Рішення № 59479678, 02.08.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №589/2762/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/1339/16 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Семеній Л. І.,

суддів - Шевченка В. А. , Бойка В. Б.

з участю секретаря судового засідання Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»

на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 23 червня 2016 року

в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3, третя особа Служба у справах дітей Шосткинської міської ради,

про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,

в с т а н о в и л а:

03 червня 2015 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі ПАТ «Ощадбанк») звернулося з позовом, вимоги якого неодноразово уточнювалися та обґрунтовані тим, що з відповідачкою укладено договір про іпотечний кредит на суму 155000 грн. на придбання квартири № 12 у м. Шостка по вул. Депутатській, 2. Позичальниця зобов'язалася повернути кредитні кошти до 05 липня 2022 року і сплатити 18% річних за користування кредитом.

У забезпечення виконання кредитних зобовязань з відповідачкою укладено іпотечний договір, за умовами якого вона передала придбану за кредитні кошти квартиру в іпотеку. Взятих на себе зобовязань з вчасного повернення кредитних коштів позичальниця не виконує, в звязку з чим станом на 22 червня 2016 року утворилася заборгованість у сумі 134963,09 грн., а тому банк просить достроково стягнути з ОСОБА_3 вказаний борг шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, встановивши початкову ціну реалізації іпотечної квартири в розмірі 515800 грн., виселити відповідачку та її сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з квартири.

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 23 червня 2016 року у задоволенні позову ПАТ «Ощадбанк» відмовлено.

Стягнуто з ПАТ «Ощадбанк» 11,67 грн. недоплаченого судового збору.

Позивач з цим рішенням суду не погодився та оскаржив його в апеляційному порядку. Посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, неповне зясування і недоведеність обставин, що мають значення для справи, невірне застосування норм матеріального права, він просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вказує на помилкові висновки суду про відсутність збитків для банку внаслідок невиконання боржницею своїх зобовязань, а висновки про неспівмірність боргу вартості іпотечної квартири не ґрунтуються на нормах права. Вважає правомірними заявлені вимоги, оскільки відповідачкою прострочено виконання кредитних зобовязань незважаючи на те, що кінцевий строк їх виконання ще не настав. Зазначає, що вимоги закону стосовно обовязкового повідомлення банком про виселення з іпотечної квартири стосуються позасудового порядку вирішення спору при зверненні стягнення на предмет іпотеки. Крім того, відповідачка приховала від банку факт реєстрації неповнолітнього в квартирі на момент укладення договору іпотеки.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_5, який підтримав доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що 05 липня 2012 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір про іпотечний кредит № 36-088, за умовами якого позичальниці надано 155000 грн. зі сплатою 18% річних з терміном повернення не пізніше 05 липня 2022 року на придбання квартири № 12 у м. Шостка по вул. Депутатській, 2 за договором купівлі-продажу від 04 липня 2012 року (т. 1 а.с. 5-10).

Позичальниця ознайомилася із видом, предметом та вартістю супутніх послуг, які надаються банком, погодилася із графіком погашення кредиту, сукупною вартістю споживчого кредиту та реальною процентною ставкою на момент укладення кредитного договору (т. 1 а.с. 11-14).

У забезпечення виконання кредитних зобовязань 05 липня 2012 року банк уклав з ОСОБА_3 іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку передана придбана відповідачкою за кредитні кошти зазначена вище трикімнатна квартира, загальною площею 77,1 кв.м., житловою 50,2 кв.м. зі всіма невід'ємними її приналежностями (т. 1 а.с. 15-22, 23-30).

Взятих на себе зобовязань позичальниця належним чином не виконує, з листопада 2014 року прострочує сплату чергових платежів передбачених графіком погашення кредиту та сплати відсотків, у звязку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 22 червня 2016 року становить 134963,09 грн. та складається з 117150,05 грн. заборгованості за кредитом, 11061,02 грн. заборгованості за відсотками, 4079,26 грн. пені за прострочення кредиту та відсотків, 1985,85 грн. інфляційних витрат та 686,91 грн. 3% річних від простроченої суми (т. 2 а.с. 26-23).

Вартість іпотечної трикімнатної квартири згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 06 квітня 2016 року № 40/2016 складає 515800 грн. (т. 1 а.с. 207-213).

09 червня 2015 року в спірній квартирі зареєстрований без згоди банку малолітній син відповідачки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 67).

Про існуючу заборгованість банк повідомив позичальницю шляхом направлення рекомендованим листом письмової вимоги про сплату протягом 30 днів боргу (вих. № 05-01 482 від 19 лютого 2015 року), а також письмової вимоги про звільнення протягом місяця іпотечної квартири (вих. № 05- 01 481 від 19 лютого 2015 року), що у відповідності до умов п.7.3 договору про іпотечний кредит є належним повідомленням (т. 1 а.с. 39-41).

Встановивши та дослідивши зазначені вище обставини, суд першої інстанції прийшов до висновку, що внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору виникла прострочена заборгованість, а тому банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, що ґрунтується на зібраних у справі письмових доказах. Заявлена банком сума заборгованості за кредитним договором відповідачкою не спростована.

Проте, встановивши порушення відповідачкою прав банку щодо вчасного та у повному обсязі повернення кредитних коштів і процентів, місцевий суд одночасно дійшов висновку, що допущена ОСОБА_3 прострочена заборгованість за кредитним договором не завдає збитків банку та не змінює обсяг його прав, оскільки кінцевий строк виконання зобов'язань за кредитним договором встановлено до 05 липня 2022 року, а вартість предмету іпотеки складає 515800 грн., яка майже у 3,5 рази перевищує розмір заборгованості перед банком і є неспівмірною.

Зазначені висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим у справі обставинам та не ґрунтуються на нормах права.

За змістом ч. 1 ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, це вид забезпечення виконання зобовязання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до ст. 589 ЦК України, ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених ст. 12 цього Закону.

Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 39 вказаного Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Проте ч. 3 ст. 39 цього Закону передбачено, що суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобовязання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Таким чином, такої підстави для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, як неспівмірність заборгованості за основним зобовязанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання, законодавством не передбачено.

Зазначене положення може враховуватися лише в разі, якщо порушенням основного зобовязання іпотекодержателю не завдано збитків.

Пунктом 41 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» розяснено, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини.

Зазначеного місцевий суд не зробив, обмежившись лише висновком про те, що сама по собі наявність простроченої заборгованості за кредитом не завдає збитків банку та не змінює обсяг його прав і що строк виконання зобовязань не настав.

Поряд з цим судом не враховано, що обставина прострочення кредитного зобовязання позивачем є доведеною, а відтак є доведеним порушення умов кредитного договору та виникнення у банка першочергового права задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки.

Факт існування простроченого боргу та права банку повернути такий борг у передбачений як договором, так і законом спосіб як звернення стягнення на предмет іпотеки не може ставитися у залежність від доведення наявності збитків для банку, оскільки питання відшкодування збитків у звязку з простроченою заборгованістю позивач у своїх вимогах не ставив і до складових кредитного боргу не включав.

Крім того, положення ч. 3 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» визначає це правило як право, а не зводить відмову в задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки в обов'язок суду.

Зважаючи на це та беручи до уваги зміст ст. 11 ЦПК, положення ч. 3 ст. 39 вказаного Закону застосовуються, якщо цього вимагає чи на це посилається сторона у справі.

Відповідно, матеріали справи не містять ані посилань, ані заявлених відповідачкою клопотань про застосування до спірних правовідносин наслідків ч. 3 ст. 39 Закону України «Про іпотеку».

Стосовно висновків суду в частині строку виконання основного зобовязання, який встановлено до 05 липня 2022 року, колегія суддів зазначає наступне.

Боржницею порушені зобовязання з щомісячного повернення боргу у визначених договором частинах, а тому встановлений умовами кредитного договору кінцевий строк виконання зобовязання вцілому, який ще не настав, не обмежує банк у праві вимагати від боржниці повернути прострочений борг відносно кожного щомісячного платежу.

Відповідно до п. 4.2 іпотечного договору у випадку невиконання чи неналежного виконання іпотекодавцем зобовязання вцілому чи тієї або іншої його частини, а також у інших випадках, передбачених цим договором, іпотекодержатель реалізує своє право шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, визначеному цим договором.

Пунктом 6.1 іпотечного договору передбачено право банку звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо впродовж трьох місяців з моменту настання строку платежу зобовязання або відповідна його частина, не буде виконана.

За таких обставин, позивачем доведено порушення його права на вчасне повернення кредиту і процентів за його користування, а також право на першочергове задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Згідно із ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна субєктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

За змістом ч. 1 ст. 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Укладеним іпотечним договором сторони узгодили право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (п. 1.1, 6.1).

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь банку 134963,09 грн. кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на трикімнатну квартиру № 12 у м. Шостка по вул. Депутатській, 2 через проведення прилюдних торгів із встановленням початкової ціни реалізації предмета іпотеки в розмірі 515800 грн. підлягають задоволенню.

За змістом позовних вимог ПАТ «Ощадбанк» одночасно порушує питання про виселення ОСОБА_3 та її малолітнього сина ОСОБА_4 з іпотечної квартири.

Положення іпотечного договору не містять умов та порядку виселення іпотекодавця з наданої в іпотеку квартири у звязку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до ст. 39 Закону України "Про іпотеку".

Так, за змістом ч. 1, 2 ст. 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою ст. 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

За змістом ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше жиле приміщення, за винятком випадків, зазначених у відповідному житловому законодавстві.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Зі змісту зазначених норм убачається, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду.

Таким чином, задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем ч. 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку". З урахуванням ч. 2 ст. 39 цього Закону відповідне рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з прийняттям рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як зазначалося вище, передбачене іпотечним договором право банку звернути стягнення на предмет іпотеки не обмежується досудовим врегулюванням цього питання, не є перешкодою і не виключає право позивача звернутися за захистом порушених прав у судовому порядку (п. 6.1 іпотечного договору).

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Оскільки квартира, яка є предметом іпотеки, придбана за кредитні кошти, тому відповідачці інше постійне житло не може бути надане, а відтак ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підлягають виселенню без надання їм іншого жилого приміщення.

З викладеного вище вбачається, що висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не ґрунтуються на нормах права та встановлених у справі обставинах, тому рішення суду на підставі п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

На підставі ч. 5 ст. 85 ЦПК України розподіл судових витрат підлягає зміні.

Пропорційно до задоволених вимог за рахунок ОСОБА_3 підлягає компенсації сплачений позивачем судовий збір у суді першої інстанції в сумі 2256,72 грн., 2482,39 грн. в апеляційному суді та 1300 грн. за проведення судової будівельно-технічної експертизи.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити.

Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 23 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит № 36-088 від 05 липня 2012 року у сумі 134963 грн. 09 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 05 липня 2012 року №1384, укладеним з ОСОБА_3, а саме: трикімнатну квартиру № 12, загальною площею 77.1 кв.м., житловою площею 50.2 кв.м., яка знаходиться за адресою: Сумська область, м. Шостка, вул. Депутатська, буд. 2, визначивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 515800 грн., але на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Виселити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з квартири АДРЕСА_1 без надання їм іншого жилого приміщення.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» 2256 грн. 72 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, 2482 грн. 39 коп. за апеляційний перегляд та 1300 грн. витрат за судову експертизу.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: