Рішення № 59467711, 02.08.2016, Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/11031/16-ц

Провадження № 2/127/4098/16

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

02 серпня 2016 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді: Гриневича В.С.,

при секретарі: Малику О.В.,

за участю:

представника позивача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №127/11031/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Ленінський відділ Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції про виключення з опису та звільнення з-під арешту автомобіля, а також визнання права власності на автомобіль, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Ленінський відділ державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції про виключення з опису та звільнення з-під арешту автомобіля та визнання права власності на автомобіль.

Позов мотивовано тим, що в 2003 році відповідачем ОСОБА_3 був придбаний автомобіль DAEWOO Lanos D4LM500, 2003 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2. Оскільки у них з відповідачем була домовленість, що пізніше він викупить вказаний автомобіль, то він був вписаний в свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, як особа, яка має право керувати автомобілем. 04.02.2010 року він придбав у відповідача даний автомобіль. В рахунок оплати за автомобіль він передав відповідачу кошти в сумі 25000 грн. На підтвердження того, що автомобіль належить йому, в той же день відповідач написала розписку про отримання грошових коштів. Однак оформити договір купівлі-продажу автомобіля належним чином він не міг через брак коштів та відсутність такої необхідності. 08.04.2016 року на даний автомобіль державним виконавцем було накладено арешт. В подальшому йому стало відомо, що підставою для опису і арешту автомобіля став наказ від 17.08.2012 року на виконання рішення господарського суду Вінницької області від 31.07.2012 року. Йому та відповідачеві не було відомо про існування даної господарської справи та виконавчого провадження.

З огляду на наведене позивач звернувся до суду з даним позовом та просив виключити з опису та звільнити з під арешту автомобіль DAEWOO Lanos D4M500, державний номер НОМЕР_2, а також визнати за позивачем право власності на вказаний автомобіль.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав з викладених у позові підстав, просив його задовольнити та зазначив,що позивач придбав автомобіль у відповідача 04.02.2010 року, сплативши їй кошти в сумі 25000 грн., після чого відповідач написала відповідну розписку та передала йому автомобіль. На думку представника позивача, між позивачем та відповідачем було досягнуто істотних умов договору купівлі-продажу автомобіля, про що також свідчить визнання відповідачем позовних вимог.

В судове засідання відповідач ОСОБА_3 не зявилася, надавши до суду заяву, в якій просила розглядати справу у її відсутності а також пояснила, що між нею та позивачем було досягнуто істотних умов договору купівлі-продажу автомобіля, відповідно до якого вона продала автомобіль позивачеві за 25000 грн., про що 04.02.2010 року написала розписку. Переоформлення автомобіля повинно було відбутися на першу вимогу позивача. Крім того, вказаною заявою відповідач зазначила, що позов визнає та просить його задовольнити. (а.с.17).

В судове засідання третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Ленінський відділ державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції повноважного представника не направив, хоча своєчасно була повідомлена про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомила.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

В судовому засіданні встановлено, що згідно розписки від 04.02.2010 року відповідач ОСОБА_3 продала автомобіль DAEWOO Lanos D4LM500, 2003 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 реєстраційний номер НОМЕР_2 позивачу ОСОБА_2 за кошти в сумі 25000 грн. В розписці також зазначено, що вона зобовязалася зняти автомобіль з обліку за вимогою покупця. (а.с. 8).

Як вбачається із оглянутого в судовому засіданні свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії ВІН №000613 виданого 22.07.2003 року Вінницьким МРЕВ, власником автомобіля марки DAEWOO модель Lanos D4LM500, 2003 року випуску, № кузова SUPTF69YD3W168839, реєстраційний номер НОМЕР_2, об'єм двигуна - 1 500 куб.см., колір бежевий, тип легковий седан-В є ОСОБА_3 Крім того, свідоцтво містить відмітку: «Розтрочка. ДЮА314222 від 22.07.2003 р. Віджучення заборонено». (а.с. 7).

Відповідно до довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» від 04.02.2010 р. №10/2-859 станом на 04.02.2010 року кредит відповідачем ОСОБА_3 було погашено і автомобіль дозволено зняти з обліку для реалізації в межах України. (а.с. 30).

Крім того, в даному свідоцтві про реєстрацію міститься відмітка про те, що автомобілем має право керувати ОСОБА_2.

Як вбачається з акту опису й арешту майна від 08.04.2016 року державним виконавцем Бут М.А. при примусовому виконанні наказу від 17.08.2012 року виданого господарським судом Вінницької області у справі про стягнення із ОСОБА_3 на користь ПП "Черкаси-Медстор" боргу в сумі 15390 грн. 50 коп. в присутності понятих проведено опис і арешт майна, а саме, автомобіля DAEWOO Lanos D4LM500, 2003 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, який належить відповідачу ОСОБА_3 Описане майно прийняв на відповідальне зберігання ОСОБА_4 (а.с. 5-6).

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частини 1 та 2 статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків

Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно з частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред'явлення позову).

Статтею 203 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним івідповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Крім того, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. (стаття 655 ЦК України).

Правове регулювання відносин, пов'язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року №1200 та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року №1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Відповідно до частин 1, 3 та 4 статті 34 Закону України Про дорожній рух (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення. Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються підрозділами Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України. Для автоматизованого обліку зареєстрованих транспортних засобів та відомостей про їх власників ведеться Єдиний державний реєстр, держателем якого є Державтоінспекція Міністерства внутрішніх справ України. Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів. На транспортні засоби оформляються та видаються реєстраційні документи, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України, та закріплюються номерні знаки, які відповідають вимогам стандартів. Закупівля за державні кошти бланків реєстраційних документів та номерних знаків для транспортних засобів здійснюється відповідно до вимог законодавства тими органами, на які покладений обов'язок щодо їх реєстрації.

Підстави та порядок набуття права власності на транспортний засіб з обовязковою реєстрацією власником придбаного транспортного засобу встановлено Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. №1388 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2009 р. № 1371).

Зокрема, відповідно до пунктів 7, 8 даного Порядку (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини). Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) у підрозділах Державтоінспекції (крім транспортних засобів, зареєстрованих до набрання чинності цим Порядком) та без номерних знаків, що відповідають державним стандартам, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється. (п. 7 Порядку)

Державна реєстрація транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення транспортних засобів, оцінку їх вартості (проводиться спеціалістом, що пройшов необхідну підготовку в порядку, встановленому МВС, Мін'юстом, Мінпромполітики, Держмитслужбою та Фондом державного майна, і має відповідні документи), відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою:

- довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб'єктом господарювання, діяльність якого пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери;

- договори та угоди, укладені на товарних біржах на зареєстрованих у Департаменті Державтоінспекції бланках, інші засвідчені в установленому порядку документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби;

- копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин;

- довідка органу соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що виділили автомобіль або мотоколяску;

- акт приймання-передачі транспортних засобів за формою згідно з додатком 6, виданий підприємством-виробником або підприємством, яке переобладнало чи встановило на транспортний засіб спеціальний пристрій згідно із свідоцтвом про погодження конструкції транспортного засобу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, із зазначенням ідентифікаційних номерів такого транспортного засобу та конкретного одержувача;

- вантажна митна декларація або видане митним органом посвідчення про реєстрацію в підрозділах Державтоінспекції транспортних засобів чи їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери;

- договір фінансового лізингу.

Державна реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів), а також внесення в установленому порядку платежів за проведення огляду транспортних засобів, державну реєстрацію (перереєстрацію), зняття з обліку, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків (п. 8 Порядку).

Як встановлено в судовому засіданні, позивачем та відповідачем не було дотримано зазначених вище вимог законодавства, зокрема, позивач та відповідач не вчиняли жодних дій для проведення реєстрації (перереєстрації) автомобіля, жодних доказів того, що хтось із них звертався до відповідного органу з метою проведення такої реєстрації (перереєстрації) суду не надано, спірний автомобіль не був знятий з обліку в органах ДАІ та зареєстрований за позивачем, відповідні установи оцінку автомобіля не проводили. Сторони не вжили жодних належних заходів щодо реєстрації автомобіля у порядку, визначеному законодавством.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що переходу права власності від відповідача до позивача не відбулося, оскільки автомобіль не був знятий з обліку в уповноваженому органі в процесі відчуження та не був зареєстрований за позивачем у встановленому законодавством порядку, належних документів, що підтверджують право власності на автомобіль, зокрема свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, позивач не отримав.

Отже, позивач не набув права власності на спірний автомобіль, оскільки договір купівлі-продажу цього транспортного засобу не укладався, а написання розписки не можна вважати договором, що укладений відповідно до закону та який посвідчує перехід права власності до позивача, оскільки для набуття права власності на автомобіль передбачена відповідна форма та процедура оформлення документів на автомобіль. Сторони не уклали договір з додержанням вимог законодавства, а тому підстав вважати доведеним факт укладення договору купівлі-продажу автомобіля на підставі розписки немає.

Аналогічна правова позиція висловлена й у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року у справі №6-6886цс15.

Посилання позивача на неможливість оформлення автомобіля на своє ім'я через відсутність коштів суд оцінює критично, враховуючи, що з дати написання розписки пройшов досить тривалий час.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Що стосується позовних вимог щодо про виключення з опису та звільнення автомобіля з-під арешту суд вважає, що вони задоволенню не підлягають, оскільки, як встановлено під час судового розгляду справи, складаючи Акт опису й арешту майна від 08.04.2016 року, державний виконавець відповідно до вимог Закону України Про виконавче провадження вживав заходи щодо примусового виконання наказу від 17.08.2012 року виданого господарським судом Вінницької області у справі про стягнення боргу із відповідача ОСОБА_3

Крім того, суд не приймає визнання позову відповідачем ОСОБА_3, оскільки, визнання позову відповідачем в даному випадку суперечить вимогам закону.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем суду не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а судом, за результатами розгляду справи, не встановлено підстав, передбачених законодавством для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що підстави для виключення з опису та звільнення з-під арешту автомобіля та визнання права власності на автомобіль за позивачем відсутні.

Відповідно до статті 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Враховуючи, що позивачеві в задоволенні позовних вимог відмовлено, підстав для відшкодування судових витрат понесених позивачем немає.

На підставі викладеного та керуючись, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 89, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Судові витрати залишити без відшкодування.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку дляподання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: