Ухвала суду № 59479330, 26.07.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4914/16

Головуючий у першій інстанції Жуган Л. В.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

Кононенко Н.А.,

за участю секретаря Фабіжевської Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2015 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу,

встановила:

29 вересня 2015 року позивач ОСОБА_3 звернувся. із зазначеним позовом до ТОВ «Євролізинг Україна», мотивуючи свої вимоги тим, що між ним та ТОВ «Євролізинг Україна» 15.05.2015 року був укладений договір №001816 фінансового лізингу (т.1, а.с.7).

Згідно умов зазначеного договору сторони домовились, що ТОВ «Євролізинг Україна» придбає для користування ОСОБА_3 автомобіль марки «КIA Sportage». Після закінчення переговорів, згідно умов договору лізингу від 15.05.2015 року №001816, ОСОБА_3 сплатив ТОВ «Євролізинг Україна» кошти в розмірі 152850 грн.

Однак після підписання вище зазначеного договору, вийшовши з офісу ТОВ «Євролізинг Україна», позивач побачив, що замість автомобіля марки «КIA Sportage», який він мав намір купити, було оформлено інший автомобіль, а саме автомобіль марки «MITSUBISHI PAJERO WACON», що за ціною значно дорожчий ніж автомобіль марки «КIA Sportage», який дійсно мав намір купити позивач.

ОСОБА_3 звертався з заявою до ТОВ «Євролізинг Україна» відносно визнання договору фінансового лізингу від 15.05.2015 року №001816 недійсним та з проханням повернути йому затрачені ним кошти, та на своє звернення отримав відповідь №181 від 10.06.2015 року, згідно якої позивачу в задоволенні заяви було відмовлено (т.1, а.с.22).

У зв'язку з вище наведеним, позивач за уточненими позовними вимогами та його представник просили суд визнати недійсним договір №001816 фінансового лізингу від 15.05.2015 року, підписаний ОСОБА_3 з ТОВ «Євролізинг Україна», та повернути йому помилково сплачену ним суму в розмірі 152850 грн., стягнути з відповідача судові витрати, проти заочного розгляду справи не заперечували (т.1, а.с.62).

В свою чергу, 28.10.2015 року представник ТОВ «Євролізинг Україна» за довіреністю - Перков Г.О. надав суду заперечення, згідно яких зазначив, що при підписанні договору фінансового лізингу, кожної його сторінки, було вільним волевиявленням позивача його внутрішньої волі, а тому просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені.

Ухвалою того ж суду від 17 березня 2016 року у задоволенні заяви ТОВ «Євролізинг Україна» про скасування заочного рішення, було відмовлено (т.1, а.с.161).

В апеляційній скарзі ТОВ «Євролізинг Україна» ставить питання про скасування даного заочного рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ті обставини, що15.05.2015 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ТОВ «Євролізинг Україна» було укладено договір фінансового лізингу №001816, підтверджуються матеріалами справи та визнані сторонами, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Спірним в даному випадку є питання стосовно того, чи порушило ТОВ «Євролізинг Україна» умови вказаного договору та чи відповідає зазначений правочин законодавству України.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «Євролізинг Україна» порушило умови договору, оскільки позивач обумовив та чітко визначив, марку автомобілю, що мала стати предметом договору фінансового лізингу №001816 від 15.05.2015 року.

Крім того, суд виходив із того, що договір фінансового лізингу №001816 від 15.05.2015 року нотаріально не посвідчений, що свідчить про його нікчемність.

Однак, повністю погодитись з висновками суду першої інстанції не можна, з огляду на наступні обставини.

Так, матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивач ОСОБА_3 бажав придбати по договору фінансового лізингу автомобіль марки «КIA Sportage».

Як вбачається з матеріалів справи, сторони домовились про купівлю та передачу ТОВ «Євролізинг Україна» в користування ОСОБА_3 автомобіля марки «MITSUBISHI PAJERO WACON», який є предметом зазначеного договору, що підтверджується копією зазначеного договору залученого до матеріалів справи, та на всіх сторінках якого мається підпис ОСОБА_3

Згідно до рахунку НОМЕР_1, ОСОБА_3 перерахував, через АТ «Райффайзен Банк Аваль», на користь ТОВ «Євролізинг Україна», грошову суму в якості адміністративного платежу у розмірі 152850 грн., згідно умов договору №001810 від 15.05.2015 року саме за придбання автомобіля марки «MITSUBISHI PAJERO WACON» (т.1, а.с.19-21).

З підстав викладеного, доводи позивача ОСОБА_3 про те, що ТОВ «Євролізинг Україна» порушило умови договору фінансового лізингу не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів зазначає, що оскаржуване судове рішення є правильне по суті і справедливе, а тому вищевикладені обставини не впливають на його законність і не є підставою для його скасування.

Такого висновку колегія суддів дійшла, з огляду ну наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи та копії договору фінансового лізингу №001816 від 15.05.2015 року, вказаний договір нотаріально не посвідчений.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України, визначено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Так, ч. 2 ст. 799 ЦК України передбачено, що договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

У відповідності до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір вважається нікчемним.

Згідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України, встановлено, що нікчемний правочин або правочин визначений судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного і обгрунтованого висновку про те, що договір фінансового лізингу №001816, укладений15.05.2015 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ТОВ «Євролізинг Україна» має бути визнаний недійсним з поверненням сторін в первісний стан, оскільки був укладений сторонами з порушенням діючого законодавства України.

Таких правових позицій дотримується Верховний Суд України в своїй постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 (т.2, а.с.50-60).

Згідно цих правових позицій, у відповідності до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

У відповідності до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

З підстав викладеного, доводи апелянта про те, що судова практика свідчить про ухвалення незаконного судового рішення, з посиланням на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, є безпідставними і необгрунтованими.

Крім викладеного колегія суддів зазначає, що грошові кошти у розмірі 152850 грн. не є оплатою позивача за автомобіль по договору фінансовому лізингу, а є адміністративним платежем.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Зазначені обставини також викладені у вищевказаній постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року, а тому також є обов'язковими для всіх судів України.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» відхилити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

С.П. Гайворонський

Н.А. Кононенко