Ухвала суду № 59470764, 28.07.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 337/339/16Головуючий у 1-й інстанції Кучерук І.Г.№22-ц/778/2739/16Суддя-доповідач Гончар М.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Каракуші К.В., Стрелець Л.Г.

при секретарі Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Восьма Запорізька державна нотаріальна контора про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 2-4), в якому просив визнати за ним право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що власником квартири є ОСОБА_5, при цьому квартира була придбана спадкодавцем в період шлюбу з ОСОБА_5, який є його батьком. Квартира, хоча й була оформлена на ОСОБА_5, але, у відповідності до статей 22, 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України (який діяв на той час), фактично належить на праві спільної сумісної власності у рівних частках подружжю - ОСОБА_5 та ОСОБА_4. За життя батьків частки співвласників не ділились та не змінювались, заповіту після себе ОСОБА_4 не залишила. Зазначені обставини підтверджуються рішенням Хортицького районного суду від 18.09.2015 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 19.01.2016 року. Спадкоємцями першої черги після смерті матері є її чоловік ОСОБА_5, та позивач і брат ОСОБА_6. Після померлої ОСОБА_4 до нотаріальної контори спадкоємці не звертались, спадкова справа не заводилась. Позивач з 1991 року мешкав у квартирі АДРЕСА_1, доглядав за матір'ю, а після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 продовжував проживати у квартирі, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном. Через деякий час після смерті матері ОСОБА_4, батько ОСОБА_5 уклав шлюб з ОСОБА_2, на користь якої склав заповіт, заповівши останній належне йому на день смерті майно. ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_5. Оскільки оформлена спірна квартира одноособово на ОСОБА_5, та від нього є заповіт на користь відповідача, існує велика ймовірність того, що остання має можливість оформити на себе в порядку спадкування за заповітом квартиру АДРЕСА_1 в цілому. Вважає, що це буде безумовним порушенням його прав, так як ОСОБА_5, як спадкодавцю, виходячи з вищенаведеного, належала лише 1/2 частина квартири та додатково 1/4 частина квартири після смерті ОСОБА_4. Позивач прийняв спадщину після померлої у 1998 році матері в розмірі 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, у відповідності до діючого на той час законодавства, але не може оформити спадщину через відсутність правовстановлюючих документів.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2016 року (а.с. 112-114) визнано за ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 117-119) просила рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким у позовних вимогах відмовити у повному обсязі.

Позивач ОСОБА_3 подав апеляційному суду письмові заперечення на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача (а.с. 137-138).

Ухвалою апеляційного суду провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відповідача відкрито (а.с.130), справу призначено до апеляційного розгляду (а.с.132).

У судове засідання 28 липня 2016 року належним чином повідомлені апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи, у тому числі відповідач через свого представника, що узгоджується із вимогами ст. 76 ч. 5 ЦПК України (а.с.135-136), відповідач ОСОБА_2 та представник третьої особи: Восьмої Запорізької державної нотаріальної контори не з'явились, клопотань про відкладення апеляційному суду не подавали.

Відповідач ОСОБА_2 про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістила.

Третя особа подала апеляційному суду поштою заяви (а.с.143-145,148), в яких просила розглядати дану справу без участі її представника.

При вищевикладених обставинах, колегія суддів визнала неповажною причини неявки у дане судове засідання відповідача ОСОБА_2 та ухвалила клопотання третьої особи задовольнити, на підставі ст. 305 ч.2 ЦПК України розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю відповідача ОСОБА_2 та представника третьої особи: Восьмої Запорізької державної нотаріальної контори за присутністю позивача ОСОБА_3 та представника відповідача ОСОБА_2 за довіреністю (а.с.149) ОСОБА_7

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі, керувався ст. ст. 10 - 11, 57, 60 - 61 ЦПК України, ст. ст. 384, 1261, 1268, 1270 ЦК України, ст. ст. 525, 548, 549 ЦК Української РСР, ст. 22, 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України та виходив із законності і обґрунтованості позовних вимог позивача у цій справі.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, які оцінені судом у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідно до свідоцтва про одруження ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 12.09.1959 року, актовий запис №1491 (а.с.14).

В силу вимог ст. ст. 22, 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України (який діяв на момент спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. У випадку розподілу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх долі визнаються рівними.

Згідно із довідкою ЖБК «Строитель-12» від 20.08.1993 року, ОСОБА_5 являвся членом ЖБК та йому належала квартира АДРЕСА_1, вартість квартири в 6354 крб. сплачена повністю у січні 1985 року (а.с.77).

В силу вимог ст. 15 «Закону України «Про власність» (який діяв на час спірних правовідносин) у разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником. Це знайшло своє відображення у ст. 384 ЦК України (в редакції 2003р.).

Відповідно до ст. 384 ЦК України у разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

Згідно із витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно і реєстраційного посвідчення ЗМБТІ від 10.11.1993 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_5 (а.с.78, 79).

Таким чином, судом першої інстанції було правильно встановлено, що оскільки спірна квартира була придбана у період шлюбу, то подружжя сумісно сплативши пай у 1985 році, стали власниками квартири в рівних частках, по 1/2 кожному, та мали право розпорядження квартирою.

Суду першої інстанції не було надано відповідачем ОСОБА_2 належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_5 сплачував пайові внески за квартиру особисто за власні кошти.

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_4, свідоцтво про смерть(повторне) НОМЕР_2, актовий запис № 8267(а.с.16).

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України (в старій редакції), при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти, чоловік померлої.

Згідно із ст.1261 ЦК України в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив та батьки.

Після смерті спадкодавця ОСОБА_4 спадкоємцями першої черги за законом є: діти спадкоємця ОСОБА_6, ОСОБА_3 та чоловік ОСОБА_5.

Згідно із довідкою Восьмої Запорізької державної нотаріальної контори, після померлої ОСОБА_4 до нотаріальної контори спадкоємці не звертались, спадкова справа не заводилась.

Відповідно до довідки ЖБК «Строитель-12» від 13.05.2015 року № 159, ОСОБА_4 проживала та була зареєстрована у АДРЕСА_1 з 28.08.1970 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 У квартирі були зареєстровані та проживали ОСОБА_6 з 28.08.1970 року по 29.08.1977 року та з 19.02.1998 року по 30.04.1998 року, ОСОБА_5 з 28.08.1970 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_5, і позивач ОСОБА_3 з 28.08.1970 року по 25.02.2000 року (а.с.17).

Згідно із паспортом ОСОБА_3, він був зареєстрований у АДРЕСА_1 з 05.01.1991 року по 28.04.2000 року, і зареєстрований у АДРЕСА_1 з 11.05.2000 року (а.с.11, 12).

Відповідно до договору купівлі - продажу від 24.04.2000 року, ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_1.

В силу вимог ст. 548 ЦК Української РСР, який діяв на момент виникнення правовідносин, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини, яким, за ст. 525 ЦК Української РСР, визнається день смерті спадкодавця. Згідно п.1 ч.1 ст. 548 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Встановлено, що позивач ОСОБА_3 жив після смерті матері у спірній квартирі, користувався нею, тобто він, як спадкоємець за законом, фактично вступив в управління та володіння спадковим майном після смерті матері у вигляді частки зазначеної квартири.

Відповідно до рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18.09.2015 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 19.01.2016 року, ОСОБА_6 відмовлено у визнанні за ним права власності, зокрема, на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 після смерті матері ОСОБА_4. Цим рішенням встановлено, що ОСОБА_6 не надав суду належних та допустимих доказів, що він фактично вступив в управління або володіння спірною квартирою відповідно до ст. 549 ЦК УРСР (в ред.1963р.) після смерті матері ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_4

Також рішенням суду констатовано, що спадкоємці першої черги ОСОБА_5 та ОСОБА_3 могли прийняти спадщину шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном (а.с.5-10).

Таким чином, суд першої інстанції правильно вважав, що спадкоємцями першої черги на належну ОСОБА_4 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 являлися на момент її смерті: її чоловік - ОСОБА_5 та її син - позивач ОСОБА_3.

26.11.2004 року ОСОБА_5 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2, актовий запис № 572 (а.с.75).

Відповідно до заповіту від 19.03.2014 року ОСОБА_5 заповів усе своє майно ОСОБА_2 (а.с.41 зворот, 74).

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_5, свідоцтво про смерть НОМЕР_3, актовий запис № 5809 (а.с.15, 41, 76).

17.09.2014 року ОСОБА_2 звернулась до Восьмої Запорізької державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.40 зворот).

17.02.2015 року ОСОБА_6 звернувся до Восьмої Запорізької державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.50).

У встановлений законом строк ОСОБА_3 не звертався в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, однак фактично прийняв її, оскільки після смерті фактично вступив у володіння та користування спадщиною у вигляді частини вищезазначеної спірної квартири, проживав у цій квартирі, залишався у ній зареєстрованим, утримував останню, сплачував по ній платежі тощо, та відповідно до вимог ст. 548 ЦК України (в старій редакції) вважається таким, що прийняв спадщину після смерті матері.

Суд першої інстанції правильно вважав, що факт прийняття спадщини і постійного проживання позивача у спірній квартирі до смерті та після смерті матері, підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 у суді першої інстанції, письмовими доказами: довідкою ЖБК «Строитель-12» від 13.05.2015 року №159; копією паспорту з відмітками про реєстрацію; рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18.09.2015 року; копією договору купівлі - продажу від 24.04.2000 року.

Суд першої інстанції правильно вважав, що пояснення у судовому засіданні свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13 не вказують на факт того, що позивач відразу після смерті матері переїхав проживати до іншого житла, а навпаки свідчать про те, що свідки ще деякий час після смерті ОСОБА_4 бачили позивача у спірній квартирі.

Пояснення свідка ОСОБА_14 суд першої інстанції правильно оцінив критично з приводу фактичних обставин, так як вказівка на те, що «позивач ще за життя батьків купив собі квартиру, та коли померла його матір, він мешкав вже в іншій квартирі» спростовується письмовим доказом відповідно до якого позивач придбав квартиру 24.04.2000 року вже після смерті матері. Також перебування у шлюбі позивача було з 1994 року по 1997 рік (а.с.12), до смерті матері.

При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції правильно вважав, що позовні вимоги позивача у цій справі є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію відповідача та її представника, висловлену ними у письмових запереченнях на позов позивача у цій справі (а.с.69-73), яку вони вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Оформлення (реєстрація) права власності на вищезазначену квартиру лише на одного із подружжя - чоловіка ОСОБА_5 (довідка ЖБК «Строитель 12» від 20.08.1993 року а.с. 77), який був членом ЖБК «Строитель 12», не спростовує правильності встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи, а саме того, що ця квартира придбання подружжям ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у січні 1985 року (сплачено повністю пайовий внесок) під час шлюбу за спільні сумісні кошти, а тому остання є спільним сумісним майном подружжя та частки кожного з подружжя у праві власності на це майно є рівними по ?.

Станом на момент видачі вищезазначеної довідки ЖБК «Строитель 12» у 1993 році зазначено, що квартира належить ОСОБА_5 на праві особистої власності.

Особиста власність ОСОБА_5 на вищезазначену квартиру є тотожнім поняттю приватної власності ОСОБА_5 на цю квартиру.

Особиста власність на квартиру і особиста приватна власність на квартиру (тобто власність одного з подружжя - чоловіка) - це не тотожні, а різні поняття.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).

Докази, передбачені ст. 303 ч. 2 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Ухвала ВССУ від 13 червня 2016 року в іншій цивільній справі за участю ОСОБА_2 (а.с. 150-151) не може бути доказом, передбаченим ст. 303 ч.2 ЦПК України, при апеляційному перегляді апеляційним судом рішення суду першої інстанції у цій справі від 21 квітня 2016 року.

Крім того, цією ухвалою залишено без змін рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя віл 18 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 19 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, третя особа - ЖБК «Будівельник -12» про визнання права власності на ? частину квартири та гаража у порядку спадкування за законом, які у свою чергу були предметом дослідження у цій справі суду першої інстанції.

В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ст. 58 ч.1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення відповідача ОСОБА_2 від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.

При вищевикладених обставинах встановлено, що відповідач ОСОБА_2 та її представник не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову позивача у цій справі.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення, передбачені ст. 309 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні.

В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.

При вищевикладених обставинах, доводи відповідача ОСОБА_2, як особи, яка подала апеляційну скаргу, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України.

Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушень процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи. Суд першої інстанції прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.

Судом першої інстанції питання про розподіл між сторонами судових витрат, понесених ними при розгляді цієї справи у суді першої інстанції, оскаржуємим рішенням не вирішувалось, а тому воно не було предметом апеляційного перегляду у цій справі апеляційним судом, та може бути у подальшому вирішено судом першої інстанції за ініціативою останнього або за заявою осіб, які беруть участь у справі, в порядку ст. 220 ЦПК України.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.

Крім того, у разі відмови відповідачу ОСОБА_2 у задоволенні її апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок позивача ОСОБА_3 судових витрат у вигляді судового збору (а.с. 128), понесених нею при подачі цієї скарги до апеляційного суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С.Каракуша К.В.Стрелець Л.Г.