацією та військовим конфліктом між Республікою Вірменією та Азербайджаном за територію Азербайджану Нагорного Карабаху, у звязку з чим, сімя ОСОБА_1 вимушена була ще у 1991 році через переслідування на расовому ґрунті переїхати в ОСОБА_4.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач позов не визнає і вважає, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п.1 ч.1 ст. 1 Закону та встановлює, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання національності громадянства(підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив наступне.

Згідно постанови про обяву в розшук слідчий служби РВ (м. Єреван) від 03.04.2009 року громадянин ОСОБА_4 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 обвинувачується в тому, що будучи засудженим до позбавлення волі строком на 12 років вироком суду РВ за ст. 34-305, ч. 2 ст. 235 КК РВ від 29.12.2008 року, знаходячись в місті відбування покарання «Ереван-Кентрон» демонтував віконну решітку господарського складу та зник.

З 2009 по 2015 роки позивач весь час проживав в ОСОБА_4 за своєю адресою і ніхто, навіть, не намагався повернути його у Вірменську вязницю.

10.12.2015 року до Генерального прокурора України надійшов лист від Генеральної прокуратури Республіки Вірменія № 21/15-522-10 з наступним змістом:

«… керуючись ст.ст. 56, 58, 60, 80 Мінської конвенції «Про правову допомогу та правових відносинах по цивільним, сімейним та кримінальним справам» (22.01.1993) просимо видати правоохоронним органам РВ Агабаняна ОСОБА_6, для притягнення до кримінальної відповідальності».

13 січня 2016 року ОСОБА_7 через органи прокуратури в Одеській області подав заяву до управління у справах іноземців та осіб без громадянства про політичний притулок у звязку із вищезазначеними подіями. (а.с. 132).

За наявними матеріалами, заявник розшукується правоохоронними органами РВ для притягнення до Кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченого ст.ст.34-305, ч.2 ст. 235 КК РВ (замах на вбивство), що слід відрізняти від переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, відповідно до рекомендацій УВКБ ООН.

На думку представника відповідача, проведення процедури співробітником відділу по роботі з біженцями відбувалось згідно з вимогами національного законодавства. Позивачу правомірно відмовлено в прийнятті заяви про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки позивач видає себе за іншу особу та відсутні умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін по справі, суд встановив наступне.

ОСОБА_5,, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянин ОСОБА_4, в січні 2016 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

29 січня 2016 року Головним спеціалістом відділу по роботі з біженцями управління у справах іноземців та осіб без громадянства ОСОБА_8 складено висновок по справі №2016OD0001.

Висновком було встановлено, що звернення особи не містить ознак визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту відповідно до пп. 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оскільки позивач є громадянином ОСОБА_4 але побоюється екстрадиції до Вірменії, яка не є країною його громадянської належності. Звернення особи також вказує на те, що він бажає уникнути процедури екстрадиції до Вірменії, де його звинувачують у скоєнні кримінального правопорушення, шляхом подання заяви на отримання політичного притулку в Україні. Зазначений факт, разом із відсутністю будь-яких матеріалів, що можуть підтверджувати ймовірність переслідувань, або застосовування серйозної шкоди в країні громадянської належності (ОСОБА_4) свідчить про те, що іноземець намагається видати себе за іншу особу, звертаючись із відповідною заявою до відділу по роботі з біженцями ГУ ДМС в Одеській області. Враховуючи вищевикладене, через відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту», на підставі п.6 ст.5 Закону України про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» , вважаю доцільним прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину ОСОБА_4 ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2.

Наказом №19 від 29 січня 2016 року Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Одеській області відповідно до п.6 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року, приймаючи до уваги висновок головного спеціаліста відділу по роботі з біженцями управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області ОСОБА_8, відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. ОСОБА_4, ОСОБА_5, 21.04.1983 р.н.(особова справа № 2016OD0001). Заявнику надано письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви.

Повідомленням ГУДМС України в Одеській області № 40 від 29 січня 2016 року позивача повідомлено про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначивши підставі викладені у висновку від 29 січня 2016 року складеного Головним спеціалістом відділу по роботі з біженцями управління у справах іноземців та осіб без громадянства ОСОБА_8 по справі №2016OD0001.

Відповідно до п.5 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Відповідно до п.1 ст.1 Закону, біженець особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

Згідно з п.13 ст. 1 Закону, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Таким чином, суд вважає, що існують дві підстави для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

В разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У висновку на підставі якого було видано наказ зазначається про відсутність умов передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону у позивача. Однак визначена норма передбачає відмову за таких обставин лише у разі попереднього розгляду заяви про визнання особи біженцем або особою яка потребує додаткового захисту по суті, та якщо у випадку подальшого звернення зазначені умови не змінились.

Відповідачем не надано доказів про відмову позивачу у визнанні його біженцем або особою яка потребує додаткового захисту. Отже посилаючись на відсутність в заяві позивача умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відповідач фактично намагався розглянути звернення позивача по суті, що не відповідає визначеній законом процедури.

Друга підстава, за якою особі може бути відмовлено у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту - в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу. Саме на зазначену обставину відповідач посилається у висновку від 29 січня 2016 року по справі № 2016OD0001.

Суд вважає таке твердження помилковим та безпідставним, оскільки доказів того, що позивач намагався видати себе за іншу особу відповідачем не надано, а пояснення відповідача в запереченнях свідчать про те, що зазначене твердження фактично ґрунтується на субєктивному баченні Міграційної служби щодо відповідності позивача умовам, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону, отже відповідачем знов порушено процедуру розгляду заяви позивача, у звязку із чим зроблено хибні висновки, які мають явні ознаки упередженості.

Виходячи з вищевикладеного при розгляді заяви позивача у відповідача були відсутні підстави для відмови в оформленні документів, а намагання розглянути звернення позивач по суті є грубим порушенням процедури та неприпустимо, у звязку із чим суд вважає необхідним визнати неправомірним та скасувати Наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 19 від 29 січня 2016 року, викладений в повідомленні № 40 від 29 січня 2016 року Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_5 про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту. Належним захистом прав позивача, суд вважає зобовязання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути Заяву ОСОБА_5 щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та вирішення зазначеного питання по суті.

Стосовно вимоги позивача щодо покладення на відповідачів судових витрат, суд вважає необхідним відмовити у цій частині позову, виходячи з наступного.

Відповідно до п.14 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справ в усіх інстанціях звільняються позивачі - у справах у порядку, визначеному ст.12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Отже позивач звільнений від сплати судового збору, квитанцію про сплату судового збору не надавав, жодних доказів щодо понесення ним інших судових витрат також не надано.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 11, 70, 71, 86, 159-164 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування наказу про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 19 від 29 січня 2016 року.

Зобовязати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 13.01.2016 року.

В іншій частині позову відмовити.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя Н.В. Бжассо

Суддя О.Я.Бойко

Суддя О.М.Тарасишина