Ухвала суду № 59459233, 05.08.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 348/401/16-ц

Провадження № 22-ц/779/1654/2016

Категорія 57

Головуючий у 1 інстанції Безбородько В.А.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Матківського Р.Й., Пнівчук О.В.

за участю секретаря Бойчука Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на заочне рішення Надвірнянського районного суду від 5 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів.

Заочним рішенням Надвірнянського районного суду від 5 травня 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 002910 від 2 лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО». Також стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на користь ОСОБА_2 сплачені кошти в розмірі 34 000,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Надвірнянського районного суду від 14 червня 2016 року відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про перегляд цього заочного рішення.

На вказане рішення Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Так, задовольняючи позов суд не врахував, що оспорюваний договір укладено у відповідності до положень цивільного законодавства та спеціального законодавства, що регулює діяльність у сфері фінансового лізингу. Будучи вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору між товариством та позивачем сторонами укладено зазначений договір, який повністю відповідає положенням закону. Умови цього договору (з врахуванням додатків до нього) відповідають, в тому числі, нормам ч. 2 ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг». Підтвердженням отримання позивачем повної, необхідної, доступної та достовірної інформації про положення цього договору є його особистий підпис кожної сторінки договору та його додатків. Відтак, сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору. Правочин сторонами укладено в письмовій формі, особисто підписано позивачем та уповноваженою особою відповідача. А отже, було дотримано усіх вимог, які ставляться діючим законодавством України, зокрема ст.ст. 202, 203 ЦК України, до чинності правочину.

Щодо вибору продавця предмету лізингу і зазначення його в умовах договору, то дійсно умовами договору не передбачено, у кого саме має бути здійснено придбання предмету лізингу. Однак, в договорі непрямого лізингу, яким є оскаржуваний договір, найменування продавця товару не є істотною умовою цього договору. Крім того, позивач під час укладання договору не заявляв про внесення вищевказаних відомостей до договору лізингу, а лізингодавець на момент укладення договору не може передбачити, в якого саме продавця буде придбано товар.

Відповідно необґрунтованим є твердження суду, що п. 1.4 договору суперечить ст. 808 ЦК України. Всі зобовязання щодо належності якості, комплектності, справності може виконати та усунути лише продавець, найменування та місцезнаходження якого зазначені в гарантійному талоні (сервісній книжці).

При вирішенні спору суд також дійшов неправильного переконання, що договір лізингу містить окремі несправедливі умови, що є підставою для визнання договору недійсним. Однак, такий висновок не відповідає вимогам як ч.2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», так і положенням спеціального закону «Про фінансовий лізинг». Установлення факту недобросовісності особи можливе за наявності одночасно таких ознак, як порушення умовами договору принципу добросовісності, коли умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав і обовязків сторін та коли такі умови завдають шкоди споживачеві. Проте, позивачем не доведено, що умови договору лізингу порушують принцип добросовісності. Як і те, що умови договору завдають хоч якоїсь шкоди інтересам позивача. Натомість, договір містить 18 самостійних статей, які регулюють різні за своїм змістом права та обовязки сторін. У разі наявності умов договору лізингу, з якими позивач не погоджується, він не позбавлений права ініціювати перед відповідачем внесення змін та доповнень до цього договору. Крім того, позивачем не доведено, що договір лізингу не міг бути укладеним без умов, які він вважав несправедливими та такими, що порушують чинне законодавство. А отже, в справі відсутні правові підстави для визнання цього договору в цілому недійсним.

В звязку із наведеним суд також безпідставно вважав істотним обмеженням прав лізингоодержувача щодо розірвання договору із одностороннім застосуванням штрафних санкцій. Право на розірвання договору лізингу, яке передбачено п.12.1. договору, узгоджується з нормами ЗУ «Про фінансовий лізинг» та надає право позивачу вимагати розірвання цього договору або відмовитися від нього у встановлених законом та договором випадках.

Крім того, суд прийшов до помилкового висновку і про те, що договір фінансового лізингу підлягає нотаріальному посвідченню. При цьому судом не враховано, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 «Лізинг» глави 58 «Найм (оренда)» Цивільного кодексу України та спеціальним законом. Так, ст.ст. 759-786 ЦК України врегульовані відносини предмету договору найму, плати за користування, строку договору, правові наслідки неналежного виконання договорів тощо. Загальні положення про найм (оренду) не встановлюють вимог про обовязкове нотаріальне посвідчення договорів оренди або лізингу. Не містить вимог про обовязкове нотаріальне посвідчення договору фінансового лізингу і ЗУ «Про фінансовий лізинг». Що стосується норми ст. 799 ЦК України, на яку посилається суд першої інстанції, то така не регулює відносини фінансового лізингу та не є спеціальною нормою.

На думку апелянта необґрунтованим є і висновок суду щодо відсутності у товариства відповідної ліцензії (дозволу) для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб. Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами субєктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, юридична особа має право надавати послуги з фінансового лізингу за наявності довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Нацкомфінпослуг. Саме така довідка видана відповідачу 11 червня 2015 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг та її копія долучена до матеріалів справи.

Посилаючись на неповне зясування судом обставин справи, що мають істотне значення для правильного її вирішення, невідповідність висновків дійсним обставинам справи та неналежну правову оцінку здобутих доказів апелянт просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В засідання апеляційного суду представник апелянта не зявився будучи належним чином повідомленим, що не перешкоджає розглядові справи в його відсутності.

Представник ОСОБА_2 доводів скарги не визнав посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Вислухавши доповідача, пояснення представника ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що укладений між ним та ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» договір фінансового лізингу містить несправедливі умови. Також, що вказаний договір фінансового лізингу транспортного засобу не було нотаріально посвідчено та що відповідач не мав ліцензії для здійснення фінансової послуги, якою є фінансовий лізинг.

Такі висновки суду ґрунтуються на вимогах закону та відповідають встановленим обставинам справи, а тому колегія суддів погоджується з ними виходячи з наступного.

У ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Крім того, стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі № 1023-ХІІ) містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини пятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір. У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 цього закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Зокрема, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону № 1023-ХІІ, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця(пункти 2, 3 ч. 3 ст. 18 закону); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 закону).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи 2 лютого 2016 року між ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» та ОСОБА_2 укладено договір фінансового лізингу № 002910, згідно умов якого товариство взяло на себе зобовязання придбати у власність транспортний засіб марки KIA RIO New, комплектація Pase, та передати його у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором (а.с.7-13).

Пунктом 8.2. договору передбачено, що вартість предмета лізингу за цим договором на момент його укладення становить 12 734,08 доларів США з урахуванням ПДВ. На дату укладення договору, згідно обмінного курсу долара США до української гривні, гривневий еквівалент вартості предмета лізингу становить 340 000,00 грн з ПДВ.

Відповідно до п.1.7. договору сторони обумовили, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів, з моменту сплати останнім на рахунок лізингодавця: адміністративного платежу; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу.

При цьому в преамбулі договору лізингу визначено, що адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату.

Із додатку №1 до договору фінансового лізингу видно, що адміністративний платіж становить 10 % вартості предмета лізингу та складає 1 273,41 доларів США за курсом долара США на дату підписання договору (1 долар США = 26,70 грн). Що відповідно становить 34 000,00 грн (а.с.13).

Зясовано, що 2 лютого 2016 року позивач сплатив на користь відповідача кошти у сумі 34 000,00 грн, призначення яких в квитанції зазначено як авансовий платіж (а.с.15).

Відповідно до п.1.4 лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобовязаннями відповідає продавець.

Проте, в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Таким чином, вказані положення договору містять односторонню відповідальність лізингоодержувача за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо, бо визначено, що за вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

За змістом ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

За таких обставин місцевий суд прийшов до правильного висновку, що п. 1.4. договору щодо усунення лізиногодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності тощо суперечить положенням ст. 808 ЦК України стосовно солідарної відповідальності продавця і лізингодавця, а відтак його умови є несправедливими.

Також встановлено, що згідно п.12.1. договору лізингу лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, у якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. У такому випадку поверненню підлягає 60 % від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40 % лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж у такому випадку поверненню не підлягає.

За змістом ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до несправедливих умов договору відноситься надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору.

Відтак, суд також прийшов до вірного переконання, що положення розділу 12 договору є несправедливими, оскільки встановлюють жорстку відповідальність за порушення умов договору лише споживача, усувають відповідальність відповідача, не надають право споживачу вимагати дострокового розірвання договору, передбачають покладення на споживача штрафу за дострокове розірвання договору, і надають відповідачу право не повертати суму комісії за організацію договору у випадку дострокового розірвання договору споживачем.

Правильно судом встановлено також і інші правові підстави для задоволення позову ОСОБА_2

Так, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії. Разом з тим, як передбачено ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Крім того, за положеннями частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що укладений між сторонами договір фінансового лізингу нотаріально посвідчено не було. Не надано відповідачем доказів наявності в нього відповідної ліцензії на здійснення фінансових послуг. Не є такою і представлена відповідачем довідка Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 11 червня 2015 року (а.с.68).

Відповідно до ч. 1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив характер спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_2

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Фактично всі доводи апелянта зводяться до переоцінки доказів. Будь-яких інших доказів, які б вказували на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права апелянтом не надано, як і доказів, що висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції зясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» відхилити, а заочне рішення Надвірнянського районного суду від 5 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: Р.Й. Матківський

ОСОБА_3