Рішення № 59479355, 28.07.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2532/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Ващенко Л. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого Ващенко Л.Г.

суддів Вадовської Л.М., Плавич Н.Д.

при секретарі Козак М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3, представника Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, першого заступника прокурора Одеської області на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 січня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління державної фіскальної служби в Одеській області, прокуратури Одеської області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури,

ВСТАНОВИЛА:

02.11.2015 року, ОСОБА_3 звернулась із позовом про відшкодування шкоди, зазначаючи, що з 2008 року вона є фізичною особою-суб'єктом підприємницької діяльності (далі-СПД).

У період з 30.09.2010 року по 24.11.2010 року співробітниками ДПІ у Малиновському районі м. Одеси (далі-ДПІ) проводилась планова перевірка з питань дотримання позивачкою, як СПД, податкового і іншого законодавства за період її діяльності з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року.

За результатами первірки 29.11.2010 року складено акт про порушенння вимог законодавства про податковий облік і 31.12.2010 року позивачкою, як СПД, отримані податкове повідомлення-рішення від 23.12.2010 року на 1 393 319,2 гривень та податкове повідомлення-рішення від 23.12.2010 року на 3 560 568 гривень.

У 2011 році, позивачка, як СПД, звернулась із позовом у порядку адміністративного судочинства про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 23.12.2010 року і рішенням Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2011 року, залишеним без зміни ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.11.2013 року, позов задоволено шляхом визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.12.2010 року.

Разом з тим, 11.03.2013 року, слідчим ДПА в Одеській області була винесена постанова про порушення кримінальної справи відносно позивачки за ст. 212 КК України, 17.03.2013 року накладено арешт на грошові кошти у банківських установах, а 18.03.2011 року і 21.03.2011 року проведені обшуки за місцем проживання позивачки та її матері. 20.03.2011 року позивачку затримали і 24.03.2011 року, на вимогу слідчого, з метою обрання запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, позивачка вимушено сплатила на користь державного бюджету грошові кошти у загальній сумі 3 770 031,12 гривень та 37 700,31 гривень комісійної винагороди банку. Постановою слідчого від 25.03.2011 року було прийнято рішення про повернення вилученої м'ясної продукції, однак повністю товар повернуто 06.04.2011 року після сплати 221 862,60 гривень за послуги ТОВ Трейлер-Південь та 2 108,89 гривень за послуги банка. Крім того, позивачка вимушена була сплатити ТОВ Істейт Інвест за виконання навантажувавальних робіт 20 760 гривень і 192,80 гривень комісійної винагороди банку, при цьому, після отримання товара від Істейт Інвест виявлено нестачу товара на 52 422,35 грн. 27.05.2011 року слідчим винесена постанова про притягнення позивачки у якості обвинуваченої за ст. 212 ч.3 КК України, і, у період з червня 2011 року по березень 2014 року кримінальна справа, порушена стосовно позивачки знаходилась у провадженні органів досудового слідства та суду.

14.01.2014 року Малиновський районний суд м. Одеси постановив відносно позивачки виправдальний вирок у зв'язку із відсутністю у її діях складу злочину, який залишено без змін на підставі ухвали апеляційного суду Одеської області від 13.03.2014 року.

Внаслідок протиправних дій слідчих органів позивачка вимушена була звернутись за консультацією до лікаря, на що витратила 225 гривень.

25.03.2013 року за проведення судово-економічної експертизи у кримінальній справі сплачено 7 959,60 гривень.

Посилаючись на те, що органами досудового розслідування їй завдана матеріальна і моральна шкода, остаточно уточнивши вимоги позивачка просила стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України 343 230,75 гривень на відшкодування матеріальної і 500 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Відповідачі: представник прокуратури Одеської області (далі-Прокуратура), представник Державної казначейської служби України (далі-ДКС) і представник Головного управління державної фіскальної служби України в Одеській області (далі- ГУ ДФС) позов не визнали.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 27.01.2016 року позов задоволено частково: суд стягнув на користь позивачки 252 883,89 гривень матеріальної і 150 000 гривень моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку ДКС.

Представник ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить рішення суду змінити і стягнути матеріальну та моральну шкоду у повному обсязі з тих підстав, що висновки суду у частині відмови у позові про стягнення 37 700,31 гривень комісії банку, 52 422,35 гривень вартості недоотриманого товару від ТОВ Трейлер Південь, 225 гривень вартості консультації лікаря і моральної шкоди у сумі 500 000 гривень не відповідають обставинам справи, а також глибині душевних страждань, яких зазнала позивачка.

В апеляційній скарзі представник ГУ ДФС просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на необгрунтованість та недоведеність вимог як щодо матеріальних збитків, так і стосовно вимог про відшкодування моральної шкоди.

Представник ДКС в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення зазначаючи, що ДКС не повинна відповідати за позовом, оскільки не встановлено незаконних дій органів прокуратури й не доведно факту спричинення моральних страждань та не надано обгрунтованого розрахунку суми моральної шкоди.

Перший заступник прокурора Одеської області в апеляційній скарзі просить рішення суду в частині стягнення матеріальної шкоди скасувати і постановити нове рішення про відмову у позові, а у частині стягнення моральної шкоди зменшити суму відшкодування зважаючи на те, що витрати по зберіганню, навантаженню-розвантаженню товарів і комісія за послуги банку не є шкодою, яка спричинена органами досудового слідства, крім того, платежі були здійснені позивачкою як СПД і тому вимога про відшкодування матеріальної шкоди не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

У засіданні колегії суддів: представник позивачки свою скаргу підтримав, а проти скарг відповідачів заперечував; представники ГУ ДФС, ДКС, прокуратури свої скарги підтримали, проти скарги представника позивачки заперечували.

Рішення суду першої інстанції у частині відмови у позові про стягнення 37 700,31 гривень і 225 гривень підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позову на підставі ст. 309 ч.1 п.п.3,4 ЦПК України.

Рішення суду першої інстанції у частині стягнення грошових коштів, сплачених за зберігання товару, за організацію навантажувально-розвантажувальних робіт, витрат на сплату комісійної винагороди банка і за проведення експертизи, а також у частині відмови у стягненні вартості недоотриманого товару підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у позові з підстав ст. 309 ч.1 п.п.3,4 ЦПК України.

Рішення суду першої інстанції у частині стягненя моральної шкоди підлягає зміні на підставі ст. 309 ч.1 п.3 ЦПК України.

За змістом ст. 309 ч.1 п. п. 3, 4 ЦПК України, підставами для скасування або зміни рішення суду є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.

Позивачка, посилаючись на спричинення їй шкоди незаконними діями органів досудового розслідування просила, зокрема, стягнути за рахунок коштів державного бюджету України 27 700,31 гривень (23 737,12+13 963,19) комісії за послуги банка, сплаченої позивачкою на вимогу слідчого 24.03.2011 року і 225 гривень, сплачених позивачкою 15.04.2011 року за консультацію лікаря у зв'язку із погіршенням її стану здоров'я під час здійснення органом досудового розслідування неправомірних слідчих дій (а.с.1-6,

Вимоги у цій частині підлягають задоволенню зважаючи на наступне.

Між сторонами виникли правовідносини з відшкодування шкоди, які регулюються ЦК України і Законом України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду (далі-Закон від 01.12.1994 року).

Відповідно до ст. 2 ч.1 п.3, ст. 4 ч.1 Закону від 01.12.1994 року, громадянину відшкодовуються \повертаються\, зокрема, витрати та інші витрати, яких він зазнав внаслідок незаконних дій, за рахунок коштів державного бюджету.

Встановлено, що 11.03.2011 року слідчим ДПА в Одеській області була порушена кримінальна справа відносно позивачки за ст. 212 ч.3 КК України. 24.03.2011 року, позивачка, на вимогу слідчого, вимушено сплатила на користь державного бюджету грошові кошти у загальній сумі 3 770 031,12 гривень. У зв'язку із перерахуванням зазначених коштів на користь держави, позивачка також була вимушена сплатити комісію за послуги банка на загальну суму 37 700,31 гривень (а.с.17,38,38 зворот).

Крім того, після порушення кримінальної справи і проведення відповідних слідчих дій (обшуків, накладення арештів на майно, виїмки товару, затримання), 15.04.2011 року позивачка звернулась за консультацією до лікаря психотерпевта у зв'язку із тим, що у неї виникло почуття тривоги, страху, безсоння та думки про суїцид. За консультацію позивачка сплатила 225 гривень (а.с.92,93).

Вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 14.01.2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 13.03.2014 року позивачку виправдано за ст. 212 ч.3 КК України, у зв'язку із відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення (а.с.78-89).

При цьому, вироком суду від 14.01.2014 року встановлено, що сплату неіснуючого боргу перед державою у сумі 3 770 031,12 гривень, ОСОБА_3, як фізична особа, сплатила у зв'язку із застосуванням до неї морального та фізичного тиску органом досудового розслідування, із погрозами застосувати кримінально-процесуальні санкції до неї та членів її родини у випадку відмови визнати вину й сплатити неіснуючи збитки. Сплата зазначених коштів була здійснена позивачкою лише з єдиноє метою звільнитись з-під варти (а.с.84).

Після сплати 3 770 031,12 гривень на користь держави позивачку було звільнено з-під варти.

Таким чином, у разі несплати комісії за послуги банка, ОСОБА_3, як фізична особа, не змогла б сплатити кошти до бюджета, і, відповідно, 24.03.2011 року слідчий не вирішив би питання про звільнення позивачки з-під варти.

Наведене свідчить про те, що сплата комісії за послуги банка була вимушеною, з метою відновлення права позивачки на свободу пересування, а тому кошти у сумі 37 700,12 гривень для позивачки є майновою шкодою, і, у розумінні ст. 3 ч.1 п.3 Закону від 01.12.1994 року повинні бути віднесені до інших витрат, які підлягають відшкодуванню на користь позивачки за рахунок коштів державного бюджету.

15.04.2011 року, після порушення кримінальної справи (11.03.2011 року), проведення слідчим слідчих дій (обшуків, виїмок товару, накладення арештів на майно, затримання за підозрою у скоєнні злочину у період з 18.03.2011 року по 24 березня 2011 року, а.с.19-27,34-37), у зв'язку із почуттям тривоги, через страхи, безсоння та думки про суїцид, позивачка звернулась за консультацією до лікаря психотерапевта, на що понесла витрати у сумі 225 гривень (а.с.92,93).

Витрати у сумі 225 гривень, сталися через неправомірні дії органів досудового розслідування, які порушили кримінальну справу відносно позивачки, яка подальшому, у встановленому законом порядку, виправдана за відсутністю в її діях складу злочину, а тому є шкодою, і, відповідно до ст. 3 ч.1 п.3 Закону від 01.12.1994 року, як інші витрати, підлягають стягненню на користь позивачки за рахунок коштів державного бюджету.

Позивачка, як фізична особа, на підставі Закону від 01.12.1994 року, просила також стягнути на її користь: 210 889,44 гривень, які сплачені за зберігання вилученого товару й 2 108,09 гривень комісії банку; 20 952,80 гривень за організацію навантажувально-розвантажувальних робіт щодо вилученого 18.03.2011 року товару; 10 973,16 гривень за послуги зберігання вилученого товару; 52 422,35 гривень вартість товару, який було вилучено і який не повернуто на вказану суму; 7 959,60 гривень витрат за проведення експертизи у кримінальній справі, а всього на суму 305 305,44 гривень.

Вимоги у цій частині не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Позивачка звернулась із позовом про відшкодування матеріальної шкоди, як фізична особа і громадянка, на підставі Закону від 01.12.1994 року.

Закон від 01.12.1994 року передбачає відшкодування шкоди, яку завдано громадянину.

З матеріалів справи вбачається, що витрати зі зберігання вилученого товару, зі сплати комісії банка, витрати із навантажувально-розвантажувальних робіт і за проведення експертизи у кримінальній справі понесла СПД ОСОБА_3, а не фізична особа, громадянка ОСОБА_3 Нестача вилученого товару також сталася у СПД ОСОБА_3 (а.с.39-43,49-51,74).

Станом на 28.07.2016 року СПД ОСОБА_3 здійснює підприємницьку діяльність, з ЄДРПОУ як СПД не виключена, що підтверджується Витятгом з Єдиного державного реєстру. Зазначені обставини підтвердила у засіданні колегії суддів і представник ДФС (а.с.247-250).

Зважаючи на викладене, відсутні правові підстави для задоволення вимог фізичної особи громадянки ОСОБА_3 про стягнення шкоди у сумі 305 305,44 гривень з підстав Закону від 01.12.1994 року.

У встановленому законом порядку, СПД ОСОБА_3 не позбавлена права вимагати відшкодування шкоди у зазначеному розмірі.

За таких обставин, колегія суддів відмовляє позивачці у позові про стягнення матеріальної шкоди у сумі 303 305,44 гривень.

Рішення суду першої інстанції у частині відшкодування моральної шкоди підлягає зміні з таких підстав.

Суд, задовольняючи позов про відшкодування моральної шкоди частково виходив з того, що внаслідок незаконного порушення кримінальної справи, здійснення слідчих дій по обшуку, арешту майна, вилучення товару, затримання і пред'явлення звинувачення у вчиненні злочину, якого вона не вчиняла, позивачка зазнала моральних страждань, і, оскільки відносно неї постановлено виправдальний вирок, вона має право на відшкодування моральної шкоди.

Висновок суду у цій частині відповідає обставинам справи і вимогам закону ст. 1 Закону від 01.12.1994 року.

Так, оскільки відносно позивачки постановлено виправдальний вирок,вона має право на відшкодування моральної шкоди. Разом з тим, визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає обставинам справи і вимогам закону

Відповідно до 13 ч.3 Закону від 01.12.1994 року, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом здійснюється виходячи із розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Оскільки розмір моральної шкоди розраховується виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, розмір моральної шкоди колегія суддів розраховує, виходячи із мінімальної заробітної плати станом на час розгляду справи в апеляційному суді.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка перебувала під слідством та судом з 11.03.2011 року по 13.03.2014 року (а.с.17,86-89).

Мінімальний розмір моральної шкоди на час розгляду справи в апеляційному суді становить 52 200 гривень \з березня 2011 року по березень 2014 року 36 місяців х 1450 гривень (мінімальна заробітна плата на час розгляду справи в апеляційному суді)\. На час розгляду справи у суді першої інстанції мінімальний розмір моральної шкоди становив 49 608 (36 місяців х1378).

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, колегія суддів бере до уваги конкретні обставини справи, а саме: характер душевних страждань, яких зазнала позивачка у зв'язку із порушенням відносно неї кримінальної справи і здійснення слідчих дій, глибину та тривалість її душевних страждань, а також враховує інші обставини, зокрема те, що у 2011 році, після порушення кримінальної справи, у позивачки стався психічний розлад, у зв'язку з чим вона перебувала на стаціонарному лікуванні у психіатричній лікарні із діагнозом помірний депресивний розлад, що свідчить про глибину моральних переживань позивачки (а.с.91).

Зважаючи на такі обставини, колегія суддів дійшла висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен становити 70 000 гривень, тобто більше ніж мінімальний розмір, що буде відповідати засадам розумності, виваженості та справедливості.

Доводи представників відповідачів у скаргах про те, що: розмір моральної шкоди має визначатись лише у межах мінімальної заробітної плати; органи ДКС України не порушували прав і законних інтересів позивачки; позивачка не має права на відшкодування шкоди не заслуговують на увагу.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди у розмірах та порядку, передбаченому Законом від 01.12.1994 року виникло у позивачки у зв'язку із прийняттям відносно неї 14.01.2014 року виправдального вироку.

Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням конкретних обставин справи, глибини моральних страждань, яких зазнала особа внаслідок незаконних дій органів, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду й розраховується із розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожень місяць перебування під слідством чи судом (ст. 13 ч.ч2,3 Закону від 01.12.1994 року).

Статтею 25 Бюджетного кодексу України визначено, що ДКС України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

За таких обставин, для забезпечення виконання рішення суду, ДКС України притягується до участі у справі у якості відповідача.

Приймаючи до уваги, що рішення суду у частині відшкодування матеріальної шкоди і у частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди не відповідає обставинам справи та вимогам закону, апеляційні скарги підлягають задоволенню частково, а рішення суду у частині відшкодування матеріальної шкоди скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення, а у частині відшкодування моральної шкоди зміні, з викладенням резолютивної частини рішення про відшкодування моральної шкоди у новій редакції.

Відповідно до ст. ст. 88 ч.ч. 3,5 ЦПК України, зі спеціального фонду Державного бюджету України на користь прокуратури Одеської області підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної \відхиленої частини позовних вимог у сумі 2 151,84 гривень, сплачених на підставі платіжного доручення №179 від 14.03.2016 року (а.с.205,217).

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п. п.2,3, 309 ч.1 п. п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково.

Апеляційні скарги представника Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, представника Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, першого заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 січня 2016 року у частині відмови ОСОБА_3 у позові про стягнення 37 700,31 гривень і 225 гривень скасувати.

Позов ОСОБА_3 про стягнення 37 700,31 гривень і 225 гривень задовольнити.

Стягнути з Держави Україна шляхом списання Державним казначейством України з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 (ІІН НОМЕР_1) 37 700,31 гривень і 225 гривень на відшкодування шкоди у вигляді інших витрат.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 січня 2016 року у частині вирішення позову ОСОБА_3 про: стягнення 210 889,44 гривень, сплачених за зберігання товару; стягнення 2 108,09 гривень комісії банка; стягнення 20 952,80 гривень, сплачених за організацію навантажувально-розвантажувальних робіт; стягнення 10 973,16 гривень за послуги зберігання вилученого товару; стягнення 7 959,60 гривень, сплачених за проведення експертизи, а також рішення суду у частині відмови у позові про стягнення 52 422,35 гривень, вартості недоотриманого товару на загальну суму 305 305,44 гривень скасувати

Відмовити ОСОБА_3 у позові до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління державної фіскальної служби в Одеській області, прокуратури Одеської області про стягнення грошових коштів, сплачених за зберігання товару, за організацію навантажувально-розвантажувальних робіт, витрат на сплату комісійної винагороди банка і за проведення експертизи, вартості недоотриманого товару на суму 305 305,44 гривень.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 січня 2016 року у частині стягнення моральної шкоди змінити , виклавши резолютивну частину рішення суду у новій редакції:

Стягнути з Держави Україна шляхом списання Державним казначейством України з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 (ІІН НОМЕР_1) на відшкодування моральної шкоди 70 000 \сімдесят тисяч\ гривень.

Стягнути зі спеціального фонду Державного бюджету України на користь прокуратури Одеської області \м. Одеса. вул. Пушкінська,3 \ судовий збір у розмірі 2 151,84 гривень, який сплачено за розгляд апеляційної скарги за платіжним дорученням №179 від 14.03.2016 року. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення апеляційного суду може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України із розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області Л.Г. Ващенко

ОСОБА_4

ОСОБА_5