Рішення № 59458399, 20.07.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4600/16 Справа № 0417/14076/2012 Головуючий у 1 й інстанції - Зосименко С. Г. Доповідач - Осіян О.М.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2016 року м. Дніпро Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді - Осіяна О.М.,

суддів - Глущенко Н.Г., Деркач Н.М.,

за участю секретаря - Черкас Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач у жовтні 2012 року звернувся до суду із позовною заявою до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 04.08.2005 року між ним та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № PVH0AK01531253, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 27 808,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 11,04% на рік з кінцевим терміном повернення 03.08.2012 року. Вимоги до відповідача, що випливають із вказаного кредитного договору, були забезпечені шляхом укладання з відповідачами ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_3 договорів поруки. Відповідач ОСОБА_2 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим виникла заборгованість станом на 24.09.2012 року у розмірі 14 041,43 доларів США, яка складається з: 4 553,38 доларів США - заборгованість за кредитом, 3 224,51 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1 479,38 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 4 784,16 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Просив стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № PVH0AK01531253 від 04.08.2005 року у розмірі 12 789,87 доларів США, сплачений судовий збір та стягнути з відповідачів солідарно суму у розмірі 10 000 грн.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2016 рокупозовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволені частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суму заборгованості за кредитним договором № PVH0AK01531253 від 04.08.2005 року у розмірі 10 757,27 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до повідомлення НБУ від 24.09.2012 року становить 85 950 грн. 59 коп., яка складається з: 4 553,38 доларів США - заборгованість за кредитом, 3 224,51 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1 479,38 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 1 500 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

В іншій частині позову відмовлено.

Провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором - закрите.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судові витрати у розмірі 859 грн. 51 коп.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та не врахування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рішення суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором сторонами не оскаржене.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до укладеного договору № PVH0AK01531253 від 04.08.2005 року (а.с. 11-12) ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 27 808 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 11,04% на рік з кінцевим терміном повернення 03.08.2012 року.

До вказаних правовідносин суд застосував положення ст. 526, 610, 612, ч. 1 ст. 625, 1050, 1054 ЦК України, тобто норми зобов'язального права та норми що регулюють, кредитні правовідносини.

Відповідач неналежно виконував умови договору, через що виникла заборгованість. Згідно розрахунку заборгованості (а.с. 4-5) станом на 24.09.2012 року розмір заборгованості становить 14 041,43 доларів США, яка складається з: 4 553,38 доларів США - заборгованість за кредитом, 3 224,51 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1 479,38 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 4 784,16 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Розмір неустойки (пені, штрафів), а саме пеня, яка визначена банком у заборгованості за вказаним кредитним договором значно перевищує розмір збитків банку, а тому відповідно до положень ч. 3 ст. 551 ЦК України підлягає зменшенню до 1 500,00 доларів США.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-100цс/14 від 03 вересня 2014 року, яка є обов'язковою для застосування у відповідності до вимог ст. 360-7 ЦПК України.

Отже, загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 становитиме 10 757,27 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до повідомлення НБУ від 24.09.2012 року (а.с. 6) становить 85 950 грн. 59 коп.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до поручителя суд посилався на вимоги ч. 1 ст. 553, ч.1, 4 ст. 559 ЦК України, роз'яснення п 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Суд зазначив, що за своєю правовою природою строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК є преклюзивним (припиняючим). Його закінчення є підставою для припинення поруки, цей строк не може бути поновлено, зупинено чи перервано з підстав, передбачених статтями 263, 264, ч. 5 ст. 267 ЦК України. Врахувавши те, що строк поруки не є строком порушеного права, а строком існування самого зобов'язання поруки, права кредитора і обов'язок поручителів по його закінченню припиняються, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого за межами передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України строку, бо з його закінченням припиняється матеріальне право.

Зобов'язання за кредитним договором забезпечено порукою згідно договору поруки № PVH0AK01531253 від 04.08.2005 року, укладеного із ОСОБА_3 (а.с. 13). Згідно розрахунку заборгованості (а.с. 4-5), наданого позивачем, заборгованість за кредитним договором почала виникати із січня 2006 року, останній раз заборгованість виникла із червня 2011 року, тобто строк пред'явлення вимоги до поручителя сплив 31.12.2011 року. Строк дії кредитного договору закінчився 03.08.2012 року. Із цим позовом до суду банк звернувся у жовтні 2012 року. Отже, відсутні правові підстави для стягнення заборгованості із ОСОБА_3, як поручителя.

Повідомлення вих. № 30.1.0.0/2-497 від 22.08.2012 року (а.с. 119) надане позивачем на підтвердження повідомлення поручителя ОСОБА_3 про наявність заборгованості за кредитним договором № PVH0AK01531253 від 04.08.2005 року, не прийняте судом, як належний та допустимий доказ, оскільки воно ніким не підписано та не завірено належним чином, а також позивачем не надано суду доказів на підтвердження направлення цього повідомлення поручителю ОСОБА_3 та доказів щодо отримання чи не отримання останньою цього повідомлення.

Зобов'язання за договором № PVH0AK01531253 від 04.08.2005 року було забезпечено порукою згідно договору поруки № 167 від 20.10.2010 року, укладеного з ПАТ «Акцент-Банк» (а.с. 7-8).

Посилаючись на роз'яснення, викладені у п. 4, 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», ст. 15 ЦПК України, висновок у Постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року по справі № 6-745ц15., суд закрив провадження у справі в частині позовних вимог до ПАТ «Акцент-Банк», оскільки розгляд цих вимог віднесено до юрисдикції господарського суду.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України із відповідача ОСОБА_2 на користь позивача суд стягнув сплачений судовий збір пропорційно задоволеним вимогам.

Але із висновками суду в частині стягнення суми боргу та судових витрат повністю погодитись не можна, оскільки вони зроблені із неправильним застосуванням норм матеріального права та без врахування обставин у справі.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до правового висновку, зробленого у постанові Верховного Суду України від 10.02.2016 року № 6-1680цс15, якщо у кредитному договорі виконання зобов'язання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України) за наявності хоча б у однієї сторони зобов'язання: або у банка - отримувача або у ініціатора платежу індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України (стаття 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"), то суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Банк просив провести стягнення у іноземній валюті без визначення еквіваленту до гривні на момент стягнення, а томустягнення складових частин кредиту необхідно провести у валюті кредиту - доларах США, оскільки грошовий еквівалент визначається на день платежу, відповідно до вимог ч.2 ст.533 ЦК України.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що договір поруки не припинено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до поручителя суд посилався на вимоги ч. 1 ст. 553, ч.1, 4 ст. 559 ЦК України, роз'яснення п 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Ця позиція суду не суперечить і правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 17.09.2014 року №6-6 цс14.

Також матеріалами справи підтверджено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» у 2011 році вже заявляв вимоги до відповідачів із приводу заборгованості за цим же кредитним договором.

Отже, із врахуванням встановлених обставин у справі, висновок суду першої інстанції про застосування ч. 4 ст. 559 ЦК України щодо позовних вимог до поручителя є правильним.

Що стосується стягнення судових витрат понесених під час розгляду справи у суді першої інстанції, то вони підлягають стягненню у повному обсязі 1122,33 грн., оскільки позов задоволено на суму 10 757,27 доларів США, що із врахуванням курсу долара до гривні на час постановлення рішення суду, буде відповідати підпункту 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Оскільки апеляційна скарга задоволена лише в частині визначення валюти, то відповідно до вимог ст.88 ЦПК України також необхідно стягнути частину судових витрат, потрачених за подання апеляційної скарги - 1/10 частину від суми 1234,6 грн.

Тому загальна сума стягнення складає 1245,79 грн. (1122,33 грн. + 123,46 грн.) (а.с.20, 159).

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, а із матеріалів справи вбачається, що передбачені ст. 309 ЦПК України підстави для скасування чи зміни судового рішення відсутні, і оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене із додержанням норм процесуального права та у відповідності із нормами матеріального права.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 309, 316 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2016 року змінити в частині стягнення суми боргу та судових витрат.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» суму заборгованості за кредитним договором № PVH0AK01531253 від 04.08.2005 року у розмірі 9 257,27 доларів США, яка складається із: 4 553,38 доларів США - заборгованість за кредитом, 3 224,51 доларів США - заборгованість по процентах, 1 479,38 доларів США - заборгованість по комісії, 39378,24 гривень - пеню за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» частково понесені судові витрати у розмірі 1245 грн. 79 коп.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили із моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: