Ухвала суду № 59458291, 01.08.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5654/16 Справа № 188/144/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Бурда П. О. Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2016 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Кочкової Н.О., Осіяна О.М.

при секретарі - Черкас Є.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АТ КАРГІЛЛ» на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «АТ КАРГІЛЛ» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час проходження військової служби, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що помилково подав відповідачу заяву про звільнення за ч. 3 ст. 36 КЗпП України, у зв»язку з призовом на військову службу під час мобілізації. Позивач зазначає, що він не міг бути звільнений за п.3 ст.36 КЗпП України, оскільки за ним зберігається місце роботи та середній заробіток на підприємстві.

Вважає своє звільнення незаконним та проведеним із порушенням вимог трудового законодавства, у зв»язку з чим просить: скасувати наказ № 187 від 15 травня 2015 року про звільнення; поновити на роботі слюсара-ремонтника у філії «Степовий елеватор» ТОВ «АТ Каргілл»; стягнути з філії «Степовий елеватор» середній заробіток за час проходження військової служби у розмірі 18 800 грн. та середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 18 800 грн.

Посилаючись на пропущений з поважних причин строк для звернення до суду, у зв'язку із проходженням військової служби, просив поновити строк для звернення до суду.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2016 року позовні вимоги задоволено частково (а.с.73-78).

Поновлено ОСОБА_2 строк для звернення до суду.

Скасовано наказ директора філії «Степовий елеватор» ТОВ «АТ КАРГІЛЛ » № 187 від 15 травня 2015 року про звільнення ОСОБА_2 з роботи на посаді слюсаря-ремонтника філії «Степовий елеватор» ТОВ «АТ КАРГІЛЛ» з 15 травня 2015 року для проходження строкової військової служби за п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді слюсаря-ремонтника філії «Степовий елеватор» ТОВ «АТ КАРГІЛЛ» з 15 травня 2015 року.

Стягнуто з ТОВ «АТ КАРГІЛЛ» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 травня 2015 року по 06 квітня 2016 року у розмірі 32 487,50 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ТОВ «АТ КАРГІЛЛ» посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову (а.с.93-102).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 14 грудня 2010 року по 15 травня 2015 року ОСОБА_2 знаходився в трудових відносинах з відповідачем, працюючі на посаді слюсаря-ремонтника філії «Степовий елеватор» ТОВ «АТ КАРГІЛЛ» (а.с. 6).

Наказом філії «Степовий елеватор» ТОВ «АТ КАРГІЛЛ» № 187 від 15 травня 2015 року ОСОБА_2 було звільнено із займаної посади для проходження строкової військової служби на підставі заяви позивача та повістки Петропавлівського об»єднаного військового комісаріату №77 за п.3 ч. 1 ст. З6 КЗпП України.

Станом на теперішній час ОСОБА_2 проходить строкову військову службу у військовій частині пп-В 2968.

Указом Президента України №15/2015 від 14 січня 2015 року, затвердженим Законом України № 113-VIII від 15 січня 2015 року оголошена та проведена протягом 2015 року часткова мобілізація у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом (п.1). Мобілізацію проведено на території, зокрема, Дніпропетровської області (п.2). Здійснено призов військовозобов'язаних, резервістів та поставку транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, інших військових формувань України в обсягах, визначених мобілізаційними планами з урахуванням резерву (п.3).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15 січня 2015 року № 116-VIII, який набрав чинності з моменту опублікування 08 лютого 2015 року, внесені зміни до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідно до яких за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

За громадянами України, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання більше ніж на один рік.

Згідно з частинами 2 та 3 ст.119 КЗПП України у редакції, чинній на час призову позивача на військову службу і видачі наказу відповідачем про його звільнення, працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів (ч.2).

За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ч.3).

Згідно п. 3 ч. 1 ст.36 КЗпП України у редакції, чинній на час призову позивача на військову службу і видачі наказу відповідачем про його звільнення, підставою припинення трудового договору є, зокрема, призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до ст.1 Закону України №2805 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону в Україні» з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303/2014, в Україні настав особливий період. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України.

При вищевикладених обставинах справи, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач був звільнений з роботи без законних на те підстав, а тому його позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Зокрема, позивач підлягає поновленню на роботі зі стягненням з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період 16 травня 2015 року по 06 квітня 2016 року у розмірі 32 487, 50 грн., виходячи із приведеного судом розрахунку. Крім того, суд прийшов до висновку про скасування наказу про звільнення позивача.

Доводи апеляційної скарги про безпідставне поновлення ОСОБА_2 строку для звернення до суду з вказаним позовом, підлягають відхиленню, з огляду на наступне.

Згідно з роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України в п.4 постанови № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлені ст.ст. 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Частиною 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Отже, з урахуванням тієї обставини, що у зв'язку з проходженням військової служби ОСОБА_2 не мав можливості вільно розпоряджатися своїм часом, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про можливість поновлення вказаного строку останньому, для звернення до суду за захистом порушеного права.

Одночасно з цим, посилання в апеляційній скарзі про необхідність застосування п.3 ч.1 ст.201 ЦПК України та неналежну правову допомогу, надану ОСОБА_2 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки є надуманими та безпідставними, враховуючи, що право на правову допомогу гарантовано ст. 8,59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

Згідно положень ст. 15,16 ЦК України кожна особа має право на судовий захист свого цивільного права.

Стороною у цивільному процесі є позивач і відповідач (ст. 30 ЦПК України), які можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника. Представник здійснює процесуальні дії від імені та в інтересах особи, яка бере участь у справі, з метою захисту її прав.

З вищевикладеного вбачається, що ОСОБА_2 визначився зі способом захисту свого порушеного права та приймав участь у судовому засіданні через свого представника з належно оформленою довіреністю, що відповідає вимогам встановленим законодавству. Під час розгляду справи, довіреність представника не відкликалась, доказів не згоди позивача з участю представника, або ж бажання самостійно здійснювати захист своїх прав, матеріали справи не містять, з клопотанням про необхідність зупинення провадження сторони до суду не зверталися.

За таких обставин, у суду не було підстав для зупинення провадження у справі, так само, як і підстав вважати надану ОСОБА_2 правову допомогу неналежною.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 призвано саме на строкову службу, а не на військову службу за призовом під час мобілізації та його звільнення було здійснено на законних підставах, передбачених п. 3 ст. 36 КЗпП України, а також посилання на те, що судом було застосовано ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» в редакції, котрі не діяли на час виникнення спірних правовідносин, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» № 116-VII від 15 січня 2015 року, набрав чинності саме 08 лютого 2015 року, тобто до припинення трудових відносин між сторонами.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про зміну судом першої інстанції підстави проходження позивачем військової служби, що на думку відповідача унеможливлює задоволення позовних вимог ОСОБА_2, оскільки Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25 березня 1992 року визначено поняття військова служба та її види.

Згідно з ч.6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність ухваленого рішення не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до особистого тлумачення норм права, переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно положенням ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АТ КАРГІЛЛ» - відхилити.

Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: М.Ю. Петешенкова

Н.О. Кочкова

О.М. Осіян