Постанова № 59482309, 05.08.2016, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

№ 2а/263/206/2016

№263/7971/16а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2016 року Жовтневий районний суд м.Маріуполя Донецької області у складі: головуючого судді Томіліна О.М., при секретарі Максимовій А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у в залі суду в м.Маріуполі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, що діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2, до Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради (далі УПСЗН) з адміністративним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він 18.06.2012р. придбав у власність житловий будинок та земельну ділянку у с.Широкине Новоазовського району Донецької області по вул.Шевченко,9. В той же час він переїхав до вказаного будинку разом з сином ОСОБА_2 та матірю на постійне місце проживання, де мешкав до зими 2015р. без реєстрації. З с.Широкіно вони були вимушені виїхати разом з дитиною, як з зони проведення антитерористичної операції, оскільки їх будинок було зруйновано та проживати там було неможливо.

Для отримання статусу особи, яка є внутрішньо перемішеною з зони АТО, позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради. Згідно з відповіддю відповідача від 27.05.2016р. за №18 року йому було відмовлено в отриманні статусу переміщеної особи, в зв'язку з ненаданням доказів проживання у с. Широкине.

У зв'язку з вищевикладеним позивач просить скасувати рішення відповідача щодо відмови у в реєстрації як внутрішньо перемішених осіб та зобов'язати УПСЗН видати їм довідку про взяття на облік внутрішньо-переміщених осіб.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, вказаних у позові.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи в його відсутність та письмові заперечення проти позову, з яких вбачається, що позовні вимоги УПСЗН не визнає повністю, оскільки позивачем не було надано належних доказів на підтвердження проживання в с.Широкине.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що знайома з позивачем з 2012р., коли він придбав будинок в с.Широкине по вул.Шевченко,9, де і проживав разом з сином ОСОБА_4 та матірю до 2015р. Їх діти разом ходили в дитячий садок.

Свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що з 2014р. працювала медичною сестрою в с.Широкине в дитячому садку, в який позивач водив свого сина ОСОБА_4. Позивач постійно проживав в с.Широкине, оскільки дитину в садок приводив та забирав саме він, а інколи його матір.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, вислухавши позивача та свідків, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітам (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення. Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Для отримання статусу особи, яка є внутрішньо перемішеною з зони АТО, позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради. Листом УПСЗН від 27.05.2016р. за вихідним №18 йому було відмовлено в отриманні статусу переміщеної особи у зв'язку з ненаданням доказів проживання у с. Широкине

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований з 11.04.2006р. в м.Маріуполі по вул.Миколаївській,81-46, що підтверджується копією його паспорту. Проте, з 2012р. він разом з сином ОСОБА_2 проживав без реєстрації у с.Широкине Новоазовського району Донецької області по вул.Шевченко,9, що підтверджується показаннями вищезазначених свідків та дослідженими письмовими доказами договорами купівлі-продажу від 18.06.2012р. земельної ділянки та будинку за зазначеною адресою, довідкою Широкинської сільської ради від 05.02.2015р. за №199, квитанціями щодо сплати комунальних послуг за адресою: с.Широкине, вул.Шевченко,9, медичними документами дитини, з яких вбачається що ОСОБА_6, 2010р.н., з вересня 2012р. взятий на облік Широкинської амбулаторії (лікарні), трудовою книжкою позивача, фотокартками, на яких, як підтвердила свідок ОСОБА_3, зафіксовано побут в будинку позивача в с.Широкине, різноманітні свята та досуг позивача та його дитини в с.Широкине.

Всі вищеперераховані докази суд у відповідності із ст.70 КАС України вважає належними і допустимими, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування і одержані в установленому законом порядку.

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Крім того, Конституція України передбачає, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24); кожному гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання (стаття 33); громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46).

Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Згідно з ч.2 ст.1 цього Закону, адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Відповідно до п.4 «Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01 жовтня 2014 року «Про облік внутрішньо переміщених осіб», разом із заявою про взяття на облік внутрішньо переміщена особа пред'являє, за наявності - документ, що підтверджує факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв'язку з обставинами, визначеними в статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (зокрема, трудова книжка із записами про здійснення трудової діяльності).

Суд вважає, що матеріалами справи та допитаними у судовому засіданні свідками (підстав не брати до уваги показання яких у суду немає), повністю доведений той факт, що позивач ОСОБА_1 разом з сином тривалий час проживав у с.Широкине, яке є зоною антитерористичної операції, і вимушено покинув своє місце проживання з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства та масових порушень прав людини. А тому підпадає під дію ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» і повинен бути взятий на облік як внутрішньо переміщена особа шляхом видачі відповідної довідки.

З цих міркувань суд не приймає до уваги твердження представників відповідача щодо не проживання позивача та його сина у зоні проведення антитерористичної операції.

Тому, на думку суду, рішення УПСЗН про відмову у видачі ОСОБА_1 такої довідки слід визнати неправомірним, скасувати таке рішення і зобовязати це управління видати таку довідку.

Враховуючи викладене, на підставі Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", ст.ст. 2, 6, 94, 160-163, 185 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1, що діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2, до Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати рішення Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради щодо відмови в реєстрації як внутрішньо переміщеної особи протиправним та скасувати рішення від 27 травня 2016 року Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради про відмову в реєстрації ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеної особи.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради взяти на облік, як внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та видати їм довідку про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради судовий збір у розмірі 551 гривня 20 копійок.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду через Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області протягом десяти днів з дня її отримання.

Суддя: О.М.Томілін