Постанова № 59485732, 02.08.2016, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2016 року м.Житомир справа № 806/1268/16

категорія 11.5

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шимоновича Р.М.,

секретар судового засідання Духновській В.О.,

за участю: представника позивача та представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом прокуратури Житомирської області до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови,

встановив:

Прокуратура Житомирської області звернулась до суду з позовом, у якому просить скасувати постанову старшого державного виконавця департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладення штрафу від 29.06.2016 № 50945802. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора прокуратури м. Житомира прокуратури Житомирської області унеможливлено з поважних підстав. Зокрема, вказує, що прокуратура м. Житомира ліквідована та припинила свою діяльність 14.12.2015, а з 15.12.2015 почала функціонувати Житомирська місцева прокуратура. Стверджує, що у штатному розписі Житомирської місцевої прокуратури відсутня посада прокурора прокуратури м. Житомира прокуратури Житомирської області, а тому неможливо поновити ОСОБА_1 на неіснуючій посаді. Про неможливість виконання судового рішення з поважних причин позивач проінформував відповідача листом від 13.05.2016, проте, останній при прийнятті спірної постанови не взяв до уваги повідомлені обставини.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача заперечила проти позову та просила відмовити у задоволенні позовних вимог. У судовому засіданні наголошувала на тому, що при прийнятті спірної постанови відповідач діяв на підставі та у спосіб передбачений Законом України "Про виконавче провадження".

Вислухавши пояснення представників позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, з огляду на наступне.

Встановлено, що постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 25.04.2016 відкрито виконавче провадження №50945802 з примусового виконання виконавчого листа №806/72/16, виданого Житомирським апеляційним адміністративним судом від 05.04.2016 про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора прокуратури м. Житомира прокуратури Житомирської області з 14 грудня 2015 року (а.с.13).

У зв'язку з тим, що рішення підлягало негайному виконанню, державним виконавцем вимагалося від прокуратури Житомирської області виконати вимоги виконавчого документу негайно.

Постанова про відкриття виконавчого провадження отримана прокуратурою Житомирської області 04.05.2016, про що свідчить відмітка штампу вхідної кореспонденції на супровідному листі (а.с. 12).

13.05.2016 прокуратурою Житомирської області направлено на адресу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України лист за вих. № 05/1-592вих.-16, у якому повідомлено, що відповідно до приписів Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014, прокуратура м. Житомира ліквідована та припинила свою діяльність 14.12.2015, а з 15.12.2015 почала функціонувати Житомирська місцева прокуратура. Наказом Генерального прокурора України від 23.09.2015 № 78ш виключено зі штатного розпису прокуратури Житомирської області штатні розписи прокуратур районного рівня, у томі числі міста Житомира (а.с. 11).

29.06.2016 у зв'язку з невиконанням боржником рішення суду без поважних причин, державним виконавцем у відповідності до вимог статей 11, 89 Закону України "Про виконавче провадження", прийнято постанову про накладення на боржника штрафу в розмірі 680,00 грн (а.с.10).

Не погодившись із постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних мотивів.

Згідно зі частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено обовязок державного виконавець використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно зі частиною першою статті 11 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 13 частини третьої указаної статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено право державного виконавця в процесі здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Отже, чинним законодавством на державного виконавця покладено обов'язок щодо вжиття передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також наділено повноваженнями стосовно накладення стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Статтею 76 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

У разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника на них накладається штраф та застосовуються інші заходи, передбачені законом.

Згідно зі частиною першою статті 89 Закону України "Про виконавче провадження", у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Із наведених правових норм слідує, що невиконання рішення про поновлення на роботі в незалежності від поважності причин, які ускладнюють або унеможливлюють його виконання, є безумовною підставою для накладення штрафу.

Суд не приймає до уваги доводи позивача, покладені в основу обґрунтування позовних вимог та викладені у листі від 13.05.2016 № 05/1-592вих.-16, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).

На переконання суду, приймаючи постанову про накладення штрафу, державний виконавець діяв у межах повноважень, визначених Законом України "Про виконавче провадження", так як рішення суду, допущене до негайного виконання, не було виконане боржником.

Суд вважає за необхідне розяснити позивачеві, що у разі існування обставин, які ускладнюють виконання судового рішення, останній може скористався своїм правом, гарантованим статтями 34, 35, 36 Закону України "Про виконавче провадження", і звернутись до державного виконавця із заявою про відкладення провадження виконавчих дій або до суду із заявами про розяснення рішення суду, відстрочення виконання рішення суду, встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення суду.

У відповідності до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог, відповідач довів належними та допустимими доказами правомірність оспорюваного рішення.

Водночас, докази подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог та спростовані доказами, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 86, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Відмовити прокуратурі Житомирської області у задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Р.М.Шимонович

Повний текст постанови виготовлено: 04 серпня 2016 р.